АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ У ШКОЛІ

Вікторія Березняк

(студентка III курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський педагогічний університет

імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – викладач Наталя Андросова

Постановка проблеми. Проблемі роботи з дітьми в першому класі в загальноосвітній школі, а саме адаптація їх до навчання, формування в учнів уміння сприймати ту чи іншу поведінку та середовище є досить популярною та актуальною з причин великої кількості нарікань з боку батьків, психологів щодо цього процесу. Спостереження за дітьми 6-річного віку помітно виділяють проблему неготовності їх фізичного та психологічного стану до перебування в школі.

Аналіз останніх досліджень. Проблема адаптації дитини до школи здавна привертала до себе увагу. Вступ до школи — переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний із побудовою нового типу стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), засвоєнням нового виду основної діяльності (навчальної, а не ігрової). Змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свою потребу в грі вона має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному від 2 тижнів до 2—3 місяців (залежно від рівня їхньої готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або «шкільної зрілості». 

Мета статті: здійснити аналіз особливостей адаптації дитини до школи та дослідити вплив школи на дітей молодшого шкільного віку, а саме першого класу.

Виклад основного матеріалу. Для розкриття проблеми, визначення умов, сприяючих легкій адаптації першокласників до навчання в школі були проаналізовані концепції розвитку цієї проблеми в психології і педагогіці, які стали методологічними основами роботи. (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, О. П. Усова, А. А. Леонтьєв, В. А. Сухомлинський, Г.А. Цукерман, С. Л. Рубінштейн).

Початок навчання дитини в першому класі – складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція дитини: був дитиною, тепер став школярем; змінюється соціальний інститут навчання і виховання: навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її зв'язки з навколишнім середовищем.

Обґрунтування вибору як засобу соціальної адаптації забезпечується розумінням гри, по-перше: як провідного виду діяльності дітей (О. М. Леонтьєв); по-друге: як ефективного розвивального середовища (С.Л. Рубінштейн); по-третє: як способу включення дитини в соціальні відносини (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, О.П. Усова).

Особливу увагу проблемі підготовки дитини до навчання в школі приділяв і видатний вітчизняний педагог В. О. Сухомлинський. Він наголошував: «Це велике щастя для батьків: готувати дитину до школи, потім спостерігати її перші кроки на великій стежці до знань. Але це не тільки радість і щастя. Це разом з тим багато турбот і праці. Бо виховання починається з сім'ї, з того часу, як дитина осмислено подивилася на світ і усвідомила себе як живу, активну, діяльну істоту» [1].

Для адаптації дитини великого значення мають особливості її темпераменту.

Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей. Тип темпераменту – вроджена якість і це потрібно враховувати, не плекати надмірних надій, претензій до дітей, не вимагати від них неможливого.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не зразу. Це довготривалий процес, пов’язаний із значним напруженням всіх систем організму. Складність пристосувань організму до нових умов, висока „ціна”, яку платить організм дитини за досягнуті успіхи, визначає необхідність ретельного врахування всіх факторів, які сприяють адаптації дитини до школи і, навпаки, гальмують її, заважають адекватно пристосуватись. Одним із таких факторів, як ми вже зазначили, є проблеми, характерні для даного вікового періоду.

У найпоширенішому своєму значенні шкільна адаптація розуміється як пристосування дитини до нової системи соціальних умов, нових відносин, вимог, видів діяльності, режиму життєдіяльності.

Перший рік навчання в школі – це надзвичайно складний, переломний період в житті дитини. Зміняється її місце в системі суспільних відносин, а також змін зазнає все її життя, зростає психоемоційне навантаження. На зміну безтурботним іграм приходять щоденні навчальні заняття. Вони вимагають від дитини напруженої розумової праці, активізації уваги, зосередженої роботи на уроках, утримання правильної робочої пози. Відомо, що для дитини шести- семи років це дуже важке навантаження. Але крім цього є певні причини, які утруднюють процес адаптації: нерозуміння і непосильні вимоги батьків, соматичні хвороби, страх вчителя тощо[2].

Далеко не всі діти з однаковою успішністю „вживаються” в нові умови життєдіяльності. У науковій літературі виділені 3 рівні адаптації дітей до школи. Звернемо увагу на їх зміст і основні показники.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно відноситься до школи, її вимог, навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно опановує програмний матеріал; старанний, уважно слухає вказівки, пояснення вчителя; виконує доручення без зовнішнього контролю; проявляє великий інтерес до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно відноситься до школи, знаходження в школі не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель дає його детально і наочно, засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно вирішує типові задачі; зосереджений і уважний при виконанні завдань, доручень.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно відноситься до школи; часті скарги на здоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; поданий вчителем матеріал засвоюється фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі; при виконанні самостійних навчальних завдань не проявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування з боку вчителя і батьків; зберігає працездатність при подовжених паузах для відпочинку. Зрозуміло, що є досить тісний причинно- наслідковий зв’язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховується.

Отже при проходженні практики було виявлено, за цими ознаками, що не всі діти були з високим або навіть середнім рівнем адаптації. Були діти які зовсім не адаптовані до навчання в школі, і це дуже прикро.

Ще В. Сухомлинський зазначає: «якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, що треба шукати шістсот індивідуальних стежок»[3].

Список використаної літератури:

1. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-ти т. – Т.3. – К.: Рад. школа, 1977. – с. 356.
2. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / Василь Олександрович Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1978. – 229 с..
3. . Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах / В. О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1976–1977. – Т. 5. – 639 с.