УДК 351.756 (048)

Кисельов Максим Євгенович,

аспірант Науково-дослідного інституту публічного права

[email protected]

Анотація

 В даній науковій статті автором акцентовано увагу на недоліках законодавчого регулювання діяльності приватних виконавців.Автором визначено, що нормативно-правове регулювання діяльності приватних виконавців – це система законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які урегульовують суспільні відносини, що виникають у зв’язку з примусовим виконання рішень, яке здійснюють приватні виконавці, а також визначенням їх правового статусу.Акцентовано увагу на неурегульованості питань, що стосуються передачі виконавчого провадження від державного виконавця приватному виконавцю; об’єднання в одне провадження декількох проваджень в яких є один і той самий боржник та які перебувають в віданні приватних виконавців.Наголошено, що законодавець, ще визначає, що додаткова винагорода, по-перше, може бути прописана в угоді між приватним виконавцем та стягувачем, а по-друге, додаткова винагорода може бути сплачена повністю чи частково. На практиці додаткова винагорода являє собою результат цивільно-правових правовідносин між приватним виконавцем та стягувачем в формі договору, але знову ж таки зміст та умови її виплати не визначені. Якщо виникає потреба в додатковому дофінансуванні на вчинення виконавчих дій, то буде закономірним обґрунтування необхідності здійснення дофінансування витрат на здійснення виконавчого провадження.

Також акцентуємо увагу на відсутності нормативного урегулювання питання передачі виконавчого провадження від державного виконавця приватному виконавцю.

Особливу увагу варто звернути на питання відсутності норм, щодо можливості об’єднання в одне провадження декількох проваджень в яких є один і той самий боржник та які перебувають в віданні приватних виконавців.Визначено, що недоліком Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» є відсутність норми, що встановлює можливість приватного виконавця співпрацювати з державними органами та їх посадовими особами.З метою усунення ситуації правових колізій автором запропоновано внести відповідні зміни до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Ключові слова: примусове виконання, приватний виконавець, державний виконавець, виконавче провадження, судова реформа.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Відомості Верховної Ради, 2016. № 29. Ст.535.
2. Особливості стягнення основної винагороди приватного виконавця. URL: https://blog.liga.net/user/npisanchin/article/32649
3. Про виконавче провадження: Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII. Відомості Верховної Ради, 2016. № 30. Ст.542.
4. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII. Відомості Верховної Ради, 2014. № 49. Ст.2056.
5. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 року № 1701-IV. Відомості Верховної Ради України, 2004. № 35. Ст.41.
6. Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV. Відомості Верховної Ради України, 2003. № 31-32. Ст.263.
7. Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020": затв. Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015#Text
8. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: затв. Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015#Text
9. Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 р. № 643. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643-2016-п#Text
10. Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень: затв. Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012  № 512/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12#Text

УДК 342.9(045)

Кирилюк Надія Дмитрівна,

спеціаліст правознавства

Державний університет інфоаструктури та технологій

Анотація

У статті розглядаються особливості адміністративно-правового регулювання цивільної авіації. Відносини, що виникають у зв’язку з використанням повітряного простору за допомогою повітряних суден мають особливий характер і дістали назву цивільна авіація. В статті розкриваються нормативні та організаційно-правові засади регулювання сфери цивільної авіації. Визначаються пріорітетні напрямки розвитку відносн у сфері цивільної авіації. Подаються функції та методи регулювання організаційно-правових засад у сфері цивільної авіації. Систематизуєься практична частина регулювання цивільної авіації державними органами виконавчої влади.

Сутність адміністративно-правового регулювання характеризується на думку автора наявністю об’єкту, мети, завдань, функцій та принципів. функціями адміністративно-правового регулювання цивільної авіації слід розуміти комплекс взаємопов’язаних напрямків діяльності щодо здійснення цілей та інтересів розробників, виробників авіаційної техніки, повітряних перевізників та їх клієнтів, що стандартизовані різноманітними інструкціями, правилами та порядками.Використовуючи загальні положення представників теорії права та доктринальні погляди вчених-адміністративістів автор надає власне визначення адміністративно-правового регулювання цих відносин. Також надано авторські дефініції об’єкту, мети, завданням, функціям та принципам адміністритивно-правового регулювання цивільної авіації.

Щодо принципів адміністративно-правового регулювання цивільної авіації, то їх можна визначити як елемент вихідних засад розвитку і функціонування взагалі історично визначених правових систем, що мають спрямовуюче значення для галузі, становлять своєрідну систему координат та напрями щодо позитивних закономірностей її розвитку, визначають характер та природу механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі діяльності фізичних та юридичних осіб у галузі авіації та/або організації повітряного руху України.

Ключові слова: цивільна авіація, адміністративно-правове регулювання, об’єкт, мета, завдання, функції, принципи.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / О.Ф. Скакун. Пер. з рос. Харків: Консум, 2001. 656 с.
2. Популярна юридична енциклопедія / Кол. Авт.. В.К.Гіжевський, В.В.Головченко… В.С.Ковальський (кер.) та ін. К.: Юрінком Інтер, 2002. 528 с.
3. Алексеев С.С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1998. 810 с.
4. Коссе Д.Д. Правовий режим та механізм правового регулювання: ознаки та співвідношення. Держава і право: зб. наук. праць. К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. Вип. 44. С. 25-31.
5. Юридична енциклопедія: [у 6 т.] / [укладачі Ю.С. Шемшученко, М.П. Зюблюк, В.П. Горбатенко та ін.]. К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана. Т. 5: П-С, 2003. 736 с.
6. Повітряний кодекс України від 19.05.2011р.№ 3393 VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 48-49. Ст.536.
7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про використання повітряного простору України» від 29.03.2002р. № 401. Офіційний вісник України. 2002. № 14. Ст.727.
8. Гончарук С.Т. Місце адміністративного права в механізмі правового регулювання відносин в галузі авіації. Малий і середній бізнес. 2008. № 1–2. С.98-101.
9. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. 584 с.
10. Бахрах Д.Н. Административное право: учебник / Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов. 3-е изд., пересмотр. и доп. М.: Норма, 2008. 816 с.
11. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 1999. 736 с.
12. Юридична енциклопедія: [у 6 т.] / [укладачі Ю.С. Шемшученко, М.П. Зюблюк, В.П. Горбатенко та ін.]. К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана. Т. 4: Н-П, 2002. 717с.
13. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство інфраструктури України» від 12.05.2011 р. №581/2011. Офіційний вісник України. 2011. № 37. Ст. 1513.
14. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державну авіаційну службу України» від 06.04.2011 р. №398/2011. Офіційний вісник України. 2011. № 29. Ст. 1233.
15. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2009. 608.
16. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2-х т. М.: Юридическая литература, 1981. Т. 1. 360 с.
17. Теория государства и права / Под ред. А. И. Денисова. М., 1972, 430 с.
18. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. Офіційний вісник України. 2004. № 40. Ст. 2667.
19. Бордунов В.Д. Международное воздушное право. Учебное пособие. М.: НОУ ВКШ «Авиабизнес»; изд-во «Научная книга», 2007. 464 с.
20. Колодій А. М. Принципи права України. Монографія. К.: Юрінком, 1998. 208 с.

УДК 340.5

Гайченко Андрій Віталійович,

аспірант Науково-дослідного інституту публічного права

[email protected]

Анотація

В даній науковій статті розкрито зміст поняття, сутність та особливості теоретичних категорій «державний орган» та «апарат держави». Акцентовано увагу на штучному розмежуванні понять «державний орган» та «орган держави». Відповідно наведено теоретичні позиції щодо їх синонімізації.

Доведено, що розмежування понять «державний орган» та «орган держави» є штучним, яке зумовлене самим терміном «орган державної влади», який не має змістових особливостей порівняно з терміном «державний орган».

На основі аналізу теоретичних точок зору щодо змісту понять «державний орган» автором запропоновано авторське визначення, де «державний орган» – це елемент апарату держави, який включено до механізму державної влади, виступає від імені держави, наділений державною владою, в межах встановленої нормативними актами компетенції, фінансуємий за рахунок державного бюджету, має складну внутрішню будову, діяльність якого направлена на задоволення публічного інтересу та виконання публічних зобов'язань відповідно до пробільності роботи.

Визначено, що державний апарат є структурованою категорією. Структура державного апарату знаходить свій вияв через його внутрішню будову, а також через порядок взаємодії та співвідношення складових його елементів.

Узагальнено, що до ознак апарату держави теоретики права відносять: а) його основний інституційний характер у державі, обтяженість державною владою, яку він уповноважений практично здійснювати; б) формування на основі єдиних принципів організації і діяльності, що забезпечує його системний характер; в) ускладненість системою органів; г) забезпечення його функціонування професійно підготовленими кадрами - державними службовцями; д) його функціонування в певних правових формах; е) необхідність забезпечення певними матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами; є) можливість застосування державного примусу; ж) здійснення управління суспільством від імені народу України на всій території держави за допомогою державного апарату, видання та доведення до реалізації загальнообов'язкових правових норм та представляє державу у зовнішніх відносинах.

Ключові слова: держава, державний орган, державна влада, державний примус, апарат держави.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96- ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Поняття органу держави. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/politolog/15253/
3. Теорія держави і права: [навч. посіб.] / Бостан С. К., Гусарєв С. Д., Пархоменко Л. М. та ін. К. : Видавничий центр «Академія», 2013, 348 с.
4. Теория государства и права / В. Н. Хропанюк; под ред. В. Г. Стрекозова. 2-е изд., доп., испр. М. : Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. 377 с.
5. Теорія держави і права / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков, В. П. Пастухов, В. О. Сумін, О. Д. Тихомиров; за заг. ред. В. В. Копєйчикова. К. : Юрінформ, 1995. 192 с.
6. Теория государства и права: учебник для вузов по спец. «Правоведение» / А. И. Денисов, В. Д. Зорькин, А. А. Кененов и др.; под ред. А. И. Денисова. М. : Юрид. лит., 1980. 316 с.
7. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2006. 317 с.
8. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Одеса : Юридична література, 2002. 264 с.
9. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. Москва, 1998. 472 с.
10. Державне управління та державна служба : словник-довідник / [уклад. О.Ю. Оболенський]. К. : КНЕУ, 2005. 480 с.
11. Жилин А.А. Учебник государственного права (Пособие к лекциям). Пг. : Тип. Б.М. Вольфа, 1916. Ч. 1. Общее учение о государстве в связи с основными началами иностранного государственного права. 429 с.
12. Кинг У Стратегическое планирование и хозяйственная політика ї: пер. с англ. / Кинг У, Клиланд Д.; общ. ред. и предисл. Г. Б. Кочеткова. М. : Прогресе, 1982. 399 с.
13. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства : учебник для вузов. Москва : НОРМА, 2004. 813 с.
14. Василевич Г.А. Конституционное право Республики Беларусь : учебник. Минск : УП «Кн. Дом» : ООО «Интерпрессервис». 832 с.
15. Ткач І. В. Поняття органу державної влади у контексті статей 1173–1175 Цивільного кодексу України. Вісник Академії адвокатури України. 2(27). С. 18-23.
16. Наливайко Л.Р. Державний лад України: теоретико-правова модель. Харків : Право, 2009. 596 с.
17. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [за заг. ред. В.Б.Авер’янова]. К. : Факт, 2003. 384 с.
18. Сухорукова А. Трансформація сучасного поняття «державні органи влади». Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Київ ; Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. Вип. 13. 302 с. URL: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/ukrpolituk/3/29.pdf
19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : підручник. К. : Алерта, 2012. 524 с.
20. Кравченко В.В. Конституційне право України : навч. посіб. К. : Атіка, 2008. 590 с.
21. Протасов В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: вопросы и ответы. М. : Новый Юрист, 1999. С. 118.
22. Чехович Т. В. Проблемні питання державної влади в Україні URL: http://vuzliv.com/content/ view/117/112.
23. Байтин М. И. Государство и политическая власть . Саратов : СГУ, 1972. С. 139-144.
24. Чиркин В.Е. Государственное и муниципальное управление: Учебник. М. : Юристь, 2003. 342 с.
25. Гринь О.Д. Орган державної влади як складова державного апарату. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 11 том 1. С. 11-13.
26. Правознавство: навчальний посібник / В.І. Кунченко-Харченко, В.Г. Печерський, Ю.Ю. Трубін. Київ: Кондор, 2011. 472 с. URL: https://pidru4niki.com/11750204/pravo/pravoznavstvo
27. Лялюк О.Ю. Державний апарат як елемент механізму реалізації публічної влади. Державне будівництво та місцеве самоврядування. № 23. С. 81-92.
28. Проблемы общей теории права и государства / под ред. В. С. Нерсесянца. М. : Норма, 2004. С. 565.
29. Загальна теорія держави і права / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. Х. : Право, 2002. 432 с.
30. Словарь терминов по теории государства и права: учеб. пособие / Н. И. Панов. Х. : Основа, 1997.

УДК  342.565:95 (477)

Буравльов Сергій Іванович,

суддя Північного апеляційного господарського суду

e-mail: buravlyov_SI @ukr.net

https://orcid.org/0000-0002-9222-9579

Анотація

Стаття присвячена визначенню категорійно-понятійної сутності адміністративно-правових засад діяльності господарських судів в Україні. Актуалізація представленої до аналізу проблематики обумовлена відсутністю її доктринального опису в межах вітчизняної юридичної науки, що зумовлено декількома чинниками: по-перше, вітчизняні вчені вивчаючи адміністративно-правові засади акцентують увагу на розкритті їх особливостей, а не понятійно-категоріальної сутності; по-друге, адміністративно-правові засади діяльності господарських судів в Україні хоч і розглядались окремими вченими-адміністративістами, однак їх наукові праці були присвячені зовсім іншим об’єктно-предметним дослідженням.

Автор стверджує, що адміністративно-правові засади діяльності господарських судів в Україні є факторами, від яких залежить належна їх діяльність. Однак, слід розуміти, що такими факторами є лиш ті, які залежить від держави та її уповноважених органів, що зобов’язані у межах законодавчих актів надати господарському суду для його функціонування внутрішньо-організаційні та зовнішньо-забезпечувальні нормативні, матеріальні (фінансові та технічні), інформаційні, методологічні та інші основи та блага без безпосереднього втручання у їх процесуальну діяльність (суддівську діяльність).

У структурі адміністративно-правових засад діяльності господарських судів в Україні виокремлено: норми-засади (правові приписи, закріплені актами законодавства, щодо: здійснення судом господарської юрисдикції своїх повноважень у рамках чинного законодавства; публічного адміністрування (у більшій мірі саме адміністративно-правового регулювання та забезпечення діяльності господарських судів в Україні тощо), засади принципи (відправні ідеї та вихідні начала на яких ґрунтується організація та здійснення діяльності господарських судів в Україні) та засади процедури (певний порядок, закріплений актами законодавства, що стосується як реалізації аналізованої діяльності, так і основ її організації). Визначено, що для кожного напряму діяльності господарського суду в Україні характерні всі три блокові елементи досліджуваних засад.

Ключові слова: адміністративно-правові засади, господарські суди, незалежність, організаційне забезпечення, публічне адміністрування, самоорганізація, фінансове забезпечення.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Стеценко С. Г. Сучасний погляд на предмет адміністративного права. Публічне право. 2016. № 1. С. 20-26.
2.  Werner F. Verwaltungsrecht als konkretisiertes Verfassungsrecht. DVBI. 1959. S. 527.
3. Мельник Р. С. Новели сучасної концепції українського адміністративного права. Lex portus. 2017. № 5. С. 5-16.
4. Легенький М. І. Категоріально-змістові передумови дослідження адміністративно-правових засад формування і реалізації державної політики у сфері освіти. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія : Юридичні науки. 2018. № 3. С. 25-31.
5. Боняк В. О. "Конституційно-правові засади", "конституційно-правові основи" та "конституційно-правові принципи": співвідношення понять. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2015. № 2. С. 64-76.
6. Заброда Д.Г. Адміністративно-правові засади: сутність та зміст. Загальне адміністративне право: Адміністративне право і процес. № 2(4). 2013. С. 45–51.

УДК 342.7

Бащук Олег Романович,

ад’юнкт кафедри поліцейського права

Національної академії внутрішніх справ

Анотація

Метою статті є визначення та розкриття теоретико-правового розуміння сутності та змісту дискримінації з урахуванням сучасної вітчизняної правової доктрини та міжнародних стандартів захисту прав людини і громадянина. У статті здійснено правовий аналіз наявних у міжнародних, вітчизняних нормативно-правових актах і юридичній літературі визначень поняття «дискримінація». Під цією юридичною категорією запропоновано розуміти спосіб деформації рівноправності суб’єктів правовідносин або рівності їхнього юридичного статусу шляхом зміни взаємозв’язків прав і обов’язків, їхньої забезпеченості, обсягу й сфер реалізації з метою встановлення об’єктивно обґрунтованих або суб’єктивно мотивованих параметрів справедливості й волі в соціумі. Обгрунтовано, що дискримінаційне суб’єктивне право вказує на міру можливої поведінки, адже воно встановлює тільки для однієї зі сторін правовідносин. Дискримінаційний юридичний обов’язок означає таку форму необхідної поведінки, що об’єктивно не здійснена з боку зобов’язаного суб’єкта; не підкріплена мірами забезпечення; вступає в протиріччя, порушує суб’єктивне право громадянина. Наголошено, що для виконання юридичних обов’язків повинні бути передбачені реальні можливості. Формально юридичні обов’язки можуть містити в собі вимоги, виконання яких є об’єктивно неможливими. Наголошено, що дискримінація відбувається як у формі без-діяльності, так і шляхом активних дій у правотворчості й правозастосуванні, методами виключень, обмежень або переваг. Визначено, що для дискримінації притаманні такі ознаки: 1) неправовий характер, що полягає у порушенні вимог нормативно-правових актів; 2) відмінне ставлення до певних осіб чи груп, яке виражається у наданні різного обсягу прав і свобод або різних можливостей їх реалізації, що спричиняє неоднаковий фактичний стан людей; 3) різне ставлення, засноване на певних ознаках. Такі ознаки можна поділити на біологічні й соціальні; 4) необґрунтований характер різного ставлення, тобто відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою; 5) негативний характер різного ставлення, метою або наслідком якого є посягання на рівність, зміна правового статусу одних осіб щодо інших у бік погіршення.

Ключові слова: дискримінація; порушення рівності; права і свободи людини та громадянина; суб’єктивні права; юридичні обов’язки.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Загальна декларація прав людини, 1948 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text.
2. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1965 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_105 #Text.
3. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, 1979 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_207#Text.
4. Конвенція про права осіб із інвалідністю, 2006 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71#Text.
5. Конституція України, 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254к/96-вр#Text.
6. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні : Закон України від 06.09.2012 № 5207-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 5207-17#Text.
7. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків : Закон України від 08.09.2005 № 2866-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2866-15#Text.
8. Пономарьов С.Ю., Федорович І.Ю. Запобігання та протидія дискримінації в Україні : посібник для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Київ : Міжнародна організація з міграції, Представництво в Україні, 2014. 74 с.
9. Равлінко З. П. Заборона дискримінації: загальнотеоретичне дослідження : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Національний університет «Львівська політехніка». Львів, 2016. 201 с.
10. Питання заборони та протидії дискримінації : методичні рекомендації для юристів / упорядник : Г.Христова. Київ, 2015. 112 с.
11. Христова Г. О. Позитивні обов’язки держави у сфері протидії дискримінації. Вісник Національної академії правових наук України. 2013. № 4 (75). С. 11-20.