РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ В КОНТЕКСТІ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Анастасія Слободніченко

(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент Т.О. Прибора

Анотація: в статті присвячена дослідженню педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського щодо розвитку творчих здібностей молодших школярів. Звертається увага на чинники, які сприяють формуванню творчих здібностей.

Ключові слова: В.О. Сухомлинський, творчі здібності, молодший шкільний вік.

Проблема розвитку творчих здібностей, виховання творчої особистості, збереження обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Посилюється увага до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявити їх.

Мета статті дослідити особливості формування творчих здібностей учнів у педагогічній спадщині В. Сухомлинського.

Український педагог Н. Іванець під поняттям творчі здібності розуміє індивідуальні психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності й пов’язані зі створенням нового, оригінального продукту. Відповідно розвиток творчих здібностей – це вміння використовувати знання в нестандартних ситуаціях, розвиток психічних процесів.

Наталя Іванець виділила компоненти повноцінного розвитку творчої особистості учня за В. Сухомлинським: врахування вчителем психофізіологічних особливостей дітей даного віку; визначення вчителем перспективних цілей розвитку творчих здібностей кожного учня; турботу про фізичне й емоційне здоров’я вихованців; досягнення тісного взаємозв’язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів; проведення уроків мислення в природі; систему творчих робіт з розвитку мовлення; стимулювання інтелектуальних та естетичних почуттів дитини [6, 275].

Головною метою творчого розвитку є не надання дiтям максимуму нової iнформацiї, а залучення їх до процесу творчого пiзнання через набуття звички мiркувати, чiтко формувати питання [5, 65].

В. Сухомлинський виходив з того, що вчителям не слід чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а самостійно розвивати їх за допомогою відповідного середовища [8, 74].

Перші роки роботи В. Сухомлинського в Павлиській середній школі стали відкриттям «потаємних куточків дитячої душі». Василя Олександровича, уже не лише як учителя, а й директора, цікавила кожна дитина – чим вона живе, що її хвилює, що захоплює. У 1951 році він запропонував батькам готувати дітей за рік до школи. Нині це вже усталена практика підготовки шестирічних дітей до школи. Педагог-новатор писав: «Рік, що передував навчанню за партою, був потрібний мені для того, щоб добре взнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці. Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати» [3, 19]. Батьки назвали групу дошкільнят Школою радості. Саме у Школі під голубим небом В. Сухомлинський розпочав свої мандрівки до «джерела мови й мислення».

На формування особистості дитини впливає багато чинників, серед яких чільне місце посідає культура й мистецтво. Музика, художнє слово, зображувальне мистецтво, театр стають для дитини джерелом переживання радощів, відкривають дитині мистецтво, забезпечують багатство вражень. В. Сухомлинський зазначав: «Кожна дитина не тільки сприймає, але й малює, творить, створює. Те, як дитина бачить світ, – є своєрідною художньою творчістю. Образ, що сприйняла й одночасно створила дитина, несе в собі яскраве емоційне забарвлення. Діти переживають бурхливу радість, сприймаючи образи навколишнього світу і додаючи до них що-небудь з фантазії. Емоційна насиченість сприйняття – це духовний заряд духовної творчості» [1, 16].

Як вказує український педагог Л. Паламарчук, творчість є напруженою роботою, якій передує тривалий період накопичення вражень про навколишній світ, сприйняття, аналізу явищ, подій, усвідомлення власного ставлення до них. Але це більше стосується дорослих. Для дитини-дошкільника пізнання навколишнього світу складає сенс її життя, творчість є ніби продуктом цього пізнання.

Для дитячої творчості характерним є непередбачуваність, спонтанність. Причому не все, що дивує дитину, буде дивувати дорослого, оскільки світ дитини - своєрідний, непізнанний, індивідуальний – є таким, що не завжди піддається дорослому поясненню [2, 29].

І у творчій, і в будь-якій іншій діяльності дитині властиві всеохоплююча допитливість, дослідження світу: від «Що це таке?» до «Хочу знати все!». Пізнавальна активність дитини спрямована не тільки на пізнання окремого предмета чи явища, а й на розпізнання його устрою, причини, мети, призначення, способу використання й таке інше. Пізнавальний інтерес є важливою складовою пізнавальної активності. Він зростає в процесі накопичення дитиною досвіду пізнавальної діяльності, що також виявляється у дитячій творчості [9, 118].

Своєю невтомною працею в сільській школі Василь Олександрович переконливо довів, що основою розумового розвитку є вміння вчитися спостерігати за явищами навколишнього світу, міркувати, висловлювати власну думку. У своїх статтях і книжках він визначив засоби творчого розвитку дитини, виявлення її індивідуальності. Видатний педагог був глибоко переконаний, що саме природа спонукає дітей до творчості – складати вірші, казки, оповідання, малювати.

Для розвитку уяви і фантазії педагог пропонував користуватися різними прийомами: створення ситуації фантазування, згортання «Школи радості» в момент найбільшого загострення інтересу дітей до предмета спостереження або праці, якою вони зайняті, відсутність часової регламентації у діяльності, «мандрування у хмарах» та ін. Великого значення В. Сухомлинський надавав розвивальному впливу музики і образотворчого мистецтва у змісті початкової освіти. Якщо проаналізувати деякі його висловлювання, то можна переконатися у виховних і розвивальних можливостях художньої педагогіки, педагогіки образів і почуттів.

Педагог радив не обтяжувати дитину лавиною знань про предмет, а вміти відкрити перед нею в навколишньому світі щось одне, але так, щоб залишилось щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще повернутися до того, про що вона дізналася. Саме здатність молодшого школяра до знаходження невідомого у відомому, незвичайного у звичайному, до постановки запитань, які фіксують невідоме, виступають як ланка народження проблеми, як етап, з якого починається розгортання пізнавального пошуку. Уміння бачити прекрасне навколо робить людину – мудрішою, добрішою, духовно багатшою [7, 65].

Отже, на основі аналізу педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, можна зробити висновки про те, що умовами організації розвитку творчих здібностей молодших школярів є емоціогенний , особистісно значущий для дітей зміст, естетичне предметно – розвивальне середовище, багатство життя шкільного колективу, творча, гуманна особистість учителя, різноманітні організаційні форми реалізації змісту.

Бібліографія

1.Баранюк І. Г. Василь Сухомлинський про гармонію емоційно-образного та логіко-розумового у вихованні дитини / Баранюк І. Г. // Рідна школа. – 2017. –№4. – С. 15–17.

2.Волошин К. О. Педагогічна система В. Сухомлинського / К. Волошин // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. – 2003. – №11. – С. 17–18.

3.Ковальчук М. О. Розвиток творчості молодших школярів [Електронний ресурс]. − Режим доступу до статті: http://www.iod.edukit.cn.ua.

4.Пироженко Л. Казка як один із засобів виховання у спадщині В. О. Сухомлинського / Л. Пироженко // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. – 2002. – №5. – С. 283–286.

5. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: У 5 т. / В. Сухомлинський. – К.: Рад. Школа, 1977. – Т. 1. –С. 92.

6.Сухомлинський В. О. Елементи творчості в діяльності молодших школярів // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 1. – С. 273–278.

7. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О.Сухомлинський // Вибр. тв.: у 5 т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 4. – С. 393–629.

8.Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані тори: в 5-ти т.− Т. 3. – К.: Радянська школа, 1977. – С. 7–283.

9.Сухомлинський В. О. Школа і природа // Сухомлинський В. О.Вибрані твори: в 5 т.– К.: Рад. школа, 1977. – Т. 5. – С. 536–551.