В. О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ОСОБЛИВОСТІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Марія Барбулат

(студентка V курсу факультету педагогіки та психології)
Кіровоградський державний
педагогічний університет імені В. Винниченка,
м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Баранюк Ірина

Постановка проблеми. Питанням інклюзивної освіти в останні роки займаються все більше і більше науковців як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Сьогодення диктує нові властивості поведінки з людьми, які мають певні особливості психічного чи фізичного розвитку. Усе людське розмаїття, кожен його член виступає як повноправний частина суспільства, відбувається повна інтергація усіх верств наcелення в соціум. Такі зміни детерміновані головною метою соціального розвитку – створення «суспільства для усіх».

Питанням «освіти для усіх» цікавляться не так давно, проте, якщо дослідити праці видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського, то можна простежити цілу систему поглядів та переконань щодо навчання дітей з особливими потребами, а це ще XIX століття.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Можливість навчання усіх дітей в умовах загальноосвітнього закладу досить давно стала об’єктом дослідження науковців. Її по-різному називали, по-різному трактували, проте «навчання для усіх» вивчається не перший рік. Останнє десятиліття такі вітчизняні науковці як В. Бондар, А. Колупаєва, Т. Євтухова, В. Ляшенко, І. Іванова, О. Столяренко, А. Шевчук, О. Савченко присвячують свої праці дослідженню проблеми залучення дітей з особливими потребами до навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, їх реабілітації та соціалізації до суспільних норм. Вагомий внесок у розвиток спеціальних навчальних закладів, розбуддову їх структури, створення методик діагностування психічного розвитку дітей мали праці психологів Л. Виготського, О. Венгер, О. Запорожця, О. Киричука, Г. Костюка, Б. Корсунської, С. Максименка, Н. Морозової, В. Синьова, П. Таланчука, В.Тарасун, М. Ярмаченка, які обґрунтовали принципові положення особливостей розвитку психічних процесів у дітей різних вікових категорій, механізмів формування їх соціально–комунікативної активності. Погляди Сухомлинського на навчання і виховання дітей зі зниженою здатністю до навчання, а також індивідуальний підхід до учнів актуальні і прогресивні на сьогодні, а оскільки вони висвітлені в науковій літературі не достатньо, це й зумовлює вибір теми статті.
Мета статті – показати особливості підходу Василя Олександровича Сухомлинського до дітей зі зниженою здатністю до навчання, а також вивчити специфіку підходу до учнів, вихованців в умовах навчально-виховного процесу, що на разі і називають інклюзією. Не вживаючи термін «особистісна орієнтація» та «інклюзія», у своїх працях «Як виховати справжню людину», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та інших вчений відобразив основні принципи інклюзивної освіти.
Виклад основного матеріалу. Для ретельнішого вивчення теми потрібно звернутися до термінологічного наповнення та визначити, що таке інклюзія.
За А. Колупаєвою, інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх освітніх програмах; повне залучення дітей з відмінними здібностями в усі аспекти шкільної освіти, які є доступними для інших дітей [4, 6].
Тотожне положення «Освіта має надаватися в межах можливого в загальноосвітніх школах, без будь-якого вияву дискримінації, стосовно дітей та дорослих інвалідів» – представлено як офіційна позиція європейської спільноти, що була представлена ЮНЕСКО, Комісією з прав людини [2, 8 – 9].
Ще кілька років тому для дітей з вадами навчання проходило в домашніх умовах, за ними прикріплювали вчителів, які індивідуально з ними навчались, діти були ізольовані від суспільства, тепер же навчання проходить в умовах звичайних загальноосвітніх навчальних закладів. В. О. Сухомлинський, як пророк нашого часу висловлював свою думку так: «В школу щороку приходять окремі діти зі зниженою здатністю до навчання, спостереження приводять до висновку, що для таких дітей потрібні особливі заходи. Але вчити і виховувати таких дітей потрібно у масовій загальноосвітній школі» [5, 85].
Зрозуміло, що Сухомлинський говорив про особливі заходи для навчання дітей з особливими освітніми потребами. Сьогодні, в умовах інклюзивних класів, де поряд зі звичайними дітьми може навчатися дитина з особливими потребами, обов’язково присутній асистент вчителя, який працює з інклюзивною дитиною. Такий вчитель до помає виконувати завдання, надає додаткові роз’яснення, якщо потрібно – допомагає встати (сісти), він – права рука вчителя, так само, як і кожен учень, який також може допомогти товаришеві, який потребує цієї допомоги. Також, сусід по паті має бути чуйним, за необхідності допомагати, радити товаришеві.
Відповідно до визначення, інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно-орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей.
Відтак, дитина з особливими освітніми потребами повинна почувати себе повноцінним членом соціуму, зростати в ньому, не відчуваючи того, що вона відрізняється від інших.
Одним з важливих моральних приписів щодо завдань інклюзії можна вважати оповідання Василя Сухомлинського «Горбатенька дівчинка» [3].
Останнє речення оповідання «Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит», свідчить про те, що діти з особливими потребами повинні сприйматися іншими дітьми класу не як «не такі», а просто як однолітки. Це оповідання – повчання для тих, хто вороже ставиться до дітей особливими потребами.
Також, крім ворожості, у дітей не повинно бути нездорової конкуренції. Найважливіша конкуренція, яка повинна бути у дитини – конкуренція із собою. Дитина повинна прагнути бути кращою, ніж була вчора, аніж сусід по парті чи інші однокласники. Василь Олександрович наголошував, що дитина повинна думати, що сама відкриває істини, а якщо це відкриття зробив учень, що прийшов до школи з обмеженими розумовими здібностями, – він у цю хвилину піднімається на сходинку не лише в розумовому, а й у моральному розвиткові: відчуває себе людиною [5, 475].
Розумний вчитель має пам’ятати про почуття власної гідності кожної дитини. Для когось оцінка 12 балів – звичайна річ, а для когось 6 балів – велике досягнення. Потрібно чітко розуміти можливості дитини і приймати її такою, якою вона є. потрібно підбирати оптимальні шляхи, завдання, прийоми, за допомогою яких дитина зможе наблизитися до оптимального рівня знань.
У дітей зі зниженими розумовими можливостями потрібно розвивати індивідуальні нахили, тільки там, де є захоплення працею, натхнення, можливе інтелектуальне зростання. Так, В. Сухомлинський розповідав у одній зі своїх праць про хлопчика Павлика, якого вважали «дитиною з уповільненим мисленням», та розкривши свої здібності в ботаніці хлопець почав наполегливо працювати з рослинами. Це привело до того, що «…з цієї події почалося переродження Павлика. Поступово в хлопчика зникли боязкість, скутість, нерішучість. Учителі називали цю зміну в хлопця пробудженням думки» [8, 80 – 87].
Мудрий вчитель повинен допомагати учневі знайти себе, не залежно від розумових чи фізичних можливостей дитини. У кожної дитини є певні нахили, якщо їх розкрити, то навіть глухоніма дитина або дитина, яка не може рухатися, зможе реалізувати себе в житті: «Треба кожному допомогти знайти себе, виявити себе в улюбленій праці, оволодіти необхідними знаннями і уміннями, стати майстром» [7, 578]
У розумово відсталих дітей не лише слабка пам’ять, у них уповільнене мислення. Пам’ять таких дітей потрібно насичувати яскравими образами, новими враженнями. Не можна змушувати дітей заучувати, це не розвине їхню пам'ять. В. О. Сухомлинський казав: «Пам'ять можна поліпшити тільки поліпшуючи мозок, його функціональні спроможності. З недостатньо розвиненими дітьми ми проводимо уроки краси – серед природи» [6, 182 – 183].
Вчитель повинен планувати навчально-виховному роботу так, щоб в позаурочний час проводити екскурсії, свята чи інші заходи, щоб давати дітям більше спілкуватися між собою, співпрацювати в позаурочний час, адже живе спілкування дає можливість як звичайним, так і дітям з особливими освітніми потребами почувати себе більш впевнено, це налагоджує контакт між учнями.
Василь Олександрович постійно вказував на те, що вчитель має бути професіоналом своєї справи, який вміє завоювати довіру, який є авторитетом для учнів, вміє скеровувати роботу учнів у потрібне русло, вміє пристосовуватися до нових умов, а це – основні якості, якими повинен володіти вчитель, який працює в умовах інклюзивного освіти.
Висновки. У своїх працях Василь Олександрович Сухомлинський значну увагу приділяв роботі з особливими дітьми, наголошував, що до них, як і до інших дітей, потрібно мати особливий підхід.
Інклюзивне навчання базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що автор також зазначав у своїх працях.
Василь Олександрович приділяв велику увагу таким значущим питання для інклюзивного навчання як індивідуальний підхід до учнів, робота з важковиховуваними дітьми та навчання і виховання дітей зі зниженими розумовими можливостями.
Подальшого вивчення в контексті розглянутої теми потребують питання розробки програм підтримки та спецкурсів із соціальної реабілітації для дітей з особливими освітніми потребами, що навчаються в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

Бібліографія
1. Вульфсон Б. Л. Мировое образовательное пространство на рубеже XІХ и XX вв. / Б. Л. Вульфсон // Педагогика. – 2002 .
2. Засенко В.В. Рівний доступ до якісної освіти дітей з особливими потребами / Кроки до демокрагичі юї освіти. – 2002. – №1. – С. 34.
3. Основи інклюзивної освіти. Навчально-методичний посібник / за ред. Колупаєвої А. А. – К.: «А. С. К.», 2012. – 308 с.
4. Сухомлинський В. О. Горбатенька дівчинка / Василь Олександрович Сухомлинський [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ditky.in.ua/kazky-suhomlynskogo/66-2010-11-25-00-56-34.html
5. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибрані твори в 5т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т1. – С. 403 – 654.
6. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибрані твори в 5т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т1. – С. 62 – 206.
7. Сухомлинський В. О. Листи до сина / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибрані твори в 5т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т3. – С. 58 – 659.
8. Сухомлинський В. О. Листи до сина / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибрані твори в 5т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т5. – С. 80 – 86.
9. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителю / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибрані твори в 5т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т2. – С. 419 – 654.