УДК 342. 951

Маркарян Марина Валеріївна

старший викладач кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Анотація

В даній науковій статті наведено поняття та виокремлено елементи адміністративно-правового статусу дипломатичних установ України за кордоном.

Визначено, що в юридичній науці усталеним є твердження, що різновидом правової категорії статус є правовий статус, який в свою чергу є похідним від соціального статусу. В основі правового статусу лежить фактичний соціальний статус, тобто реальне положення особи (фізичної чи юридичної) в даній системі суспільних відносин. Правовий статус обумовлений системою суспільних відносин, а тому є невід’ємним від державного устрою, від форм власності, від соціальної структури суспільства, форми політичного режиму, принципів виробництва і розподілу суспільних благ.

Дипломатичні установи України є постійно діючими органами дипломатичної служби, основними завданнями яких є представництво України в державах перебування або при міжнародних організаціях та підтримання з ними офіційних відносин, відстоювання національних інтересів України, виконання консульських функцій, у тому числі захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Запропоновано під адміністративно-правовим статусом закордонних дипломатичних установ України розуміти визначену в нормах міжнародного та національного законодавства систему завдань, функцій, повноважень, компетенції та міри персональної відповідальності керівників закордонних дипломатичних установ України, які встановлені державою та міжнародними договорами для виконання визначених прав та обов’язків компетенції та повноважень.

Відзначено, що структура адміністративно правового статусу дипломатичних установ України за кордоном складається з наступних елементів:
1. визначення цілей, завдань, функцій та наявність атрибутики;
2. організаційно-структурний (порядок створення; затвердження структури та штатної чисельності; здійснення матеріально-технічне та кадрове забезпечення);
3. права та обов’язки дипломатичних установ України за кордоном в системі публічної адміністрації та в міжнародному співтоваристві;
4. юридична відповідальність дипломатичних установ України за кордоном.

Ключові слова: державна служба, дипломатична служба, дипломатичний службовець, ранг дипломатичної служби, ротація.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева. 2-е изд., доп. М.: Советская энциклопедия, 1987. 528 с.
2. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. М.: Юридическая литература, 1985. 175 с.
3. Лепёшкин А.И. Правовое положение советских граждан. М.: Мысль, 1966. 56 с.
4. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні: Монографія. Х.: Ксілон, 2001. 280 с.
5. Шестаков С.В. Адміністративно-правовий статус працівника міліції: сутність та структура. Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2001. Спецвипуск. С. 149-153.
6. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в соціальній державі: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Х., 2002. 176 с.
7. Конституція України : Прийнята Верховною Радою України 28 черв. 1996 року із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222-IV. К. : Атіка, 2006. 62 с.
8. Ямпольская Ц.А. Субъекты советского административного права : автореф. дисс. на соискание ученой степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07. М., 1958. 38 с.
9. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. М. : Наука, 1979. 229 с.
10. Бахрах Д.Н. Система субъектов советского административного права. Советское государство и право. 1986. № 2. С. 41-48.
11. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права : навчальний посібник. [8-е вид.]. Х. : Консум, 2005. 160 с.
12. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. М. : Госюриздат, 1961. 271 c.
13. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия : опыт комплексного исследования. М. : Статут, 1999. 712 с.
14. Теория государства и права : учебник для юридических вузов и факультетов / [под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова]. М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М, 1998. 570 с.
15. Черданцев А.Ф. Теория государства и права : учебник для вузов. М. : Юрайт, 1999. 432 с.
16. Юридична енциклопедія : В 6 т. / [редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.]. К. : «Укр. енцикл.», 2003. Т. 5: П-С. 2003. 736 с.
17. Великий енциклопедичний юридичний словник [За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка]. К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. 992 с.
18. Сухонос В.В. Теорія держави і права : навчальний посібник. Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. 536 с.
19. Сидоренко М.Й. Теорія держави і права (курс лекцій) : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. К. : Університет «Україна», 2006. 198 с.
20. Теория государства и права : учебник. Х. : ООО «Одиссей». 2006. 480 с.
21. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права : навчальний посібник. К. : Атіка, 2005. 592 с.
22. Колодій А.М. Принципи права України. К. : Юрінком Інтер, 1998. 208 с.
23. 23. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / [В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко]; за заг. ред. В.С. Журавського. К. : Юрінком Інтер, 2003. 296 с.
24. Вступ до теорії правових систем: монографія / [за заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко]. К. : Видавництво «Юридична думка», 2006. 432 с.
25. Скакун О.Ф. Теория государства и права : учебник. Харьков : Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. 704 с.
26. Нікітін А.В. Теорія держави і права : навч. посібник / Нікітін А.В.; за наук. ред. А.М. Колодія. К. : Університет «Україна», 2005. Ч. ІІ. 2005. 265 с.
27. Проблемы общей теории права и государства : учебник для вузов / [под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца]. М. : Издательство НОРМА, 2002. 813 с.
28. Теория государства и права : учебник для вузов / [под ред. Г.Н. Манова]. М. : Издательство БЕК, 1996. 336 с.
29. Матузов Н.И. Правовая система и личность. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. 293 с.
30. Теорія держави і права : навчальний посібник / [упоряд. Л.М. Шестопалова]. К. : Прецедент, 2006. 197 с.
31. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права : навчальний посібник. К. : «Юрисконсульт», 2006. 355 с. 32.
32. Говійко Є. А. Адміністративно-правовий статус Національного центрального бюро Інтерпол: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право»; Класичний приватний університет, 2011. 215 с.
33. Колпаков В.К. Адміністративне право України : підручник. К. : Юринком Інтер. 1999. 736 c.
34. Бахрах Д.Н. Административное право : учебн. для вузов: 2-е изд. / Бахрах Д.Н., Россинский Б.В., Старилов Ю.Н. К. : Норма. 2005. 829 с.
35. Адміністративне право України : словник-довідник / укладачі: В. К. Шкарупа, Ю. А. Ведєрніков, В. П. Пібчибій. Дніпропетровськ : Юрид. акад. МВС України, 2001. 584 с.
36. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве : монография. М., 1995. 135 с.
37. Орзих М.Ф. Право и личность. К., 1978. 144 с.
38. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посїбник-К.: Атіка, 2007. 624 с
39. Таранов А.П. Правовой статус личности в социалистическом обществе. Конституционные права и обязанности советских граждан / [Таранов А.П., Тимченко И.А., Чангули Г.И., Шуклина Н.Г.]; отв. ред. Таранов А.П. К. : Наукова думка, 1985. 248 c.
40. Белкин А.А. Понятие и особенности правового статуса органа советского государственного управления. Государственное управление и право: история и современность. Межвузовский сборник / А.А. Белкин, Л.Ш. Гумерова. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. - С. 5-14.
41. Ю.Н. Старилов. Курс общего административного права. В 3 т. Т. 1.: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. М.: Издательство: «Норма», 2002. 728 с.
42. Административное право Российской Федерации: Учеб. для студ. сред. проф. учеб. заведений / В.Я. Насонов, В.А. Коньшин, К.С. Петров, М. Редкоус. М.: Издательский центр «Академия», 2003. 208 с.
43. Коренев А.П. Административное право России. Учебник. В 3-х частях. Часть I. M.: МЮИ МВД России. Изд-во «Щит-М», 1999. 280 с.

УДК 344.7

Борисочева Наталія Миколаївна

аспірант кафедри адміністративного,
цивільного та господарського права і процесу
Академії Державної пенітенціарної служби України

Анотація

Складовою цільового блоку, як одного з елементів адміністративно-правового статусу Державної авіаційної служби України, є: мета, завдання, функції та принципи Державної авіаційної служби. Права Державної авіаційної служби України – це сукупність встановлених та санкціонованих державою правил діяльності даної служби, що забезпечуються засобами державного примусу, з метою якісного та повного управління галуззю авіації та використання повітряного простору України.

Дослідження переліку прав Державної виконавчої служби України дає можливість стверджуати про необхідність додати до даного переліку наступні права: проводити посилений контроль за здійсненням українськими авіаперевізниками вантажних повітряних перевезень в державах, щодо яких запроваджені санкції; використання ціфровізаціійних технологій та інформатизації у галузі авіації та використання повітряного простору України. Інформатизація повинна передбачати використання інформаційних і комунікаційних технологій, спрямованих на автоматизацію процесів управління. Метою такого використання є задоволення інформаційних потреб Державної авіаційної служби України та можливість належного виконання нею своїх функцій на основі створення і використання інформаційних ресурсів. Інформатизація Державної авіаційної служби України має на меті формування єдиної інформаційної технології електронного документообігу, підвищення ефективності кадрового, організаційного, матеріальнотехнічного і ресурсного забезпечення діяльності органу зі створенням інструмента інформаційно-аналітичної підтримки прийняття рішень, підвищення якості прийнятих рішень; підвищення оперативності реагування на звернення громадян, підвищення оперативності інформаційної взаємодії Державної авіаційної служби України з органами державної влади.

Визначено, що права Державної авіаційної служби України – це сукупність встановлених та санкціонованих державою правил діяльності даної служби, що забезпечуються засобами державного примусу, з метою якісного та повного управління галуззю авіації та використання повітряного простору України.

Ключові слова: авіація, авіаційна галузь, літакобудування, цивільна авіація, комерційна авіація, авіаперевезення, авіапотенціал.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Говійко Є.А. Адміністративно-правовий статус Національного центрального бюро Інтерполу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Київ, 2011. 20 с.
2. Запотоцька О. В. Адміністративно-правовий статус Національного банку України: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Київ, 2017. 203 с.
3. Петров Г. И. Основы советского социалистического управления. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1974. 180 с.
4. Запотоцька О. В. Поняття та елементи адміністративно-правового статусу Національного банку України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2017. № 42. С. 121–126.
5. Про затвердження Положення про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України. Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 09 лютого 2010 № 68 URL : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0307-10.
6. Державна авіаційна служба. Керівництво державного інспектора з авіаційного нагляду за безпекою авіації за напрямком аеронавігація 21.04.2019 р. URL: https://avia.gov.ua/wp-content/uploads/2019/12/Handbook-ANS.A-005
7. Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні. Наказ Міністерства транспорту України від 7 грудня 1998 р. № 486. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0833-98
8. Експлуатація повітряних ліній URL: https://avia.gov.ua/komertsijna-ekspluatatsia/pasazhirski-perevezennya/ekspluatatsiya-povitryanih-linij/
9. Про затвердження Авіаційних правил України «Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній». Наказ Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 № 686 URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1440-14
10. Про затвердження Класифікації повітряного простору обслуговування повітряного руху України Наказ Міністерства інфраструктури України від 10 грудня 2013 № 1009 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z2203-13#Text
11. Горбатюк Я.В. Сутність та зміст інформатизації державної авіаційної служби України// Юридичний вісник. 2014. № 1 (30). С. 5-8.

УДК 342.92

Сокуренко Олена Анатоліївна

кандидат юридичних наук, доцент
доцент кафедри галузевого права та правоохоронної діяльності
Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка
email: [email protected]

Анотація

У статті досліджується принцип законності у вирішені спорів щодо пенсійного забезпечення. Проаналізовано деякі проблеми реалізації принципу законності при вирішенні спорів у сфері пенсійного забезпечення. Зазначено, що дотримання принципу законності в адміністративному судочинстві не завжди досягає встановленої мети, виникають проблеми при втіленні даного принципу, які потребують вирішення шляхом вдосконалення законодавства.

Розглянуто поняття принципу законності та зазначено, що законність є принципом, який гарантує досконалість правових норм та залежить від стану держави та суспільства. Відповідно у законодавстві є велика кількість колізій, які призводять до в зловживання принципом законності та до помилок. Ефективне втілення принципу законності при вирішенні спорів щодо пенсійного забезпечення полягають у дотриманні, виконанні, використанні, застосуванні норм права та у закріпленні гарантій справедливого судового розгляду справи.
Наголошено, що у спорах щодо пенсійного забезпечення, суд обов’язково повинен враховувати фактично порушені права, з урахуванням їх забезпечення щодо належного та ефективного захисту.

У ході дослідження з’ясовано, що дані проблеми повинні вирішуватися не лише органами судової влади, а й на законодавчому рівні. Потребує врегулювання питань щодо недопустимості обмеження підзаконними нормативно-правовими актами реалізації гарантованих законом прав особи на її пенсійне забезпечення, вирішення проблем «замороженого» перерахунку деяких видів пенсійних виплат, які регулювалися у законах та підзаконних нормативно-правових актах, що втратили чинність, наприклад, пенсії державних службовців.

Ключові слова: пенсійне забезпечення, принцип законності, населення, пенсія, виплати, судовий захист, механізм, реалізація, соціальне забезпечення.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Мироненко Є.О. Принципи верховенства права та законності в адміністративному судочинстві України. Форум права. 2013. № 4. С. 248–252.
2. Капля О.М. Втілення принципу законності адміністративного судочинства в законодавстві України. Науковий вісник Ужгородського Національного університету : серія: Право. 2017. Т. 2. Вип. 44. С. 28-31.
3. Узагальнення судової практики розгляду адміністративними судами справ щодо загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби) URL: https://6aas.gov.ua/ua/law-library/court-practice/kijivskij-apelyatsijnij-administrativnij-sud/uzagalnennya-sudovoji-praktiki-rozglyadu-administrativnimi-sudami-sprav-shchodo-zagalnoobov-yazkovogo-derzhavnogo-pensijnogo-strakhuvannya-u-tomu-chisli-pensijnogo-strakhuvannya-osib-zvilnenikh-z-publichnoji-sluzhbi-vijskovoji-sluzhbi.html
4. Жидецька К.В. Проблеми застосування принципу законності у вирішенні спорів зі стягнення (повернення) пенсії в Україні. Право і суспільство. 2013. № 6.2. С. 194-203.
5. Фулей Т.І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів. 2-ге вид. випр., допов. К., 2015. 208 с.

УДК 342.56/342.9

Вишнева Аліна Володимирівна,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

Анотація

Стаття присвячена визначенню структури адміністративно-правового статусу органів суддівського врядування в Україні. Не вдаючись до етимологічного аналізу сутності категорії «структура» уточнено, що це його елементна складова.

Відзначено про відсутність усталеного розуміння змісту та сутності адміністративно-правового статусу як органів державної влади, так і органів суддівського врядування. З авторської позиції органи суддівського врядування в Україні є певною системою, склад якої визначено подвійним – Вища рада правосуддя як центральний орган, та інші органи як такі, що мають бути їй підзвітні в перспективі, адже сьогодні згідно норм чинного законодавства не до кінця зрозумілою є їх «піраміда». При формулюванні структури адміністративно-правового статусу органів суддівського врядування в Україні автор орієнтувався на два аспекти: універсальні характеристики органів суддівського врядування як органів державної влади,
що мають спеціалізоване соціально цінне призначення в механізмі реалізації функцій держави; спеціальні особливості функціональності конкретного суб’єктного утворення цієї системи.

Визначено, що структура адміністративно-правового статусу органів суддівського врядування в Україні – це сукупність нормативно закріплених в актах адміністративного законодавства підстав, умов, вимог, ідейних орієнтирів та процедур за наявності яких органи суддівського врядування: легалізуються як органи державної влади, що законодавчо наділені можливістю до реалізації соціально важливої адміністративної діяльності; стають підконтрольними та підзвітними суспільству (в окремих випадках ієрархічно вищим органам (органу) цієї системи); зобов’язуються реалізовувати свою діяльність у рамках та відповідності принципу верховенства права й несуть відповідальність за дії чи бездіяльність у просторі
своєї сфери відання.

Ключові слова: адміністративно-правові засади, адміністративно-правовий статус, органи суддівського врядування, правовий статус, статус, судова влада.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Приходько А.А. Адміністративно-правовий статус суб'єктів публічної адміністрації у сфері запобігання та протидії корупції:теоретична та практична сутність. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2019. № 24. С. 88-96.
2. Зубко А. О. Адміністративно-правовий статус Департаменту міжнародних спорів Міністерства юстиції України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Науково-дослідний інститут публічного права. Київ, 2018. 211 с.
3. Аксюков С. М. Структура адміністративно-правового статусу уповноваженого центрального органу виконавчої влади з доходів та зборів. Митна справа. 2013. № 5(1). С. 68-72.
4. Оніщенко Н. М., Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 366 с.
5. Кобзар В. В. Теоретико-правові підходи до визначення поняття правового статусу особи в науці адміністративного права. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2014. № 1. С. 165-170.
6. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч. К.: Юрінком Інтер, 2011. 576 с.
7. Окар-Балаж Я. І. Деякі питання визначення правового статусу особи у адміністративному праві. Наше право. 2015. № 2. С. 81-85.
8. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навч. посіб. К.: Атіка, 2007. 624 с.
9. Горбач М. І. Адміністративно-правовий статус суб’єктів адміністративного права: теорія і практика: дис... канд. юрид. наук : 12.00.07. Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Науково-дослідний інститут публічного права, Київ, 2017. 202 с.
10. Коваль В. Елементи адміністративно-правового статусу військовослужбовців. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 11. С. 92-95.
11. Павелків С.Р. Адміністративно-правовий статус органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. К., 2013. 22 с.
12. Бригінець О.О. Адміністративно-правовий статус державної податкової служби України: автореф. дис.на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Ірпінь, 2011. 22 с.
13. Алтуніна О. М. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування. Право і Безпека. 2010. № 4. С. 89-92.
14. Стародубцев А. А. Організаційно-правові питання діяльності інспекції особового складу щодо зміцнення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. Харків, 1999. 185 с.
15. Даниленко А. П. Поняття та структура адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування: теоретико-правовий аспект. Право і суспільство. 2013. № 6. С. 187-190.
16. Виконавча влада і адміністративне право; за заг. ред. В.Б. Авер'янова. К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. 668 с.
17. Бахрах Д.Н. Административное право: учеб. для вузов. М.: Изд-во «БЕК», 1996. 368 с.
18. Подоляка С. А. Адміністративно-правовий статус суб’єктів протидії корупції в органах прокуратури в Україні. Форум права. 2017. № 3. С. 160-165.
19. Савицький Я.Ф. Адміністративно-правовий статус апеляційних господарських судів в Україні: : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Науково-дослідний інститут публічного права. Київ, 2019. 224 с.
20. Олефіренко Н. Адміністративно-правовий статус адміністративного суду в Україні. Слово Національної школи суддів України. 2013. № 3. С. 152-155.

УДК 342.56/342.9

Вишнева Аліна Володимирівна,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

Анотація

Розкрито сутність спільності та відмінностей у діяльності органів суддівського врядування та суддівського самоврядування. Виявлено, що це різні правові інститути, діяльність представників яких має ряд спільних рис, адже щонайменше на це вказує поняття «суддівське» як частини їх змістової структури (тобто сфера функціонування).

З’ясовано, що чинне законодавство не визначає термінологічну сторону інституту суддівського врядування в Україні. З доктринально-наукового дискурсу категорія «суддівське врядування» також не має загальновизнаного значення. Натомість суддівське самоврядування – це самостійний суб’єкт реалізації процедур забезпечення незалежності суддів, що виступає як самоорганізаційна структура в системі органів правосуддя, діяльність якого спрямована на захист професійних прав суддів в Україні.

Основна відмінність у діяльності аналізованих суб’єктів полягає, перш за все, у складі цих органів – виключно судді (суддівське самоврядування) та сукупність представників юридичної сфери з чіткою визначеністю кількості осіб, що мають статус суддів в Україні (Вища рада правосуддя); по-друге, сферою повноважень цих органів, адже самоврядування діє в площині захисту тільки професійних прав суддів України, а врядування – у сфері вирішення усіх питань, пов’язаних із функціональністю судової системи загалом. Акцентовано, що стверджувати про дублювання їх повноважень недоцільно, оскільки у цьому випадку краще вести мову взаємодію, спільність та координованість дій задля досягнення максимального
позитивного результату по запланованим до реалізації цілям.

Ключові слова: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя, соціальна цінність, судді України, суддівське врядування, суддівське самоврядування судова влада.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Концепція реформування судової системи України: Затверджено рішенням Правничої Асамблеї Асоціації правників України від 19 вересня 2014 року. Асоціація правників України. URL:
   https://uba.ua/ukr/projects/15/
2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII. Голос України. 2016. № 132-133.
3. Левенець Є. Теорія розподілу державної влади: сутність, концепції та перспективи. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2011. Вип. 3. С. 230-240.
4. Забокрицький І. І. Поділ влади як елемент сучасного конституціоналізму: український та зарубіжний досвід у контексті моделей організації влади. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія : Юридичні науки. 2016. № 837. С. 122-130.
5. Vibert F. The Rise of the unelected. Democracy and the new separation of powers . Cambridge University Press, 2007. 211 p.
6. Державна влада в Україні. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. URL: http://www.nbuv.gov.ua/node/3577
7. Бабенко К.А. Конституційне закріплення принципу поділу державної влади як фундамент формування системи політико-правової взаємодії органів державної влади. Шостий апеляційний адміністративний суд. URL: https://6aas.gov.ua/ua/proekty/articles/b/432-konstitutsijne-zakriplennya-printsipu-podilu-derzhavnoji-vladi-yak-fundament-formuvannya-sistemi-politiko-pravovoji-vzaemodiji-organiv-derzhavnoji-vladi.html
8. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. ВВР. 1996. № 30. Ст. 141.
9. Про Вищу раду правосуддя: Закон України від 21.12.2016 № 1798-VIII. Офіційний вісник України. 2017 р., № 4, стор. 180, стаття 107, код акта 84481/2017
10. Прилуцький С. В. Суддівське самоврядування як конституційно-правова основа єдності судової  влади. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2012. № 3. С. 75 -80.
11. Гончаренко О.В. Виникнення органів державного управління у процесі формування судового корпусу. Університет. Історико-філософський журнал. 2007. № 5. С. 7-21.
12. Доповідь Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) щодо призначення суддів. Венеція, 22 червня 2007 року Висновок № 403/2006 CDL-AD(2007)028. URL: https://www.vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/dop-evr-kom.pdf
13. Назаров І.В. Особливості забезпечення незалежності суддів в Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2018. Серія ПРАВО. Випуск 53. Том 2. С. 124-127.