УДК 349.6(477)

Воронятніков Олександр Олександрович,

кандидат юридичних наук,

докторант Університету сучасних знань

Анотація

У даній науковій статті досліджено розвиток сфери санітарного та епідемічного благополуччя населення починаючи з ХІХ ст. до теперішнього часу.

На підставі викладеного матеріалу перший етап становлення та розвитку публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення можна визначити як: «Пошуків сталого розвитку системних санітарно-епідемічних заходів» він починається початку ХІХ ст. та завершується у кінці ХІХ ст. Основними його ознаками є: масовість та різноплановість епідемій, що провокувалися голодом, війнами та антисанітарними умовами; пошуки держави ефективних заходів протидії епідеміям; утворення державних установ по боротьбі з епідеміями; запровадження системи покарань з невиконання протиепідемічних заходів; вакцинація; запровадження санітарних лікарів;  запровадження дезінфекції, карантинних та обмежувальних заходів комплексного та системного характеру; підвищення зацікавленості у наукових дослідженнях гігієнічно-санітарного, епідемічного напрямку; запровадження в навчальний процес для студентів -лікарів гігієнічно-санітарного курсу.

Наступний етап становлення та розвитку публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення починається на початку ХХ ст. і закінчується на кінці ХХ ст. Має назву «Розвитку санітарно-гігієнічної галузі». Визначено, що основними ознаками періоду «Розвитку санітарно-гігієнічної галузі» є: створення єдиної державно-управлінської системи санітарно-епідемічного благополуччя населення; створення державної санітарно-епідемічної служби з розгалуженою ієрархічною системою державних установ; створена система стабільного законодавства, яким урегульовано систему санітарно-епідемічного благополуччя населення; системна загальної вакцинації; контрольно-наглядова діяльність щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення; розроблення науково-теоретичної бази щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення; окремий напрямок підготовки спеціалістів в навчальних закладах; профілактика щодо забруднення води, повітря, навколишнього середовища тощо; система примусу за порушення норм щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення тощо.

Стверджується, що на сьогодні санітарно-епідемічна галузь не має окремої, самостійної санітарно-епідемічної служби, але потреба в її існуванні є безумовною. Зазначений період становлення та розвитку публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення почався з кінця ХХ ст. і діє по сьогодні, має умовну назву «Сучасного становлення української санітарно-епідемічної сфери». Основною ознакою зазначеного періоду є пошук вдалої стратегі реформування публічного адміністрування санітарно-епідемічної сфери.

Ключові слова: ґенеза, санітарне благополуччя, періодизація, гігієна, санітарія, інфекційні захворювання.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Михель Д. Важнейшие эпидемии в истории человечества URL: https://www.kommersant.ru/doc/4316514
2. Історія розвитку гігієни і санітарії в Україні URL: http://oblses.zp.ua/index.php?149
3. Ігумнов С.М. Нарис розвитку земської медицини на Україні // Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні / [під ред. К.Ф. Дупленко]. Київ, 1957. 387 с
4. История отечественной гигиены и эпидемиологии в ХХ веке : лекции / Г. Н. Чистенко, Е.Г. Эльяшевич. Минск : БГМУ, 2011. 91 с.
5. Об организации во всех союзных республиках государственной инспекции по санитарному надзору. Постановление Центрального исполнительнительного комитета и Совета народных комиссаров Союза ССР от 23 декабря 1933 г. № 85/2740. Известие ЦИК Союза ССР и ВЦИК в № 311 от 24 декабря 1933 г. URL: http://istmat.info/node/38386
6. Вакула Н.С. Червонохресному руху на Закарпатті – 130 років. Сторінки історії. Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Медицина». 2012. № 1 (43). С. 207-215.
7. Струнников Г. ССР: хроника эпидемий. История массовых заболеваний в тоталитарной стране URL: https://urokiistorii.ru/article/56759
8. Егоров Б. Как СССР создал лучшую в мире санитарно-эпидемиологическую службу. URL: https://ru.rbth.com/read/794-sanepid-service-ussr

УДК 347.675.8

Босий Вадим Петрович,

докторант Науково-дослідного інституту публічного права,

кандидат юридичних наук

Анотація

В статті наголошено, що адміністративно-правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту є спеціальним та передбачає сукупність взаємопов’язаних між собою елементів (прав та обов’язків, свобод та законних інтересів, відповідальності), які визначають роль та місце біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту у системі адміністративно-правових відносин, та які врегульовані нормами адміністративного права.

З’ясовано, що адміністративно-правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту є комплексною правовою категорією, що визначає роль та місце вказаної категорії осіб у взаємовідносинах із органами державної влади в Україні та громадянами України.

До складу адміністративно-правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту ми відносимо такі елементи як: права та обов’язки, свободи, відповідальність та порядок набуття такого статусу.

Наголошено, що адміністративно-правовий статус біженця та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначається законодавством держави теперішнього перебування та виокремлює його в самостійну правову категорію вказаних суб’єктів.

Ключові слова: біженці, особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту, правовий статус, склад адміністративно-правового статусу, порядок набуття статусу, права, обв’язки, правові гарантії.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
2. Звіт: Забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб в Україні. URL: https://ua.odfoundation.eu/a/6740,zvit-zabezpechennja-prav-vnutrishno-peremishchenyh-osib-v-ukrayini/.
3. Кількість переселенців з окупованих Криму й Донбасу перевищила 1 мільйон 374 тисячі // Суспільство / Укрінформ: мультимедійна платформа іномовлення України. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2687417-kilkist-pereselenciv-z-okupovanih-krimu-j-donbasu-perevisila-1-miljon-374-tisaci.html.
4. Динаміка міграції в Україні: де зареєстрована найбільша кількість переселенців // Суспільство / Слово і діло: аналітичний портал : URL: https://ru.slovoidilo.ua/2019/10/31/infografika/obshhestvo/dinamika-migracii-ukraine-gde-zaregistrirovano-bolshe-vsego-pereselencev.
5. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2000. 16 с.
6. Ковалишин І. Г. Правовий статус біженців в Україні як вид правового статусу іноземців. Право України. № 2. С. 38-42.
7. Права человека. Учебник для вузов / отв. ред. докт. юрид. наук Е.А. Лукашева. М.: НОРМА–ИНФРА М, 1999. 573 с.
8. Гіда Є. О. Поняття і загальна характеристика прав, свобод і обов'язків громадян України. Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС. 2005. Вип. 2. С. 22-30.
9. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах. М.: Юристъ, 1997. 197 с.
10. Скакун О.Ф. Теория государства и права : учебник. Х.: Консум, 2000. 704 с.
11. Комаров С.А. Общая теория государства и права : курс лекцій. М. : Манускрипт. 1996. 312 с.
12. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов. М., 1999. 448 с.
13. Общая теория права и государства: учебник / под ред. В.В. Лазарева. М.: Юристъ, 1996. 472 с.
14. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. К.: Наук. думка, 1985. 175 с.
15. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : навчальний посібник. Львів : Край, 2008. 224 с.
16. Микитенко Є. В. Щодо особливостей правового регулювання статусу біженців. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2015. Вип. 14(1). С. 38-40.
17. Котляр О. І. Співвідношення міжнародного права біженців та міжнародного права прав людини. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2014. Вип. 120 (1). С. 200-208.
18. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : Закон України від 08.07.2011 № 3671-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#Text.

Титульна сторінка

УДК 342.736

Манжула Андрій Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри

правоохоронної діяльності та галузевого права

Центральноукраїнського державного

педагогічного університету імені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

 https://orcid.org/0000-0003-4662-9376

Пузаков Дмитро Володимирович,

викладач кафедри державно-правових

дисциплін та адміністративного права

Центральноукраїнського державного

педагогічного університету імені Володимира Винниченка

е-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-9550-4185

 Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблематики адміністративно-правового регулювання звернення громадян до органів місцевої влади як механізм забезпечення управління у соціальній сфері  на місцевому рівні. Визначено, що право на звернення до органів місцевого самоврядування є невід'ємним правом кожного громадянина та являє собою не тільки засіб здійснення і охорони прав і свобод громадян, а й своєрідний засіб громадського контролю над діяльністю державного механізму. Встановлено, що для місцевих органів виконавчої влади звернення громадян є найважливішим джерелом інформації, необхідної для прийняття якісних рішень, своєчасного реагування на бажання і потреби суспільства, ефективного засобу спілкування з населенням, задоволення волі та інтересів особистості. Акцентовано увагу, що зміст звернення громадян полягає у декількох аспектах, а саме як засіб захисту від порушень своїх прав, свобод і законних інтересів з боку органів виконавчої влади; як можливість реального впливу на діяльність органів виконавчої влади та посадових осіб; як можливість отримати позитивний для громадянина результат без застосування спеціальних юридичних знань для оформлення певних документів; як показник становлення громадянського суспільства. Представлена класифікація суб’єктів звернення громадян на чотири групи: суб’єкти, що направляють звернення, суб’єкти, що розглядають звернення, допоміжні суб’єкти, патронатні суб’єкти. Виокремлено три функції інституту звернення громадян: правозахисну; інформаційну; комунікативну. У статті визначено на підставі аналізу національного галузевого законодавства зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Ключові слова: звернення громадян, органи місцевої влади, соціальна сфера, місцевий рівень, пропозиція (зауваження), заява (клопотання), скарга.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Аналітична довідка про роботу із зверненнями громадян у Кропивницькій міській раді за 2020 рік URL: https://www.kr-rada.gov.ua/site/uploads/files/Vyconavchi%20organy/Zvernennya-gromadyan/Dov-2020-20210114.pdf
2. Бабінова О. О. Прозорість органів місцевого та регіонального управління: сучасні реалії України. Аналітика і влада. 2010. № 2. С. 192-199.
3. Конституція України від 28.06.1996 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
4. Лагутов Ю.Е. Звернення громадян як важлива складова захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні. Національний інститут стратегічних досліджень. Київ, 2009. URL: http://old.niss.gov.ua/monitor/february2009/4.htm
5. Подьячев К. В. Обращения граждан в органы государственной власти и местного самоуправления как форма гражданского участия : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. пол. наук : спец. : 23.00.02. Москва, 19 с.
6. Положення про відділ по роботі зі зверненнями громадян Міської ради м.Кропивницького URL: http://www.kr-rada.gov.ua/site/uploads/files/Vyconavchi%20organy/Zvernennya-gromadyan/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B4%D1%96%D0%BB%202018.pdf
7. Про електронну петицію, адресовану Кіровоградській міській раді, її виконавчому комітету: Рішення Кіровоградської міської ради від 29.03.2016 №142 URL: https://www.kr-rada.gov.ua/uploads/documents/14981-7-0606016-24062016.pdf
8. Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, в засобах масової інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 р. № 348 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/348-97-%D0%BF
9. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
10. Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування: Указ Президента України від 02.2008 № 109/2008 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/109/2008
11. Румянцева В.Г., Им В.В. Институт обращений граждан в органы государственной и местной власти: понятие, сущность, содержание. История государства и права. 2008. № 14. С. 2.
12. Цимбалюк В.І., Кісілевич К.О. Звернення громадян як важлива складова захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні. Молодий вчений. № 5.1 (45.1). С. 149-154 URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2017/5.1/37.pdf

УДК 342.951

Гайченко Андрій Віталійович,
аспірант Науково-дослідного інституту публічного права
[email protected]

Анотація

В даній науковій статті розкрито систему державних органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відзначено, що здійснення Міністерством юстиції України організації примусового виконання рішень та контролю за ним напряму пов’язано з його статусом як головного органу в системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування   та    реалізує    державну    політику з питань   організації   примусового   виконання   рішень,  його роллю як

елемента апарату держави в забезпеченні та реалізації прав і свобод людини.

Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України складається з: управління розгляду звернень та організації роботи; управління контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень; відділу примусового виконання рішень; відділу аналітично-статистичного забезпечення та контролю за реалізацією арештованого майна; відділу адміністрування; відділу правового забезпечення.

Аргументовано необхідність здійснення наступних реорганізаційних перетворень в структурі Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Управління розгляду звернень та організації роботи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України реорганізувати та утворити Управління розгляду звернень та організації роботи повинно вивчати та давати відповіді звернень фізичних і юридичних осіб, публічної адміністрації в межах компетенції Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Управління контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень та за реалізацією арештованого майна. Безпосередньо сам відділ вбачається назвати – відділ контролю за реалізацією арештованого майна. Відділ адміністрування не наділений такими повноваженнями у Департаменті Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, аналіз завдань та функцій даного органу дає можливість говорити про Секретаріат Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Доведено, що структуру Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України необхідно удосконалювати, шляхом реформування Управління контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, шляхом реорганізації його у Управління контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень та за реалізацією арештованого майна. Безпосередньо сам відділ вбачається назвати – відділ контролю за реалізацією арештованого майна та утворення Секретаріату Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з спеціалізованим статусом.

Ключові слова: держава, державний орган, державна влада, державний примус, апарат держави, примусове виконання судових рішень.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України. Наказ Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 № 2832/5 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1302-16
2. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII // Відомості Верховної Ради. 2016. № 29. ст.535.
3. Інструкція з організації примусового виконання рішень. Наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5 ( зі змінами та доповненнями) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12
4. Типове положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 № 1183/5 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0617-16
5. Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції Постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 р. № 870 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0617-16
6. Інформація. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/deyaki-pitannya-teritorialnih-organiv-a870
7. Типове положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 № 1183/5 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0617-16
8. Сергієнко Н. А. Міністерство юстиції України та органи примусового виконання рішень: до питання правового статусу. Держава та регіони: Право. 2019. № 4 (66). С. 34-41.
9. Адміністрування URL: https://vue.gov.ua/
10. Заплотинський Б.А., Тупкало В.М. Менеджмент організацій і адміністрування. URL: http://pidruchniki.com/74964/menedzhment/vstup_menedzhment_organizatsiy
11. Заплотинський Б.А., Тупкало В.М. Управління якістю. Конспект лекцій. К.: кафедра менеджменту і бізнес-моделювання ННІМП ДУТ, 2015. 170 с.
12. Публічне управління та адміністрування : навч. посіб. / Ю. Г. Кальниш, Т. М.Лозинська, В. І. Тимцуник. Полтава : РВВВ ПДАА, 2015. 280 с.