Максим Бричка
Сірко
Я не Сірко. Я вовчої породи.
Хіба я раз із бою повертав?
Хіба я раз шукав у пеклі броду?
Чи то коня в похід не проводжав?
Той ятаган, ті місяці османські,
Той вирок, що підписує стріла!
Бодай хоч раз померти по-козацьки,
Без чарів, характерництва, зела…
Тупоче хан некованими кіньми,
Стоять між нами мури із дібров,
Іде народ між нами, як між тіньми,
І доля йде. Побита, без підков…
Ото нам так напевно повелося -
Виборюй не виборюй – все одно!
Нам кураї кидають на колосся,
А ми ж таки хоч якось живемо́!
М.Бричка
***
«НЕ ПЛАЧ, МАРУСЮ…»
Не плач, Марусю. Вже он сурми виють.
Ще до світанку цілих три зорі!
А он ставки туман росою миють,
І скаче день на сонячнім коні.
Стоїш тепер в туманах і сльозах,
Торкнувши ніч невинною красою…
Свобода ждала крові на шабля́х,
Гриміла ніч литаврами й грозою.
Молись, Марусю. Не побʹють списами.
Сміється кінь. Чого ж йому ридать?
Туман цілує берег над ставками…
Отож і я ще буду цілувать.
Яка біда ці битви і литаври!
Я не козак. Я просто молодий.
Хіба ж народ хотів такої кари,
Щоб всякий звір хотів його убить?!
Прощай, Марусю. Помолися Богу.
Молись за мене сонцем і дощем!
Я віднайду до тебе ту дорогу,
Хоч і життя обмежується днем.
Не плач, моя Марусю, над водою,
Лягає степ у чорну тінь коня…
Не плач, моя Марусю, над бідою, -
Вже у степах видніється біда.
М.Бричка
***
деталі з питаннями нового фронту
вода розмиває каміння на пил
втрачаючи простір свого горизонту
роздмуханим вітром шукаю вітрил
мені не забракне повітря без солі
хвилюються хвилі за мить до піску
навіщо вітрила залежні від болю
якщо океан починався з дощу?
човник у морі пливтиме північно
не треба нам компас - ми бачимо день
повітря без солі таке пересічне
воно не для наших вітрильних легень
Максим Бричка
***
ПРОТЕСТ
все мовчите все мучитеся мучні
не віднайдете де ж таки вона
ця правда що гіркіша від вина
примирення невинні й неминучі
хай нам ця правда очі кровоточить
відверто плюне нам проти вітрів
снується доля в рушники пророчі
кружляє смерть на цвинтарі катів
супротивом охрещені страждання
на гнів великий нас благослови
допоки жив допоки і живи
допоки кров перегорить на давнє
Максим Бричка
***
у гості приходять мощі
на свято приходять люди
у марші всесвітньої прощі
б'ють в барабан іуди
хто попереду колони
хто попереду світу
апостоли чи омони
чи їх некеровані діти
себто проходить людство
обабіч вітраж нетлінності
власне мистецтво жлобства
ставить автографи вічності
прийде́ хтось у чорному світлі
прославить в поріг добрий вечір
гризіть свої гострі лікті
ковтайте м'язисті плечі
гості приходять з руками
на язику паляниця
гості приходьте з дарами
по-іншому не годиться
дорога до нитки зігріта
в колоні ідуть святі
хтось кине зів'ялі квіти
на п'єдестал самоти
плетуться у шлях подорожні
в традиціях кроку зухвалого
наповнений марш порожній
приходить на зміну сталого
колона ніколи не губиться
скрегочуть одвічні мости
колона іде по вулиці
коли ж бо прийдеш і ти
Максим Бричка
***
знаки розставлено чорним до білого
миті розгорнуто тлінним вогнем
віддані весни у землю зотлілого
хиляться цвітом німіють дощем
шукаємо пристань у ветхих цеглинах
вклоняємось новим і давнім святим
вдивляємось в очі на білих світлинах
зором первісним таким кам'яним
згорають троянди зарізані в січні
на фресках стікають свинцеві дими
ніщо не довічне нічого не вічне
і ми не наза́вжди, не назавжди́
Максим Бричка
***
ІСТОРІЯ
від всіх дзеркал відсвічується промінь
відгукується пісня в стінах вирв
на ранах пасовищ сочиться повінь
і в океанах проростає риф
це розповідь невинного скелета
столітня казка сказана завча́су
історія - це відеокасета
яку боги переглядають час від часу
Максим Бричка
***
а що нам насправді зосталось?
два серця і врешті розлука
тебе я назавжди лишаю
цілую прощанням руки
я стану для тебе минулим
без варіантів продовження
ми числа з числом нечутим
елементарне множення
між стрілок годинника прагнемо
розірвані часом люди
колись ми з тобою станемо
колись ми з тобою будемо
Максим Бричка
***
тобі потрібні виправдання лілій
звичайні мрії проростають вглиб
життя кружляє в танці в танці білім
такі швидкі тональності для хиб
злітаються у танці чорні очі
випурхують розказані казки
ламаються невикохані ночі
у пекторалях срібної весни
твої потреби днів неначе світла
вбирають очі небом світовим
озон не треба досить навіть вітру
щоб задощило в небі золотим
ти ще така маленька й незрівнянна
далекоока - так тебе прозву
закохана закохана кохана
люблю тебе люблю тебе люблю
Максим Бричка
ЛІСОВА ПІСНЯ
Мій сонний ліс – прости зрадливу осінь,
Пробач за листя, пале у траву,
За сніг років,за карколомні грози,
Що тишу розпинають,як струну.
Дрімуча рань. Прокинуться берези.
Кричить відлуння страчених дубів,
Щебечуть гнізд засніжені колеса
Та котяться у глибінь яворів.
Стоять митці в лісах, як в потрясінні,
В рахманному, натхненному диму́ -
То бродить ліс в невинному бродінні,
В моїй душі, як в чорному льоху.
М.Бричка