ПЕДАГОГІКА ДОБРА У СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Ксенія Данільченко

(студентка ІІІ курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені

Володимира Винниченка, м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент Т. О. Прибора

Анотація: У статті розкрито сутність ідеї добра в творчій спадщині В. О. Сухомлинського.

Ключові слова: молодші школярі, виховання, педагогіка добра, В. О. Сухомлинський, науковий світогляд.

У проекті «Нова школа» зазначено, що вчитель повинен бути дитині другом, адже саме друг допоможе, підтримає та буде завжди поруч пройшовши всі перешкоди разом, роблячи добро та гарні вчинки. В кожній дитині необхідно з самого дитинства закладати добро, вчити робити гарні вчинки, щоб добро стало саме тією основою з якої починається кожна людина.

Мета статті: простежити сутність педагогіки добра у спадщині В. О. Сухомлинського.

Український педагог Н. Адаменко за словами В. О. Сухомлинського у своїй статті зазначала, що доброта та милосердя, повинні бути звичайним станом для кожної особистості[1,8].

В. Сухомлинський вважав, що добро – це мірка людських стосунків; з його слів « це охоронець совісті людини, спонукач моральної, непохитної, духовної стійкості, ідейної мужності» [2,5].

Він зумів глибоко пірнути в цю теорію добра та краси, і на цих засадах запропонував такі поради: «Доброта й ще раз доброта – це найтонші й наймогутніші корінці, що живлять дерево дитячої радості – радості ніжного доторкнення до живого і красивого. Доброта робить дитину чутливою до слова батьків, учителів, товаришів. Доброта створює людину вихованою!» [10,523].

Педагог зазначав: «Маленька дитина мусить бути доброю до всього живого. Тільки за цієї умови, вона духовного готується до того, щоб бути вихованою. Тільки доброта відкриває радість буття, радість взаємовідносин в дитячому колективі» [10,523].

В. Сухомлинський стверджував, що необхідно створювати не просто систему певних цінностей, а підводити дітей до того, що зло – це погано, і що йому потрібно протистояти.

Основною ознакою добра є безкорисливість. Щастя дитини є егоїстичним за своєю природою: все, що робить для дитини дорослий, вона сприймає як за потрібне, дитині здається, що батьки для того і створені, щоб приносити радість і задоволення. Тут і є та небезпека, що можна виростити егоїстичну особистість, яка буде вважати, що всі їй чимось зобов’язані, що головним є її потреби, а все інше –другорядним. Для того щоб уникнути цього, необхідно розвивати в дитини почуття вдячності. Що для цього необхідно? В. О. Сухомлинський писав: «Доброти, як грамоти, людину треба вчити!» [10,525]. Кожен з нас спостерігав таку картину, коли в гарній сім’ї, де батьки віддають дітям усі сили свого серця і все роблять для того, щоб дитина почувала себе потрібною, щасливою, натомість виростає безсердечна та байдужа особистість. Таке трапляється, тому що дитина знає тільки радощі споживання, а вони не можуть самі по собі розвивати в дитині моральне почуття. Воно виникає тоді, коли ми будемо долучати дитину до вищої людської радості – творити добро іншим. Тільки це, справжнє людське переживання, має силу, що облагороджує крихітне серце.

У своїх працях вітчизняний педагог зазначав, що коли дитина творить добро для інших, в ній виховується доброта, людяність та сердечність. Він говорив про процес виховання, як творення особистості. Велике значення надавав вихованню добрих почуттів. «Добрі почуття – це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш» [1,9].

Характерною рисою особистості є прагнення до добра. Бути людиною – творити добро та прагнути до нього. В. Сухомлинський наголошував, що недостатньо навчитися відрізняти добро і зло, стримувати себе, щоб не коїти зла. Необхідно активно боротися проти нього – за для утвердження свого морального обов’язку, який повинен стати внутрішньою потребою і переконанням особистості. Уміння відстоювати свої переконання у боротьбі з байдужістю, пасивністю – це і є проявом активного добра [9,38].

Ідею добра вчений пов’язує з патріотичним вихованням, якого так бракує на сьогоднішній час. Актуальними і сьогодні є настанови Сухомлинського щодо взаємозв’язку виховання добра як моральної категорії і ставлення майбутніх громадян до долі своєї Батьківщини. Він писав: «Ніколи не забувай про свою теплу, затишну колиску, з якої ти вилетів, як пташеня, щоб якби не вона – ти був би ніщо, перед тобою не відчинилися б двері у величезний світ Батьківщини» [3,11].

Педагог-новатор говорив, що «патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є: любов до рідної землі, народу й Батьківщини, любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини, любов до рідної мови, шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу, праця на благо свого народу й батьківщини» [9,256].

Під концепцією гуманного виховання він розумів складну цілеспрямовану діяльність, що забезпечує становлення й розвиток свідомості, почуттів, волі, а також умінь, навичок і звичок моральної поведінки людини. Провідна ідея педагогічної системи у тому, що кожна дитина, кожна людина гідна того, щоб бути щасливою, і має право бути такою. Завдання школи – допомоги їй у цьому, а саме, на думку В. Сухомлинського, створити педагогічні умови для всебічного гармонійного розвитку дитини, які б надали їй можливості максимально розкрити свої природні здібності і проявити свої гуманістичні особистісні якості.

Важливо зазначити, що у працях В. Сухомлинського сформована і обґрунтована цілісна система виховання, яка ґрунтується на гуманістичних ідеях добра і краси. Так як дитина пізнає навколишній світ здебільшого серцем. Тому в неї необхідно зберегти й розвинути чутливість до всього людського, насамперед чутливість у самій собі. Учень повинен пройти школу відчуттів і сприймань, яка виробить у нього широкий обсяг почуттів, співчуття, милосердя, любов і повагу до людини, особливо – знедоленої. Багаторічний досвід роботи в освітній галузі переконав народного вчителя у тому, що успішно навчити та виховувати школярів неможливо без любові до кожної дитини. «Педагог без любові до дитини – це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору» [6,292].

Педагог був переконаний, що не може існувати виховання гуманізму без людської поваги і любові до кожного вихованця. Розумів любов до дитини не як інстинктивну любов, яка не має життєвої мудрості, що може інколи завдати великої шкоди дитині, а як людську любов, наділену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін дитини – любов, що застерігає від поганих вчинків, і надихає на благородні.

Щоб у навчально – виховному процесі панувала взаємна любов – учителя до учнів та навпаки, необхідно, щоб у кожному виховному впливі педагог враховував закономірність, Сухомлинського: якщо весь час, протягом якого вчитель перебуває разом зі своїми вихованцями, вважати одним цілим, то дві третини його має бути невимушеним, товариським, дружнім спілкуванням, в якому діти забувають, що вони вихованці, а вчитель – їхній вихователь.

Отже, В. О. Сухомлинський вважав, що доброта є важливим підґрунтям для виховання гармонійної особистості. Доброта сприяє формуванню таких якостей як людяність та сердечність. Педагогіка добра дозволяє виховати учнів, які розуміють, що всі труднощі, які виникають у житті, долаються любов’ю як керівним принципом життя людини.

Бібліографія

1. Адаменко Н. Виховання доброти у дітей молодшого шкільного віку за ідеями В. О. Сухомлинського / Н. Адаменко // Початкова школа. – 2014. – № 9. – С. 8–9.

2. Богуш А. Патріотичне виховання починається з доброти. Педагогіка Добра у спадщині Василя Сухомлинського / А. Богуш // Дошкільне виховання – 2014. – № 11. – С. 4–7.

3. Лящук Л. Педагогіка добра, педагогіка діалогу Василя Сухомлинського / Л. Лящук // Початкова школа – 2014. – № 9. –С.10–12.

4. Маленко І. Особливість підлітка та роль спілкування в умовах учнівського колективу за В. О. Сухомлинським / І. Маленко // Студентський науковий вісник. – 2016. – Вип. 15. – С. 207–210.

5. Сухомлинський В. Духовний світ школяра / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5­ти т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 1. – 1976. – С. 200–402.

6. Сухомлинський В. Духовний світ школяра / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5- ти т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 5. – С.639 .

7. Тинник Л. Василь Сухомлинський про виховання молодших школярів / Л. Тинник // Студентський науковий вісник. – 2016. –Вип. 15. – С. 67–70.

8. Фалюш І. Урок доброти за творами Василя Сухомлинського: нестандартний урок, 2–3-ті класи / І. Фалюш // Дефектолог. – 2014. – №5. – С. 15–17.

9. Чепіль М. Ідея добра і любові у педагогічній спадщині Василя Сухомлинського / М. Чепіль. – К.: Молодь і ранок, 2012. – №1. – С. 37−41.

10. Сухомлинський В. «Казки Школи під Голубим Небом». Казки, притчі, оповідання / В. Сухомлинський – К.: Рад. школа – 1991. – С. 523–525.