УДК 342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.13

Гречанюк Роксолана Володимирівна,

кандидат юридичних наук,

провідний науковий співробітник

Національної академії прокуратури України

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-0566-6365

 Анотація

У статті на основі аналізу наукових, а також нормативно-правових джерел здійснено наукову розробку визначення правового регулювання адміністративної діяльності в антикорупційних органах України. Зазначено, що питання адміністративної діяльності незалежно від сфер її існування в сучасній правовій науці знаходиться на етапі первинної дискусії, адже сама концепція адміністративної діяльності потребує суттєвого обговорення та обґрунтування. Констатується відсутність наукових розробок питань адміністративної діяльності антикорупційних органів. Під правовим регулюванням адміністративної діяльності антикорупційних органів пропонується розуміти систему нормативно-правових актів, що регламентують порядок здійснення адміністративних процедур (обумовлених інформаційно-аналітичними, забезпечувальними, представницькими, контрольними, юрисдикційними повноваженнями посадових осіб, які обіймають адміністративні посади в цих органах), що спрямовуються на упорядкування внутрішньоорганізаційних процесів, побудову структури цих органів та операційного менеджменту в них, налагодження співпраці із іншими зацікавленими суб’єктами, необхідної для їхнього сталого ефективного функціонування з метою досягнення їхніх завдань та реалізації функцій. Ключове призначення правового регулювання адміністративної діяльності пов’язується зі створенням нормативних передумов для застосування системи адміністративних процедур і реалізації повноважень управлінцями антикорупційних органів. Системою правового регулювання адміністративної діяльності вважається система нормативно-правових актів (переважно підзаконного характеру), спрямованих на належне нормативне урегулювання адміністративних процедур та похідних й суміжних процесів, необхідних для належної організації антикорупційних органів з метою досягнення мети їхньої діяльності та реалізації їх функцій.

Ключові слова: адміністративна діяльність, антикорупційна діяльність, запобігання корупції, протидія корупції, адміністративні процедури, антикорупційні органи, управління.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. К.: Наук. думка, 1979. 327 с.
2. Алексеев С. С. Теория права. М. : Бек, 1994. 224 с.
3. Черкас М. Є. Функції правосвідомості в механізмі правового регулювання: дис. ... кандидата юридичних наук: 00.01. Харків, 2010. 208 с.
4. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учеб. для юрид. фак. и вузов. 2-е изд., перераб., доп. М.: БЕК, 2000. 432 с.
5. Мельник О. М. Правове регулювання та шляхи підвищення його ефективності : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. К., 2004. 208 с.
6. Романов М.В. Основні засади запобігання корупції. Харків: ТОВ «Видавництво „Права людини“», 2017. 176 с.
7. Наказ директора Національного антикорупційного бюро України від 1 червня 2016 року №140 «Про затвердження Положення про Відділ по роботі з персоналом Національного антикорупційного бюро України.

УДК 342.922:338.436

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.12

Соболь Євген Юрійович,

доктор юридичних наук, професор,

завідувач кафедри державно-правових дисциплін

та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-0804-8354

Михайлов Олександр Васильович,

кандидат педагогічних наук, доцент,

професор кафедри права та правового регулювання авіаційної діяльності

Льотної академії Національного авіаційного університету

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-9129-1971

Анотація

У статті досліджено поняття «посадова особа», враховуючи його нормативно-правове визначення та погляди вітчизняних науковців. Зосереджено увагу на порівнянні поняття «посадова особа», «службова особа», «державний службовець».

Визначено позиції науковців на поняття «посадової особи» з позиції нормативно-правового забезпечення Агропромислового комплексу України. Зазначено, що в широкому розумінні посадові особи є окремою категорією визначеною посадою державної служби, передбаченої штатним розписом та наділені відповідними посадовими повноваженнями державно-владного та організаційно-правового спрямовання. У вузькому розумінні посадовими особами є службовці, які здійснюють «державно-владні повноваження, що визначаються компетенцією і службовою діяльністю».

Зроблено висновок, що посадова особа − це службовець, який обіймає посаду державної служби, визначену структурою та штатним розписом, на підставі нормативних актів, виконує управлінські та організаційно-правові функції, що входять до його професійної компетенції відповідно до напряму діяльності органу публічної адміністрації, які безпосередньо призводять до настання певних юридичних наслідків за які може настати як позитивна так і негативна відповідальність.

Зазначено, що адміністративно-правовий статус посадової особи, як  суб’єкта АПК ‑ це сукупність нормативно визначених повноважень у відповідній галузі (землеробство; тваринництво; харчова промисловість; переробна промисловість; ветеринарна медицина; насінництво та росадництво; садівництво, виноробство; рибне господарство), в межах яких зосереджені їх права, обов’язки і гарантії їх реалізації, та за не виконання (неналежне виконання) яких наступає юридична відповідальність.

Ключові слова: агропромисловий комплекс, посадова особа, орган виконавчої влади, статус, правовий статус.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. К. : Ін Юре, 1997. 48 с.
2. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3724-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. №52. Ст.490.
3. Усольцев А.Т. Должностное лицо в советском государственном управлении. Правоведение. 1987. № 2. С. 13–19.
4. Гоменюк Д.С. Поняття державних посадових осіб. Форум права. 2009. № 1. С. 113–116.
5. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. К. : Вид-во Київськ. ун-ту, 1971. 128 с.
6. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. К. : Видавничий Дім „Ін-Юре”, 2002. 668 с.
7. Адміністративне право України : підручник; за загальною редакцією академіка С.В. Ківалова. Одеса : Юридична література, 2003. 896 с.
8. Щербак А.И. Социальный механизм юридической ответственности должностных ли. К. : Наукова думка, 1986. 152 с.
9. Турчин А.Б. Адміністративна відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади: дис. кандидата юрид. наук : 12.00.07. К., 2011. 221 с.
10. Старилов Ю.Н. Служебное право : учеб. пос. М. : БЕК, 1996. 698 с.

УДК 342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.11

Манжула Андрій Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри галузевого права

та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-4662-9376

Анотація

У статті проведено аналіз наукових поглядів правників на питання відповідальності. З урахуванням провідних науковців під відповідальністю науково-дослідних установ запропоновано розуміти засоби державного впливу примусового характеру на протиправні прояви діяльності науково-дослідних установ з метою недопущення порушення останніми принципу законності, а в разі такого порушення – заради припинення протиправних діянь, поновлення порушених прав і законних інтересів громадянина та людини.

Зазначено, що науково-дослідні установи є юридичними особами різної організаційно-правової форми та форми власності. Спільним між ними є спрямування їх діяльності, тобто проведення науково-дослідних робіт заради одержання наукового результату. Відповідно ці установи, як суб’єкти права, можуть у своїй діяльності порушувати усталені норми функціонування тих чи інших суспільних інституцій. Таким чином, якщо ці порушення посягають на встановлені нормами права порядки, то вони тягнуть за собою настання адекватної відповідальності.

Зосереджено увагу на тому, що згідно з Положенням про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави, науково-дослідні установи, які отримують підтримку з боку держави та діяльність яких має важливе значення для розвитку науки, економіки і виробництва, включаються до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Науково-дослідні установи, включені до названого реєстру, повинні дотримуватися певних вимог, закріплених законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Положенням про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави. У разі порушення цих вимог до вказаних науково-дослідних установ можуть застосовуватися санкції у вигляді їх виключення з Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Таким чином, у ході дослідження наголошено, що законодавець не наводить вичерпного переліку вимог, порушення яких тягне до виключення науково-дослідної установи з Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. До того ж не визначається вид відповідальності. У відповідності виникає ряд не вирішених на законодавчому рівні питань.

У цьому контексті, акцентовано увагу на відсутності єдиного нормативно-правового акта, який б визначав характерну їм відповідальність. Таким чином, окремого нормативно-правового акта, який б визначав імовірні правопорушення науково-дослідних установ та характерну їм відповідальність немає. У відповідності  така ситуація ускладнює механізм притягнення науково-дослідної установи до відповідальності. Тому, за необхідним запропоновано заповнити вказану прогалину в законодавчій регламентації питання відповідальності науково-дослідних установ України.  Як варіант – це може бути прийняття закону «Про науково-дослідні установи», в якому окремий розділ був би присвячений питанням їх відповідальності (видам, санкціям, процедурам притягнення, суб’єктам, уповноваженим притягувати до відповідальності тощо).

Окреслено коло проблем вдосконалення відповідальності науково-дослідних установ. Основною проблемою в частині регулювання питання відповідальності науково-дослідних установ є низька їх нормативно-правова розробленість.

Ключові слова: науково-дослідна установа, відповідальність, вдосконалення, проблема, види юридичної відповідальності.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : енциклопедичний курс. 2-е видання, перероблене і доповнене. Харків : Еспада, 2009. 752 с.
2. Комзюк А. Т. Адміністративна відповідальність в Україні : навч. посіб. 3-тє вид., доопр. Харків : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2007. 80 с.
3. Будько З. М. Фінансово-правова відповідальність за вчинення податкових правопорушень : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07. Запоріжжя, 2005. 258 с.
4. Басін К. В. Юридична відповідальність : природа, форми реалізації та права людини : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2006. 214 с.
5. Зелена О. В. Сутність юридичної відповідальності та роль правоохоронних органів у її забезпеченні : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01. Київ, 200. 215 с.
6. Юридична енциклопедія : / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. К. : Вид-во «Юрид. думка», 2011. 656 с.
7. Про наукову і науково-технічну діяльність : Закон України від 26.11.2015 № 848-VIII. Дата оновлення : 11.10.2017. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/848-19/ed20171011 (дата звернення: 8.10.2019).
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України від 07.12.1984 № 8073-Х. Відомості Верховної Ради Української РСР. Додаток до № 51. Ст. 1122.
9. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ. Відомості Верховної Ради України. № 25-26. Ст. 131.
10. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. № № 40-44. Ст. 356.
11. Про затвердження Положення про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави : Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 380. Офіційний вісник України. 2001. № 17. Стор. 140.
12. Фінансове право : підручник / М. П. Кучерявенко, Д. О. Білінський, О. О. Дмитрик та ін. ; за ред. д-ра юрид. наук, проф. М. П. Кучерявенка.  Х. : Право, 2013. 400 с.
13. Кодекс законів про працю України : Закон України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. Додаток до № 50.

УДК 351.74:342.922

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.10

Легеза Євген Олександрович,

доктор юридичних наук, доцент

кафедри адміністративного та митного права

Університету митної справи та фінансів

е-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-9134-8499

Анотація

У статті висвітлено зарубіжний досвід Республіки Молдова та прибалтійських держав (Естонської Республіки, Литовської Республіки) щодо надання публічних послуг та шляхи імплементації його у вітчизняне законодавство. Розкриті нормативно-правові акти надання публічних послуг в країнах Республіки Молдова, Естонської Республіки та Литовської Республіки. Запропоновано напрями удосконалення законодавства України про надання публічних послуг з урахуванням зарубіжного досвіду, а саме: цілодобовий зручний доступ для всіх користувачів, особливо осіб з обмеженими можливостями або тих, які працюють чи навчаються за кордоном, зі збереженням конфіденційності; використання різних дистанційних каналів комунікації, що, в свою чергу, призводить до зниження вартості такої послуги та до прискорення строку надання різних  видів публічних послуг споживачам і, як наслідок, покращення екологічної ситуації (зменшуються викиди палива; витрати паперу тощо); надання публічних послуг  в одному місці («єдиний офіс», «єдино вікно» тощо), що дає змогу в повному обсязі задовольнити потреби споживачів.

Охарактеризовано досвід прибалтійських країн (Латвійської республіки, Естонської республіки), можемо визначити такі позитивні аспекти надання публічних послуг в електронній формі: цілодобовий зручний доступ для всіх користувачів, особливо осіб з обмеженими можливостями або тих, які працюють чи навчаються за кордоном, зі збереженням конфіденційності; використання різних дистанційних каналів комунікації, що, в свою чергу, призводить до зниження вартості такої послуги та до прискорення строку надання різних  видів публічних послуг споживачам і, як наслідок, покращення екологічної ситуації (зменшуються викиди палива; витрати паперу тощо); надання публічних послуг  в одному місці («єдиний офіс», «єдино вікно» тощо), що дає змогу в повному обсязі задовольнити потреби споживачів; зменшення адміністративного навантаження на систему органів влади: як приклад, електронні рахунки-фактури та документи завжди є доступними в особистому порталі споживача, де зберігаються всі фінансові документи тощо; спрощена форма заповнення заяв, бланків тощо, що, у свою чергу, усуває можливість припуститися технічних помилок. Усе це загалом зменшує корупційні ризики і підвищує рівень довіри до органів публічної адміністрації.

Ключові слова: «єдине вікно», «єдиний офіс», електронний доступ, імплементація, послуга, публічна послуга.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Буханевич О. М. Теоретико-правові та праксеологічні засади надання адміністративних послуг в Україні : дис. … докт. юрид. наук : спец. 12.00.07. К., 2016. 455 с.
2. Легеза Є.О. Концепція публічних послуг: адміністративно-правовий аспект: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя: ЗНУ, 2017. 511 c.
3. Национальная стратегия создания информационного общества "Электронная Молдова". Кишинэу, 2005. 80 с.
4. Сводный отчет об информатизации и оснащенности вычислительной техникой, 2010 г. URL : http://www.mtic.gov.md/img/news/2011/08/raport_1_ inf_2010.pdf (дата звернення: 18.10.2019).
5. Грищук-Бучка С.Ф. Центр электронного управления (e-government) и его роль в правовой информатизации Республики Молдова URL : pravo.by/Conf2012/reports/Grisciuc-Bucica.doc (дата звернення: 18.10.2019).
6. Васильєва Н. В. Інструменти реформування системи надання державних і муніципальних послуг в Білорусі та Молдові. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. №10. URL: http:// www.dy.nayka.com.ua (дата звернення: 18.10.2019).
7. Национальная стратегия создания информационного общества «Электронная Молдова». Кишинэу, 2005. 80 с.
8. Об утверждении Стратегической программы технологической модернизации управления (электронное преобразование) : Постановление Правительства Республики Молдова от 20 сент. 2011 г. № 710 / Monitorul Oficial № 156-159. Ст. 780.
9. Васильєва Н. В. Досвід Естонії в наданні електронних послуг населенню. Державне управління: удосконалення та розвиток. № 11. URL: http://www.dy.nayka.com.ua (дата звернення: 18.10.2019).
10. Э-Эстония - страна, где живет интернет : буклет URL : itl.ee/?dl=536 (дата звернення: 18.10.2019).
11. Портал латвійських державних і муніципальних послуг URL: www.latvija.lv (дата звернення: 18.10.2019).
12. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер'янова. К. : Видав. дім ІнЮре, 2002. 668 с.
13. Кишонас В. Развитие электронной инфраструктуры и электронных услуг в Литве: вклад публичного сектора. Informacines visuomenes pletros komitetas Prie susisiekimo ministerijos. (дата звернення: 8.10.2019).

УДК  342.95:69

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.9

 Гаран (Стукаленко) Ольга Володимирівна,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри адміністративного та господарського права

Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова

email: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-6757-6309

Анотація

Стаття присвячена дослідженню окремих питань міжнародного досвіду  щодо підвищення енергоефективності  у сфері будівництва на прикладі Німеччини, Австрії. Наголошено, що одним із революційних напрямків розвитку будівельної діяльності є енергозбереження  та енергоефективність.

Дана теза узгоджується із Стратегією «Європа-2020». В Стратегії енергоефективність визначена як головний елемент забезпечення сталості використання енергоресурсів.

Зазначено, що енергоефективність – це складний правовий феномен, який  має багато рівнів та складових. До основних складових зазначеного правового явища можливо віднести: механізми енергозбереження та енергоефективності в галузях промисловості, в тому числі і містобудівної; механізми побутового енергозбереження та енергоефективності;    механізми  дотримання стандартів енергоефективності під час створення будівель (споруд); механізми дотримання стандартів енергозбереження й енергоефективності  в організаціях, які відповідають за експлуатацію будівель; механізми реалізації освітніх програм по вдосконаленню навичок реалізації програм з підвищення енергоефективності та інші.  Висвітлено основні пріоритети розвитку будівельної діяльності у площині енергоефективності й енергозбереження, які позитивно себе зарекомендували  і які придатні для застосування  в Україні.

Констатовано, що однією зі складових при підвищенні енергоефективності є використання енергозберігаючих технологій у містобудівної діяльності. Аналізуючи міжнародний  досвід щодо використання  енергозберігаючих технологій у сфері будівельної діяльності, виокремлено три основні домінуючи сучасні міжнародні концепції, які з успіхом  реалізуються на практиці: «Пасивний Будинок»; «концепція трьох нулів» або «концепція Активного Будинку»; «Зелена оренда » та розкрита  їх  сутність. «Пасивний Будинок» – це будівельний стандарт, який є енергоефективним, створює комфортні умови для проживання, водночас є економічним і спричиняє мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище. Концепція «Активного Будинку» передбачає  поєднання трьох складових: а) використання відновлюваних природних джерел енергії (сонця, вітру, припливів/відливів та п. т.); б) застосування енергозберігаючих технологій; в) будівництво будівлі здійснюється  виключно з екологічних матеріалів, які потім можна буде відправити на вторинну переробку. «Зелена оренда» - це договори оренди, в яких орендарі зобов'язуються або отримують заохочення, беручи участь у збереженні води / енергії, зменшенні відходів та їх переробці, використанні небезпечних продуктів очищення та т.п

Зазначено, що використання найкращих міжнародних напрацювань із урахуванням українських реалій – це праксеологічний інструмент  успішного  розвитку будівельної галузі України.

Ключові слова: міжнародна практика, енергоефективність, енергозбереження, будівельний стандарт,будівельна діяльність.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Фонд енергоефективності презентував програму модернізації житлового фонду України URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/news/fond-energoefektivnosti-prezentuvav-programu-modernizaciyi-zhitlovogo-fondu-ukrayini. (дата звернення: 18.10.2019).
2. Про енергоефективність: Директива 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 р. URL: http://enref.org/docs/dyrektyva-2012-27es-pro-enerhoefektyvnist/. (дата звернення: 18.10.2019).
3. Дробишинець С.Я., Романюк Н.Г. Закордонний досвід в галузі енергозбереження та енергоефективності. Сучасні технології та методи розрахунків у будівництві. Вип. 4. С. 48-55.
4. План імплементації Директиви 2006/32/ЄС Європейського Парламенту і Ради про ефективність кінцевого використання енергії та енергетичні послуги, а також про скасування Директиви Ради 93/76/ЄЕС. URL: http://enref.org/docs/dyrektyva-2012-27es-pro-enerhoefektyvnist/ (дата звернення: 18.10.2019).
5. Пасивний Будинок. URL: http://passivehouse-igua.com/passive-house (дата звернення: 18.10.2019).
6. Стандарт Пасивного Будинку. URL: http://passivehouse-igua.com/passive-house/passive-house-standard/ (дата звернення: 18.10.2019).
7. 10 міфів щодо Пасивних Будинків. URL: http://passivehouse-igua.com/passive-house/passive-house-fag/ (дата звернення: 19.10.2019).
8. Міжнародний досвід використання енергозберігаючих технологій в будівництві   Міжнародний досвід використання енергозберігаючих технологій в будівництві URL: https: //energox.com.ua/2018/05/03/mizhnarodnyj-dosvid-vykorystannya-energozberigayuchyh-tehnologij-v-budivnytstvi-2/ (дата звернення: 18.10.2019).
9. Європейців зобов’яжуть будувати «активні» будинки. URL: https://ecotown.com.ua/news/YEvropeytsiv-zobov-yazhut-buduvaty-aktyvni-budynky/ (дата звернення: 17.10.2019).
10. Перегуда Є.В., Стойко О.М., Деревінський В.Ф., Семко В.Л., Мамонтов І.О., Місержи С.Д. Політика енергоефективності та енергозбереження як чинник національної консолідації : проблеми формування та реалізації: Монографія. Київ-Тернопіль : «Економічна думка», 2018. 202 с.
11. Green Leasing. URL: https://www.go-gba.org/resources/green-building-methods/green-leasing/ (дата звернення: 18.10.2019).