УРОКИ СЕРЕД ПРИРОДИ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Ірина Горобець, Дарина Гончарова

(студентки III курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський державний педагогічний

університетімені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – викладач Наталя Андросова

Постановка проблеми: На початковому етапі навчання школярів постає питання пошуку найбільш точних впливів на духовний світ дитини. Як стверджував Василь Олександрович Сухомлинський, неоціненне значення для всебічного розвитку особистості дитини в школі займають уроки на природі. Природу великий гуманіст розглядав як важливий засіб емоційного, естетичного, морального аспектів виховного процесу. І при цьому наполягав на повноцінному включенні природи як e навчальну, так і у виховну роботу.

Аналіз досліджень: Такі педагоги як Ж.-Ж. Руссо, Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський, психологи Ж. Ж. Піаже та Л. С. Виготський e своїх працях наголошували на загальному розвитку особистості та безпосереднього розвитку мислення. Величезний теоретичний та практичний внесок у проблему розвитку особистості дитини зробив відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський.

Формулювання цілей статті: Розглянути погляди вітчизняного педагога В. О. Сухомлинського щодо необхідності проведення уроків серед природи в молодших школярів.

Виклад основного матеріалу: Природа є важливим засобом гармонійного всебічного розвитку дитини. Василь Сухомлинський зазначав, що «природа - величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу» [5, 3-4].

Василь Олександрович також стверджував, що перша дія школи – не в школі, а в природі. Саме тут – «джерело слова і розуму» [4, 24].

Щоденне спілкування з природою народжує і зміцнює у дитини безцінну якість, властиву людській особистості, – доброту. Але як же дати відчути учневі радість перших відкриттів, коли він входить у дивний світ, що навколо нього? Як перетворити природу у могутній засіб виховання гуманних почуттів? І чи зможе учень засвоїти причинові зв'язки між явищами, зрозуміти залежність між природними об'єктами? Виявляється, може, і найпростішим шляхом до цього є саме спостереження. А де ще ж дитина може поспостерігати, як не на природі.

Під час проходження практики, ми переконалися, що важливим є перебування дітей серед природи ще на початку їхнього шкільного життя. Педагог формує в учнів сприйняття краси природи навколишнього світу, викликає бажання увійти в цей світ її творцем. І надзвичайно важливою складовою в розвитку особистості дитини є відчуття любові до природи. Спілкуючись із природою, діти не лише вчаться пізнавати, мислити, вони вчаться розуміти прекраснее, збагачують свій духовний світ. Протягом першого тижня першокласники відвідували шкільне подвір’я, мандрували разом із листочком дерева та хмаркою, бачили ранок і обіднє сонце, милувалися співом пташок, спостерігали за жуками-солдатиками, мурахами та різними комашками на стовбурах дерев.

В. О. Сухомлинський стверджував, що завдання вихователя полягає в тому, «щоб відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це й природа рідного краю, і мати з батьком, і рідне село, місто» [3, 149].

Входячи в життя дитини з першими відчуваннями, сприйняттями, поняттями, уявленнями, природа стає для неї наочним мірилом цінностей, джерелом багатств. У цьому факті закладено величезні можливості становлення гармонійної, всебічно розвиненої людини. 

Спостерігаючи за екскурсією шкільним подвір’ям, ми звернули увагу на враження дітей. Вони виявляли своє захоплення природою, ділились між собою новими відкриттями, вчились помічати такі дрібниці, на які раніше не звертали увагу: порівняли пожовклий листок із його сусідом, але ще зеленим, після уроків запам’ятали запах повітря та порівняли його із ранковим, їх вразила швидкість руху мурашок. Однозначно такі захоплення та враження підтвердили й висновки В. Сухомлинського «Серед природи, багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найтоншими відтінками» [1, 229]. Його погляди тісно переплітаються із сьогоденням, бо йдеться про відповідальність за формування духовно зрілої, високоморальної, гармонійної, життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої особистості.

Сухомлинський радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не переобтяжувати розум дитини і не набридати їй. Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужнілі та прозрілі розумом і серцем, стануть справжніми людьми.

Особливу увагу Василь Олександрович радив звертати на виховання у дітей саме дбайливого ставлення до природи, її багатств. Він вважав, що духовне збагачення людини необхідно поєднувати з постійним спілкуванням з природою. «Краса природи, – говорив він, відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця» [2, 43-44]

У своїх задумах (у грі, в процесі продуктивної діяльності) діти часто відображають те, що спостерігали у природі, використовуючи природний матеріал. Як казав Василь Сухомлинський, у природі закладені в доступній для дитини формі прості й водночас дуже складні речі, предмети, факти, явища, залежності, закономірності, інформацію про які нічим не можна замінити, бо інформація про ці речі, предмети є тим світом, в який входить сама дитина, а в цьому світі – першоджерело її уявлень, думок, узагальнень, суджень [6, 283]. На практиці вчитель пропонувала учням зобразити те, що відчули, побачили, почули. Пропонувала лягти на траву та заплющити очі або навпаки відкрити очі та закрити вуха. Діти виявляти творчість та неординарність, малювали, дехто намагався порівнювати із певними тваринами прояви сонця, вітру.

Природа забезпечує необхідні умови для вивчення властивостей предмета, оскільки надає можливість сприймати його на зір, дотик, слух. Експериментування з природним матеріалом – неодмінна умова розвитку чуттєвого досвіду, мисленнєвої діяльності як основи творчої діяльності, конструювання. Світ природи у Василя Сухомлинського нерозривно з'єднаний зі світом творчої дитячої праці.

В. О. Сухомлинський звертався до батьків, вчителів: «...ведіть дітей в обстановку, де є і яскраві образи, і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують» [5, 10-11].

Так вихователь відкриває дітям віконечко у світ краси рідної природи.

Висновки: Педагогічний досвід В. О. Сухомлинського дає нам зрозуміти, що у природі до всього можна доторкнутися, багато побачити, почути чарівну музику природи. І саме педагогічно правильно організоване спостереження на лоні природи допомагає дитині вийти за межі чуттєвого пізнання. У наш час творча спадщина В. О. Сухомлинського є великим скарбом у допомозі педагогу в роботі з дітьми.

Природа – величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу, – визначає В. О. Сухомлинський, як світ, в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатшою, багатограннішою [2, 127].

Бібліографія

1. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1978. – 229 с.
2. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976 – 1977. – Т.4. – С. 43–127.
3. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 2. – 149 с.
4.  Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976 – 1977. – Т.1. – 24 с.
5. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський. –К.: Рад. школа, 19– С. 3–117
6. Сухомлинський В.О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 3. –283 с.