УДК 351.74 (477)

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.8

Безпалова Ольга Ігорівна,

доктор юридичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України,

завідувач кафедри поліцейської діяльності

та публічного адміністрування факультету № 3

Харківського національного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-2886-695X

Іванов Сергій Володимирович,

доктор юридичних наук,

доцент кафедри правоохоронної діяльності

та поліціїстики факультету № 6

Харківського національного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-8575-974X

Анотація

Розкрито зміст та основні ознаки матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики, а також етапи його організації. Узагальнено групи ресурсів, з яких складається система матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики (митна інфраструктура). Деталізовано питання функціонування інформаційних систем та центрів оброблення інформації в рамках реалізації державної митної політики в Україні. Встановлено взаємозв’язок матеріально-технічного та фінансового забезпечення реалізації державної митної політики. Встановлено джерела фінансування матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики, а також розвитку інфраструктури відповідних суб’єктів її реалізації. Розкрито особливості участі Державної фіскальної служби України, як основного суб’єкта реалізації державної митної політики, у міжнародних інфраструктурних проектах, орієнтованих на модернізацію та реконструкцію пунктів пропуску через державний кордон, створення функціональних модулів «Фільтр пункту пропуску». Акцентовано увагу на основних перспективних аспектах удосконалення державної митної політики. Зокрема, окреслено необхідні передумови функціонування ефективного механізму управління матеріально-технічним забезпеченням реалізації державної митної політики. Визначено перспективні напрями оптимізації наявного матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики України та шляхи удосконалення існуючого механізму публічних закупівель матеріально-технічних ресурсів. Запропоновано врегулювання порядку планування, замовлення та придбання суб’єктами реалізації державної митної політики матеріально-технічних ресурсів шляхом прийняття відповідного документу – «Порядку планування, замовлення та придбання Державною фіскальною службою України та її територіальними підрозділами матеріально-технічних ресурсів».

Ключові слова: митна політика, адміністративно-правовий механізм, адміністративне законодавство, матеріально-технічне забезпечення, реалізація, суб’єкти, форми, методи, ефективність, оптимізація.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Приймаченко Д. В. Митна політика держави та її реалізація митними органами: моногр. / Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2006. 332 с.
2. Основы менеджмента: учеб. / [Д. Д. Вачугов, Т. Е. Берёзкина, Н. А. Кислякова и др.]; под ред. Д. Д. Вачугова. Москва: Высш. шк. 2003. 376 с.
3. Про Концепцiю iнтегрування системоутворюючих компонентiв технiчних та спецiальних засобiв митного контролю з автоматизованою системою митного оформлення Держмитслужби України: наказ Державної митної служби України від 28.03.2012 № 191. URL: http://sfs.gov.ua/baneryi/mitne-oformlennya/subektam-zed/elektronna-mitnitsya/62601.html. (дата звернення: 3.10.2010).
4. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2768-14. (дата звернення: 3.10.2010).
5. Фетодов О. П. Концепція здійснення посередницької діяльності у сфері державної митної справи. Наукові праці НУ ОЮА. С. 285–298.
6. Мельник О. Г., Мукан О. В., Кабан Х. В. Система управління митною діяльністю в Україні: сутність та структурна декомпозиція. Вісник Національного університету «Львівська політехніка»: Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. № 776. С. 39–47.
7. Митний Кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4495-17. (дата звернення: 3.10.2010).
8. Стан реалізації міжнародних інфраструктурних проектів за участі ДФС. URL: http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/305410.html. (дата звернення: 3.10.2010).
9. Безпалова О. І. Адміністративно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції держави : монографія. Х. : НікаНова, 2014. 544 с.
10. Іванов С.В. Адміністративно-правовий механізм реалізації державної митної політики в Україні: монографія. Харків: Константа, 2018. 532 с.

УДК 349.3

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.7

 Поляруш Світлана Іванівна,

кандидат історичних наук, доцент,

 доцент кафедри державно-правових

 дисциплін та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

                                                         e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-1157-3248

Анотація

Стаття присвячена проблемі боротьби з дитячою безпритульністю і бездоглядністю в Україні. Охарактеризовано чотири періоди масової дитячої безпритульності та бездоглядності на українських землях протягом ХХ–ХХІ ст. на предмет кількості безпритульних, причин виникнення масового явища і державної політики у цій сфері. На основі узагальнення представлено особливості нормативно-правового врегулювання подолання вказаної проблеми у різні історичні періоди. Надано оцінку ступеню залучення  громадськості до співпраці з державними закладами та установами для вилучення дітей з вулиць. Зосереджено увагу на розгляді досліджуваної проблеми у юридичному аспекті. Усі діючі на сьогодні нормативно-правові акти щодо боротьби з явищем дитячої безпритульності і бездоглядності було синтезовано у чотири групи: міжнародні, регіональні та українські акти-стандарти рівня життя дітей; акти по зміцненню інституту сімʼї і фактичного попередження появи «дітей вулиці»; акти, що встановлюють способи захисту дітей, що потрапили у складні життєві обставини; акти по регулюванню діяльності та взаємодії різноманітних установ відповідного гатунку. Спираючись на дослідження ЮНІСЕФ та Державного інституту сімейної та молодіжної політики, наведено класифікацію «дітей вулиці» за різними критеріями, зокрема, систематичним звʼязком із сімʼєю та часом перебування їх за межами останньої. Розкрито рівень представлення термінів «дитяча безпритульність» та «дитяча бездоглядність» у законодавчих актах України. Акцентовано увагу на достатньо повному визначенні поняття дитячої бездоглядності у науковій літературі. Запропоновано державним органам і установам для успішного подолання дитячої безпритульності і бездоглядності активно залучати волонтерів і благодійні організації. Рекомендовано заохочувати останніх як до відшукання, обліку та влаштування «дітей вулиці», так і до заходів з попередження дитячої безпритульності і бездоглядності. З метою реалізації вказаної пропозиції, аргументовано необхідність внесення змін і уточнень до Законів України «Про благодійну діяльність і благодійні організації», «Про волонтерську діяльність», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Ключові слова: дитяча безпритульність, дитяча бездоглядність, діти вулиці, захист дітей, державна політика.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Мунтян І.В. Дитяча безпритульність як субкультура в сучасному українському суспільстві: дис. … канд. соціол. наук: 22.00.44. Одеса, 2017. 237с.
2. Фролов Ю.М.Загальна характеристика безпритульності та бездоглядності дітей як антисоціальних явищ. Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Право». Вип. 2. С. 165–169.
3. Паращевіна О.С. Дитяча безпритульність як віддзеркалення історичних процесів України на початку 20-х років. URL: http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/2668/1/Paraschevina%202.pdf (дата звернення: 14.09.2019).
4. Діптан І.І. Проблеми дитячої безпритульності на Україні (1919-1932 рр.). Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Вип. 2. С. 52–60.
5. Остроушко Ю.Р., Мартинчук І.І. Дитяча безпритульність як соціальне явище в радянській Україні у 20-30-х рр. ХХ ст. URL: http://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/article/download/1388/1417. (дата звернення: 14.09.2019).
6. Тупальська О.А., Сапицька О.М. Дитяча безпритульність в Україні (1917-1930-ті рр.). Історичні записки: Збірник наукових праць. 2012. Вип. 33. С. 195–200.
7. Андурхів О.І. Причини формування дитячої безпритульності та бездоглядності в радянський період і боротьба з ними у західноукраїнських областях. Порівняльно-аналітичне право. 2017. № 2. С. 12–15. URL: http://www.pap.in.ua/2_2017/3.pdf (дата звернення: 14.09.2019).
8. Чебан О.М. Протидія злочинності та безпритульності неповнолітніх на транспортних магістралях: історичний генезис. Економіка і управління на транспорті. Вип. 2. С. 246–254.
9. Андрухів О.І. Правові засади подолання дитячої безпритульності й бездоглядності у 1940-1950-х роках. URL: http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2017/3_2017/part_1/3.pdf (дата звернення: 14.09.2019).
10. Овод Ю.В. До проблеми дитячої бездоглядності в Україні. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Педагогіка. Соціальна робота». 2017. Вип. 1 (40). С. 190–192.
11. Клименко О.Ю. Особливості інституціоналізації соціального захисту дітей у кризових ситуаціях в сучасному українському суспільстві: дис. … д-ра соціологічних наук: 22.00.04. Харків, 2016. 416 с.
12. Прібиткова Н.О. Соціальне сирітство в Україні: сутність, причини появи та профілактика. Актуальні проблеми сучасної науки, м. Харків, 17 травня 2017 р. Х.: ХНУВС, 2017. С. 141–146.
13. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України від 06.2005 р. № 2623-ІУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2623-15 (дата звернення: 14.09.2019).
14. Пустовий О.О. Кримінологічні засади запобігання злочинам, що вчиняються безпритульними та бездоглядними дітьми в Україні: дис. … канд. юрид. наук 12.00.08. К., 2019. 284 с.

УДК 340.130.5:347.1

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.6

 Панченко Сергій Володимирович,

аспірант кафедри цивільного права та процесу

Хмельницького університету управління та права

імені Леоніда Юзькова

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-8257-0661

Анотація

Стаття присвячена визначенню поняття, ознак та значення звичаю в правовому регулюванні договірних відносин. Проаналізовано звичай як джерело правового регулювання суспільних відносин на різних етапах історичного розвитку.

Вивчено доктринальні підходи до розуміння категорії “звичай” в межах різних наукових інтересів (теорії права, філософії права, окремих галузей права). З’ясовано основні ознаки звичаю що виділяються в літературі. Вищезазначений перелік ознак звичаю доповнено такими ознаками: 1) невизначеність моменту виникнення; 2) відображає моральні, духовні цінності.

Проаналізовано співвідношення понять “традиція” і “звичай”. З’ясовано, що поняття “традиція” є ширшим ніж поняття “звичай”. Окрім цього застосування звичаю може забезпечуватись державним примусом, а дотримання традицій підтримується, як правило, думкою громадськості.

Проаналізовано правовий звичай, з’ясовано, що спеціальними ознаками правового звичаю є санкціонування державою та застосування заходів державного примусу у випадку його порушення.

При дослідженні звичаю ділового обороту як різновиду звичаю з’ясовано що його часто ототожнюють з поняттям торговельних звичаїв, що є невірним. Адже звичай ділового обороту здійснює правове регулювання не лише торгівельних, а поширюється на інші сфери договірних відносин.

Акцентовано увагу, що звичай ділового обороту має також багато спільних ознак з диспозитивною нормою, але водночас між ними існує суттєва відмінність, яка полягає у тому, що диспозитивна норма сама містить запасний варіант регулювання відносин між сторонами, а звичай ділового обороту такого варіанту не містить.

Зауважується, що звичай ділового обороту застосовується лише за наявності договірних і нормативних прогалин і виступає засобом їх усунення. Такий звичай є засобом саморегулювання діяльності суб’єктів у певних галузях і застосовується за наявності досягнення згоди між сторонами про його застосування.

З’ясовано, що звичаєвими правилами укладалися цивільні договори за стародавніх часів. Автором визначено ознаки звичаю як джерела цивільного договірного права та визначено його поняття.

Проаналізовано міжнародний звичай як джерело правового регулювання міжнародних договірних відносин. На підставі аналізу міжнародних документів визначено його загальні та спеціальні ознаки.

Ключові слова: джерело права, звичай, правовий звичай, правове регулювання, звичай ділового обороту, міжнародний звичай, звичай як джерело цивільного договірного права.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Левин Д. Б. Дипломатический иммунитет. М.-Л. : Издво Акад. наук СССР, 1949. 414 с.
2. Дмитриева Г. К. Международное частное право. Учебник. 3-е издание. М. : "Проспект", 2013. 656 с.
3. Титарчук О.А. Звичай і право (питання взаємозв'язку і взаємодії) : автореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01. Х., 1995. 19 с.
4. Жовтобрюх М. М. Звичаєве право: сутність, генеза, чинність: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.12. К., 2002. 19 с.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 / уклад. та голов. ред. В.Т.Бусел. К. Ірпінь: Перун, 2005. 1728 с.
6. Правовий звичай як джерело українського права (IX—XIX ст.). за ред. І. Б. Усенка. К. : Наукова думка, 2006. 280 с.
7. Фуллер Л. Анатомія права. К.: Сфера, 1999. 144 с.
8. Майданик Р. Правовий звичай як джерело цивільного права. URL: http://www.actio.com.ua/ru/publ-katc/pravovii-zvichai-iak-dzherelo-tciv-lnogoprava.
9. Кушинська Л. А. Еволюція звичаєвого права східних слов'ян VІ - ХІ ст. : автореф. дис на здобуття нак.ступеня канд. іст. наук : 07.00.01. К., 2001. 18 c.
10. Жовтобрюх М. М. Звичаєве прав: сутність, ґенеза, чинність: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.12. Національна академія внутрішніх справ України. Київ, 2002. 206 с.
11. Хвостов В. М. Общая теория права: элементарный очерк. М., 1905. 211 с.
12. Великий тлумачний словник сучасної української мови. уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. К. : Ірпінь: Перун, 2001. 1440 с.
13. Культурологія : словник-довідник. Упор. : А.Л. Сокульський. Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2006. 292 с.
14. Оборотов Ю. М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01. Одеська національна юридична академія. О., 2003. 379 с.
15. Толкачова Н. Є. Деякі аспекти співвідношення звичаю, традиції та права. Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Юридичні науки. 2002. Вип.45/48. С. 23–30.
16. Суханов И. В. Обычаи, традиции в преемственности поколений. М. : Политиздат, 1976. 215 с.
17. Озель В. Звичай у системі права України. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 6. С. 201–205.
18. Хропанюк В. Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений. Под ред. В. Г. Стрекозова. М.: Изд-во «Дабахов, Ткачев, Димов», 1995. 384 c.
19. Румянцев О. Г., Додонов В. Н. Юридический энциклопедический словар. М.: ИНФРА. М, 1997. 377 c.
20. Комаров С. А. Общая теория государства и права: курс лекций. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1996. 312 c.
21. Головченко В. В., Ковальский В. С. Юридична термінологія. Довідник. К.: Юрінком Інтер, 1998. 219 c.
22. Толкачева Н. Є. Правовий звичай, узвичаєність, звичай ділового обороту – форми права сучасної України: проблеми застосування. Соціологія права. № 2. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39603 (дата звернення: 5.10.2010).
23. Кузнецова Н. Коментар до Глави 1. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. ; за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.) ; 3-є вид., переробл. і допов. Київ : Юрінком Інтер, 2008. Т. 1. 832 с.
24. Беляневич О. А. Господарське договірне право України. Теоретичні аспекти: монографія. К. : Юрінком Інтер, 2006. 592 с.
25. Goncharenko O. Vydy samoreguljuvannja gospodars'koi' dijal'nosti. Pidpryjemnyctvo, gospodarstvo i pravo. 2016. № 11. S. 68–72.
26. Гончаренко О. Звичай ділового обороту: засіб саморегулювання господарської діяльності. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2017. №5. С. 47 – 55.
27. Хвостов В. М. История римского права : пособия к лекціям. М., 1908. 143 с.

УДК 343.533.2

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.5

                                                                                 Дімітров Михайло Михайлович,

                                                 кандидат юридичних наук,

старший викладач Придунайської філії МАУП

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-1156-3447

Анотація

Проведений аналіз еволюції появи та становлення комерційних найменувань свідчить, що: в стародавні часи (в Римській імперії та Стародавній Греції) клеймо залишається єдиним засобом індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг, поєднуючи в собі знак для товарів і послуг, фірмове найменування та кваліфіковане зазначення походження товару. 

Застосування клейма на виробах, насамперед, переслідувало такі цілі: а) засвідчення якості товару конкретного ремісника та виробника; б) підтвердження права власності ремісників та виробників на свої товари; в) сприяння продажу великої кількості товарів торговим посередникам, які цінували рівень якості роботи окремих ремісників і виробників.

В Київській Русі для відмінності своїх товарів від чужих використовувався спеціальний знак – тамга, і лише значно пізніше: клеймо. Застосування клейма на виробах засвідчувало якість товару та підтверджувало права власності ремісників та виробників на свої товари.

В період середньовіччя розвиток  торгових товариств сприяв  появі особливого найменування учасників обороту – фірма та до необхідності вибору особливого імені для її позначення. З цього часу, поряд з товарним знаком, почав формуватися новий відособлений засіб індивідуалізації – фірмове найменування. Найбільш поширеними вони були в Англії, Німеччині, Франції, вони ідентифікували власника, підтверджували якість та стабільність надання ним послуг.

Протягом кінця XVII – XVIIІ ст. низку нормативно-правових актів, які врегульовували питання правової охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг, було прийнято в Російській імперії.

Фактично водночас із російським законодавством щодо засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг розвивалося європейське (Німеччина, Франція, Англія) законодавство, яке насамперед базувалося на судових прецедентах.

Ключові слова: історія становлення, комерційні позначення, знак для товарів та послуг, товарний знак, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Соболева Т.А. Товарные знаки: монография. М.: Наука, 1986. 176 с.
2. Нефедова Л.Д. Товарные знаки и их роль в управлении качеством продукции: монография. М.: Поиск, 1982. 60 с.
3. Городов О.А. Право на средства индивидуализации: товарные знаки, знаки обслуживания, наименование мест происхождения товаров, фирменные наименования, коммерческие обозначения: монография. М.: Волтерс Клувер, 2006. 448 с.
4. Быкодорова А.Ф. Уголовно-правовое значение незаконного использования товарного знака: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. Ставрополь, 2000. 152 c.
5. Ласточкина М.С. Уголовно-правовая защита средств индивидуализации участников гражданского оборота и производимой ими продукции: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. М., 2010. 201 c.
6. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / [за ред. М.В.Цвіка, О.В.Петришина]. Харків: Право, 2009.  584 с.
7. Головизнина И.А. Незаконное использование товарного знака: проблемы квалификации и правоприменения: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. М., 2008. 198 c.
8. Никитина Л.К. Уголовно-правовая охрана прав на средства индивидуализации юридических лиц, товаров, работ, услуг и предприятий: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. Краснодар, 2010. 177 c.
9. Les métiers et corporations de la ville de Paris / ХIII siècle. P.: Le livre des métiers, publ. par R. de Lespinasse et Fr. Bonnardot, 1879. 421 p.
10. Памятники русского права: памятники права периода создания абсолютной монархии / под ред. Л.В. Черепнина. М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1963. Вып. 7. 511 с.
11. Панкова М.Н. Эволюция и развитие законодательства о средствах индивидуализации в России. Вестник Военного университета. 2011.  № 3 (27).  С. 156-163.
12. Блинников В.И. Патент: от идеи до прибыли / В.И. Блинников, В.В.Дубровская, В.В. Сергиевский. М.: Мир, 2002. 333 c.
13. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона; в 86 т. Т. 65. СПб.: Семеновская Типолитография (И.А. Ефрона), 1901. 498 с.

УДК 34(3/9) «19»

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.4

Чернік Світлана Дмитрівна,

кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри державно-правових дисциплін

та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка,

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-3290-1797

Анотація

У статті проаналізовано основні нормативно-правові акти Російської імперії, які діяли на території українських губерній у 60-х рр. ХІХ ст. та регламентували діяльність цензурних органів державної влади. Особливу увагу приділено змінам у законодавстві, які започаткували суттєві зрушення у бік пом’якшення цензури. Метою дослідження стало вивчення нормативно-правих актів Російської імперії щодо цензури, які були прийняті у досліджуваний період, зокрема, укази імператора Олександра ІІ, «Тимчасові правила з цензури» 1862 р., «Тимчасові правила про цензуру та друк» 1865 р. та інші. Встановлено, що запровадження відомчої цензури імператорським указом «Про порядок цензурування творів та статей, які відносяться до предметів різних урядових місць та установ» від 23 січня 1858 р. негативно позначилося на видавничій справі, оскільки призначення довірених осіб від міністерств та відомств посилювало контроль за друкованими матеріалами. Доведено, що імператорський указ «Про перетворення цензурного управління та ліквідацію Канцелярії Міністра народної просвіти» від 10 березня 1862 р. розподілив повноваження у галузі цензури між Міністерством народної просвіти та Міністерством внутрішніх справ й посилив роль останнього. «Тимчасовими правилами з цензури» 1862 р. регулювалося питання змісту статей та творів, визначалися теми, висвітлення яких потрапило під заборону у періодичних виданнях. Здійснено аналіз статей «Тимчасових правил про цензуру та друк» 1865 р. Зокрема, досліджено структуру органів цензури та їх повноваження, перелік видів друкованих видань, що підлягали перевірці або звільнялися від неї, підстави притягнення до юридичної відповідальності за порушення цензурного законодавства. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок, що цензурне законодавство Російської імперії 60-х рр. ХІХ ст., яке діяло на території українських губерній, залишало контроль Міністерства внутрішніх справ за видавничою справою, а позитивні зрушення нівелювалися подальшими нормативно-правовими актами.

Ключові слова: цензура, укази імператора, Тимчасові правила про цензуру та друк, Головне управління у справах друку, друковані видання.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Лемке М. Эпоха цензурных реформ 1859 – 1865 годов. Санкт-Петербург, 1904. 515 с.
2. Жирков Г.В. История цензуры в России ХІХ – ХХ вв. М. : Аспект Пресс, 2002. 368 с.
3. Савчинський В. Цензурна політика російського самодержавства в «українському питанні» (друга половина ХІХ ст.): автореферат... канд. іст. наук; Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького, 2011. 20 с.
4. Савчинський В. Періодична преса: цензурна політика російського уряду (друга половина ХІХ ст.). Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки. Вип. 7. С.45 – 50.
5. Щербак Н. М. «Полное собрание законов Российской империи» як джерело дослідження діяльності цензурних установ в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». Випуск 93 – 94. С. 134 – 137.
6. Щербак Н. М. Цензура і влада в умовах реформування Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Публічне право. № 3. С. 295-301.
7. Арсеньев К. К. Законодательство о печати. С.-Петербург, типолитография Ф. Вайсберга и П. Гершунина, 1903. 150 с.
8. О порядке цензирования сочинений и статей, относящихся к предметам разных правительственных мест и учреждений: выписка из Высочайше утвержденной в заседании Совета министров резолюции по делу о цензуре. 23 января 1858 г. № 32712. Полное собрание законов Российской империи. СПб.: Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1860. Собрание II. Т. XXXIII. С.64.
9. Кирієнко О. Ю. Загальна та військова цензура в Російській імперії (ХVІІІ- початок ХХ ст.). Український історичний журнал. 2010 №4. С.83–98.
10. О преобразовании цензурного управления и упразднении Канцелярии министра народного просвещения: Именной указ, данный Сенату, № 38040, 10 марта 1862 г. Полное собрание законов Российской империи. СПб. : Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, Собрание II. Т. XXXVII. С.182-183.
11. О передаче цензурных комитетов и отдельных цензоров из Министерства народного просвещения в Министерство внутренних дел: Именной указ, данный Сенату, № 39162, 14 января 1863 г. Полное собрание законов Российской империи. СПб. : Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, Собрание II. Т. XXXVIII. С.61-62.
12. Чернуха В. Правительственная политика в области печати: 60-70-е годы ХІХ века. Л. : Наука, 1989. 205 с.
13. О некоторых переменах и дополнениях в действующих ныне цензурных постоновлениях: выписка из Высочайше утвержденной в заседании Совета министров резолюции по делу о цензуре. 6 квітня 1865 г. №41990. Полное собрание законов Российской империи. СПб.: Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1867. Собрание II. Т. XL. С.397-406.
14. Ткаченко В.В., Кирієнко О. Ю. Кримінальна та адміністративно-правова відповідальність за порушення норм цензури в Російській імперії. Наука і правоохорона. №4. С.146-155.