ПОГЛЯДИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО ЩОДО РОЗВИТКУ МОВИ ДІТЕЙ, РОЛЬ ПРИРОДИ У ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ

Тетяна Степанюк

(студентка III курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський державний

педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Ірина Баранюк

Постановка проблеми. Мова — душа народу, його духовна сутність. Значення її дозволяє людині піднятися вище у своєму розвитку. Мова – це найважливіший інструмент навчання. Саме завдяки їй ми можемо сприймати інформацію, накопичувати та передавати цю інформацію. Тому найголовніше завдання педагогів – це навчити любити рідну мову з раннього дитинства, показати правильну стежину до її вивчення.

Саме багаторічний досвід роботи відомого педагога, вченого Василя Олександровича Сухомлинського показав, що для того щоб вивчати і досконало оволодіти рідною мовою невід’ємним складником навчання має бути природа. Адже природа це своєрідна форма наочності, яка допомагає дітям викликати певні почуття, емоції та переживання, які потім вони можуть викласти у своїх творах, розповідях, віршах. Саме так відбувається поетапне вивчення рідної мови, розвиток мовленнєвих умінь і навичок. Ось чому ідеї Василя Сухомлинського актуальні і до нашого часу.

Аналіз досліджень. Спадщину В. Сухомлинського вивчало чимало науковців серед них слід виділити: А. Богуш, І. Зязюн, В. Кузя, Н. Ничкало, О. Савченко, М. Сметанського, О. Сухомлинську, М. Ярмаченка, І. Наливайка, О. Сараєву, І. Суржикову, Г. Ткаченко, Т. Будняк та інші.

Мета статті. Мета дослідження полягає в розкритті ідей та порад Василя Олександровича Сухомлинського щодо використання природи, як засобу розвитку мовлення дітей.

Виклад основного матеріалу. Василь Сухомлинський говорив, що мова –  це «духовне багатство народу», яке народ передає з покоління в покоління. Під багатством ми розуміємо культуру нашого народу, наші традиції та звичаї [2, 201]. У книзі «Серце віддаю дітям» педагог підкреслив цінність рідного слова, а у свої праці «Моральні заповіді дитинства і юності» він закликає збагачувати мову, бо це мова великого і сильного народу [1, 4]. Саме В. Сухомлинський називає мову «невмирущим джерелом», адже саме з цього джерела дитина отримує уявлення про свій край, свою Батьківщину, своє місто та навколишній світ. Великий педагог запевняє, що якщо людина не любить рідну мову, то вона не може і любити свою Батьківщину. Адже любов до Батьківщини розпочинається саме з рідного слова.

Одним із найважливіших елементів при вивченні рідної мови, В. Сухомлинський називає природу. Він вважає, що саме в природному середовищі дитина відкриває для себе щось по-справжньому нове і цікаве. Світ природи допомагає пробудити у дитині певні уявлення, її фантазію, розвинути її мислення і увагу, породжувати мовну активність. Вчений наголошує на тому, що не можна ізолювати дитину від природи, не можна обмежуватись лише слуховим сприйняттям, адже це веде до перевтоми організму. Педагог, який довгий час працював серед дітей впевнений, що для того, щоб дитина могла повноцінно розвиватися,набувати нових знань, їй потрібно спілкуватися з природою. Саме природа допомагає дитині у розвитку її мови і для цього вчитель використовував так звані «подорожі» у світ природи. Василь Сухомлинський радив вчителям подорожувати разом з дітьми. Ці подорожі включали в себе спостереження за природою,природними явищами. Він організував різноманітні екскурсії: до лісу, річки, озера, пасіки, до села. Також разом з дітьми зустрічали схід та захід сонця, милуватися нічним небом, слухали як гудуть бджоли, як шелестить листя, як дзюрчить струмок. Після «подорожей» вчитель пропонував дітям описати свої враження в різних формах. Хтось із дітей обирав для цього розповідь, хтось опис або міркування. Кожна така подорож це певний урок. Урок розвитку мислення, уваги, розуму дітей. Під «уроками мислення» вчитель розумів школу думки, без якої,як він вважав, діти не зможуть набувати нових знань. На його думку такі уроки були дуже корисними, адже саме завдяки їм діти навчалися спостерігати за навколишнім світом, набували життєвого досвіду,шукали взаємозв’язки між різними явищами природи, розвивали своє мовлення,розширювали коло свої пізнавальних інтересів. В. Сухомлинський навіть вважав, що такі уроки пробуджують дітей до творчості, до написання віршів.

Василь Олександрович, говорив і про те, що саме завдяки спогляданню за красою навколишнього світу дитина виростає чуйною, доброю, сердечною, готовою допомогти кожному. Ось що він про це писав: «Краса – це радість твого життя. Людина ,стала Людиною тому, що побачила глибину блакитного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечірньої зорі…» [1, 220]. Він наголошував на тому, що любов до рідного слова починається саме з спілкування дитини з природою. Вчитель не раз помічав, що його учні дуже обдаровані. Саме після того,як дитина потрапляла до світу природи, вона отримувала безліч чудових емоцій та вражень і все це потім з’являлось на папері. В. Сухомлинський говорив, що кожна дитина поет і вчителю потрібно вчасно це побачити, почути і намагатися направити талант малюка у потрібне русло. «Поета в душі пробуджує людське почуття прекрасного. Якщо в учневі не виховати це почуття, він залишиться байдужим до краси природи і слова, істотою, для якої кинути камінець у воду і в соловейка, що співає – те саме. Дати дитині радість поетичного натхнення, пробудити в її серці живе джерело поетичної творчості – така сама важлива справа, як навчити читати і розв'язувати задачі» [2, 212]. Педагог зазначав: «Поетична творчість – найвищий ступінь мовної культури, а мовна культура виражає саму сутність культури людської» [2, 212].

Велику увагу Василь Сухомлинський приділяв читанню і слуханню казок на природі. Він вважав, що це потрібно робити саме на природі, або в спеціально відведеній кімнаті для казок. Дітей має оточувати щось казкове, щоб під час читання вони могли відчувати себе героями історії.  І тоді діти не тільки будуть уважно слухати казку, а й самостійно створювати і розповідати казки. Саме казка допомагає дітям поринути у світ неймовірних пригод, розвивати їхнє зв’язне мовлення. Завдяки казці ми можемо пробудити в дітях любов до природи, до Батьківщини, рідного краю, виховати їх добрими,ввічливими та чесними людьми.

Не потрібно забувати про те, що вчитель подає дітям конкретний приклад того,як потрібно розмовляти. Мовна культура – один із найголовніших показників професійності вчителя. Про це зауважував і В. Сухомлинський. Він говорив, що оволодіння культурою мовлення – це головний обов’язок кожного педагога. Тому мовлення вчителя має бути на високому рівні. Вчитель має говорити чітко, виразно, та правильно. Саме культура мовлення вчителя показує рівень його інтелігентності та освіченості. Сухомлинський наголошував та тому, що слово вчителя має  великий психологічний вплив на учнів. Слова вихователя і педагога мають бути лагідними, доброзичливими, такими, щоб кожен учень відчував любов вчителя до них. І тільки тоді, діти будуть мати наснагу до навчання. Вони будуть відчувати, що вчитель завжди підтримає їх, допоможе і не залишить у біді. Саме в цих словах, як вважав Сухомлинський, виражається  ставлення педагога до дітей.

У статті «Слово про слово» Василь Олександрович підкреслив роль слова у вихованні дитини: «В руках вихователя слово – такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптура. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля – живопису, без мармуру й різця – скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово – це ніби місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність» [ 3, 160].

Висновки. Отже, у педагогічній спадщині Василя Сухомлинського ми зможемо знайти для себе, як для педагогів, цінні поради та вказівки, які допоможуть нам у вихованні підростаючого покоління та розвитку їхнього мовлення. Ми зможемо і для себе знайти вказівки, як нам педагогам, підвищити свій рівень культури мови. Педагог радив: «Знаходьте найтонші відтінки на багатобарвній палітрі народної мудрості, говоріть дітям красиво про красу навколишнього світу. Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її» [3, 167].

Бібліографія

1. Сухомлинський В. О. Моральні заповіді дитинства і юності / В. О Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1966. – 230 с.

2. Сухомлинський В. О. Рідне слово / В.О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5-ти т. Т. 3. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 201–216 с.

3. Сухомлинський В.О. Слово про слово / В.О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5-ти т. Т. 5. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 160–167.