ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ПЕДАГОГІЧНУ МАЙСТЕРНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ

Анна Нікуліна

(студентка IІІ курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський державний педагогічний

 університет імені В. Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Баранюк Ірина

Постановка проблеми. Сучасна школа вимагає сучасного вчителя: активного, комунікабельного, динамічного, працездатного, вольового, впевненого у собі, толерантного, високо компетентного. Імідж учителя ХХІ століття залежить, насамперед, від його педагогічної майстерності. На сьогодні актуальним залишається завдання виховати гідного педагога Яскравим прикладом розв’язання зазначеної проблеми є педагогічний досвід вітчизняного гуманіста Василя Олександровича Сухомлинського, творча спадщина якого має велике теоретичне і практичне значення.

Формулювання цілей статті. Педагогічні надбання Василя Олександровича з кожним роком привертають все більшу увагу науковців як у нашій країні, так і за кордоном. Розроблена українським практиком педагогічна система збагатила педагогічну науку новаторськими ідеями й положеннями, значно розширила теорію і освітню виховну практику і була своєрідним революційним етапом розвитку вітчизняної педагогічної думки, що заслуговує сьогодні на нове осмислення.

Виклад основного матеріалу. Образ вчителя в сучасних умовах зазнає значної трансформації і знаходиться в залежності від соціально-культурних змін, що відбуваються в суспільстві. Гуманістичні ідеї Сухомлинського – це ідеї майбутнього.

Майстерність педагогічна – «високе і таке, що постійно удосконалюється, мистецтво виховання й навчання, доступне для кожного педагога, який працює за покликанням і який любить дітей» [1, 48].

А. М. Луцюк зазначає, що аналіз власного педагогічного досвіду з питань професійної майстерності вчителя відображений В.Сухомлинським у багатьох працях, насамперед у широковідомих книгах «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Розмова з молодим директором», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві» – це скарбниця педагогічної майстерності вчителя. Дуже часто роздуми та судження видатного педагога з цієї проблеми вміщувалися на сторінках періодичних педагогічних видань. Так, у газеті «Кіровоградська правда» цій проблемі він присвятив одні із перших своїх статей: «Краща вчителька» (1948), «Майстерність» (1949), «Майбутні вчителі» (1950), «Моральне обличчя вчителя» (1954) та інші. У своїх працях педагог-гуманіст розкриває суть педагогічної майстерності, показує, в чому ж полягає романтика цієї професії, незважаючи на її труднощі і складності [2, 297].

В одній із праць «Розмова з молодим директором школи» педагог зазначає: «Навчання – це насамперед взаємовідносини між людьми, обмін духовними цінностями, взаємна віддача сердечної доброти, співчуття. Усе шкільне життя повинно бути пройняте духом гуманності» [3, 496].

У свою чергу, гуманність – це запорука успішного самоствердження вчителя як особистості. У книзі «Сто порад учителеві» В. Сухомлинський пише: «…щоб стати справжнім вихователем, треба пройти школу сердечності – протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованець. Це одна з найтонших речей у нашій педагогічній справі. Якщо ви наполегливо оволодіваєте нею, ви будете справжнім майстром» [5, 11].

Сучасний ринок освітніх послуг зацікавлений у якості: мало знати свій предмет – необхідно бути неординарною особистістю, здатною на «суб’єктно-суб’єктні» відносини у ставленні та подачі навчального матеріалу. Учні мають доступ до інформації, технічний прогрес сприяє максимально оперативному розповсюдженню фактажу. Проте вчитель-людина ніколи не стоятиме поруч із вчителем-комп’ютером, оскільки духовна сутність виховання в пріоритеті і в наш час. Учитель поєднує в собі дві спеціальності: він має бути фахівцем не лише з того предмета, який викладає, а ще й педагогом-вихователем. Тобто вчитель, навчаючи, виховує, а виховуючи, навчає. Навчаючи, він покликаний не лише передавати учням знання, а й прищеплювати їм гуманні ідеали, пробуджувати потребу до суспільно корисної діяльності, виховувати активну життєву позицію. Ось чому вчитель має поєднувати в собі майстерність викладача і вихователя.

Ще одним важливим моментом у педагогічній майстерності, за Сухомлинським, є саморозвиток, а саме – читання. Так, читати треба багато, завжди і всюди. І не лише фахову літературу. Вчитель повинен бути не вузькою оболонкою амфори, а її внутрішнім наповненням. «Удосконалення педагогічної майстерності кращих учителів, – писав він, – якраз і зумовлене тим, що систематичне читання безперервно наповнює море їхніх знань» [5, 32]. Для цього В. О. Сухомлинський рекомендував педагогам створювати власну бібліотеку, щомісяця купувати книжки і поповнювати її такими розділами: 1) з проблем науки, основи якої він викладає; 2) про життя і боротьбу людей, образи яких є світочем, прикладом для молоді; 3) про душу людини – особливо дитини, підлітка, юнака, дівчини (книжки з психології) [5, 118]. Отже, вчителеві варто працювати над педагогічною лабораторією, збагачуючись знаннями та вдосконалюючи професійні вміння й навички.

За В. О. Сухомлинським, важко уявити вчителя, що не оперує у своїй діяльності засадами педагогічної культури. «Педагогічна культура» проявляється в умінні орієнтуватися у складних питаннях науки і практики, в умінні вчителя аналізувати свою роботу, виявляти інтерес до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнути пояснити причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою. Він також стверджував, що педагогічна культура проявляється у постійній увазі до духовного світу вихованців. В. О. Сухомлинський бачив в учителеві «першого і головного світоча інтелектуального життя школяра, бо він породжує у дитини потяг до знань, повагу до науки, культури» [4, 49].

Напрацювання В. Сухомлинського – це не лише теоретична база, а й досвід на практичному підґрунті, тому його погляди по-особливому варті уваги. «Сто порад учителеві», на нашу думку, кодекс для молодого педагога, який стоїть на початковому етапі ставлення як учителя. «Поради» Сухомлинського присвячені саме вчителю – не учням чи батькам – для можливості створити самого себе, покладаючись на мову серця і голос душі.

Висновки. Сьогодні Україні потрібен учитель ХХІ століття та нова школа, нова по суті, а не за вивіскою. Діяльність такої школи неможлива без високої культури особистості вчителя. Для людини, яка зробила свій вибір на користь педагогічної діяльності, найбільш важливими є наявність педагогічних здібностей і можливість всебічного їх розвитку.

Актуальною і значущою для сучасного вчителя є спадщина корифея української педагогіки, гуманіста, знавця дитячих і учительських сердець, практика, який досконало володів засадничими ідеями ефективної організації навчально-виховного процесу, В.О. Сухомлинського.

Бібліографія

1. Гриньова В. М. Педагогічна майстерність учителя : Навчальний посібник / В. М. Гриньової, С. Т. Золотухіної. – Вид. 2-е, випр. і доп. – Харкiв : «ОВС», 2006. – 224 с.
2. Луцюк А. М. Василь Сухомлинський про педагогічну майстерність учителя початкової школи / А. М. Луцюк // Педагогічний дискурс : збірник наукових праць / Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія. – Хмельницький : ПП Балюк І. Б., 2011. – Вип. 10. – С. 297–
3. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. – К., 1976–1977. – Т. 4. – С. 393–626.
4. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. – К., 1976–1977. – Т. 4. – С. 48–52.
5. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1988. – 304 с.