В. О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ШКОЛИ ТА СІМ’Ї У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШК

Тетяна Степанюк

(магістрантка 1 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

університет імені В. Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація. У статті звертається увага на взаємозв’язок школи та сім’ї, проаналізовані педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського щодо взаємодії родини і школи.

Ключові слова: батьківська педагогіка, сімейне виховання, шкільно-сімейне виховання, педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського, В. О. Сухомлинський про сімейне виховання.

Постановка проблеми. Відомо, що для успішного формування особистості дитини потрібна єдність школи й сім’ї. Високі вимоги суспільства до освітнього рівня молодого покоління, підготовки його до життя та праці можуть бути задоволені тільки за умови врахування особливої ролі батьків у цій справі. У Концепції загальної середньої освіти зазначається, що взаємодія загальноосвітніх закладів, сім’ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптація до умов соціального середовища здійснюється в ході спільної діяльності соціальних інститутів як ефективної співпраці на досягнення спільної мети.

Місце сім’ї у вихованні дитини не можливо перебільшити, оскільки саме в сім’ї формуються перші уявлення дитини про життя, його ціннісні орієнтації, соціальні настанови. Сім’я відновлює духовні й фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація й виховання, духовне дозрівання особистості.

Аналіз досліджень. Вагомий внесок у розв’язання проблеми взаємозв’язку сім’ї і школи зробили Г. Дудчак, М. Кудрявцева, Н. Дерев’янкіна, Т. Тарарака, Ю. Кричевська, та ін. 

Проблеми взаємодії школи та сім’ї набули відображення у працях таких дослідників, як: І. Альошинцева, І. Бартошевський, О. Партицький, П. Каптерєва, А. Волошина, А. Животко, Ю. Дзерович, І. Ющишин, Л. Березівська, Л. Бойко, Л. Бондар, Л. Гаєвська, Т. Кравченко, В. Масний, Н. Побірченко, Н. Савина, В. Федяєва та інші.

Зважаючи на актуальність, соціальну значущість та недостатню розробленість проблеми як у теоретичному, так і в практичному аспекті було обрано саме цю тему.

Мета статті – розглянути погляди В. О. Сухомлинського на формування особистості дитини в умовах взаємодії школи та сім’ї. Обґрунтувати та довести, що Василь Олександрович Сухомлинський розглядав не окремі аспекти батьківської педагогіки, а теоретично обґрунтував і практично втілював у педагогічному процесі гуманістичні ідеї сімейного виховання у батьків.

Виклад основного матеріалу. В. О. Сухомлинський завжди цікавився проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім’ях, звертав увагу на недоліки сімейного виховання та намагався знайти причину їх виникнення.

Василь Олександрович вважав, що провідну роль в шкільно-сімейному вихованні відіграє саме сім’я. Тому всі свої сили Василь Олександрович витрачав на те, щоб дати в першу чергу знання батькам, навчити їх як правильно виховувати дитину, на що потрібно звернути увагу при вихованні школяра.

В. О. Сухомлинський наголошував, що у сім’ї між батьками і дітьми повинні панувати взаємостосунки щиросердності та відвертості. У вихованні цих почуттів, на думку педагога, зв’язок сім’ї та школи повинен відігравати особливо вагому роль. Атмосфера добра, сердечності, чутливості, яка оточує дитину з перших днів її шкільного життя, має пронизувати духовне життя сім’ї, взаємини між батьками і дітьми: «Вчити батьків, як виховувати дітей, –це найтонша і найважча справа, бо вміти виховувати свою дитину – це означає уміти віддавати дитині найдорогоцінніше людське багатство – любов. Своє завдання ми вбачаємо в тому, – зазначає Василь Олександрович, – щоб застерегти батьків від помилки, яку вони часто допускають: дитина купається в лагідному теплі батьківської любові, сама не випромінюючи при цьому жодної іскринки, жодного промінця. Скільки б не зігрівало дитину тепло батьківської любові, воно не розтопить і малесенької крижинки у дитячому серці не спалахне вогник ласки до батька-матері, не зігріє серця з середини. А крижинка в дитячому серці є завжди, бо дитяча любов сама по собі егоїстична, дитина любить матір як джерело своїх радощів і задоволень, а для людяності та справжньої доброти потрібна інша любов – любов-турбота, любов-хвилювання за долю дорогої людини, любов-діяльність. Саме таку любов і повинні виховувати батьки» [1, 21].

За переконанням Сухомлинського «педагогіка повинна стати наукою для всіх – і для вчителів, і для батьків» [2, 42]. З цією метою у Павлиші була створена школа для батьків, де вони записувались на навчання за два роки до вступу їхньої дитини в школу. Вони відвідували заняття до закінчення їхньої дитини середньої школи. Батьки в школі проходили курс педагогіки та психології, який був розрахований на 250 годин. Їх розділяли на 5 груп, в залежності від віку їхньої дитини: дошкільна група (від 5 до 7 років); 1-2 класи; 3-4 класи; 5-7 класи; 8-10 класи. З кожною з цих груп заняття проводились два рази на місяць. Формою занять були лекції та бесіди директора, завуча та досвідчених вчителів. Всі теоретичні заняття тісно пов’язували з практикою виховання в сім’ї.

В. О. Сухомлинський постійно намагався зробити так, щоб у батька і у матері було єдине уявлення про те, кого вони разом із школою виховують, про єдність їхніх вимог.

«Сім’я в нашому суспільстві – первинний осередок багатогранних людських відносин – господарських, моральних, духовно – психологічних, естетичних. І, звичайно, виховних. Однак могутньою виховною облагороджуючою силою для дітей вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що звеличують їх в очах дитини» [3, 414].

Педагогічну просвіту батьків В. О. Сухомлинський поклав в основу педагогіки: «Батьківська педагогіка», тобто елементарне коло знань матері й батька – це фундамент, основа всієї педагогічної теорії і практики». Він пропонує «вчити батьків мистецтва виховання як найблагороднішої, найлюдянішої, найвищої творчості, як виконання високого громадського обов’язку» [1, 152].

Висновок. Шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалювання морального обличчя сім’ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батьків в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства.

Бібліографія

1. Сухомлинський В.О. Щоб дитина стала Людиною // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Фонд Сухомлинського (Ф.5097). – Опис 1. – Спр.749. – 25 арк.
2. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа /  В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : в 5 т. – К. : Рад. шк., 1977. – Т. 4. – С. 7–390
3. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5-ти т. – Т.5. − К.: Рад. шк., 1977. − 263 с.