ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО РОЗВИТОК РИТОРИЧНИХ УМІНЬ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
ХРИСТИНА КЛОПОТ
(магістрант 2 курсу Педагогічного факультету)
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,
м. Івано-Франківськ
Науковий керівник – доктор педагогічних наук, доцент Оліяр М.П.
У сучасних наукових дослідженнях риторика визначається як наука про закони публічного мовлення, як майстерність публічного виступу. Загальновизнаним є твердження, що ораторське мовлення являє собою своєрідний різновид інтелектуальної творчості, яка реалізується за допомогою засобів живого слова та одночасно впливає і на свідомість, і на почуття слухача. Розвиток риторичних умінь школярів – тривалий і складний процес, і саме тому його необхідно починати вже в початковій школі. Багато уваги приділяв цій проблемі у своїх творах Василь Сухомлинський.
Мета статті – проаналізувати ідеї В. Сухомлинського щодо розвитку риторичних умінь учнів початкових класів.
Педагогічна спадщина В. Сухомлинського була об’єктом уваги як вітчизняних, так і зарубіжних учених (М. Антонець, І. Бех, М. Библюк,
А. Богуш, Л. Бондар, Л. Мамчур, М. Мухін, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.). Аналіз наукових праць В. Сухомлинського показав, що красу, виразність і багатство рідної мови Василь Сухомлинський вважав не тільки найдієвішим засобом впливу на учнів, але й інструментом для їхнього успішного навчання та самореалізації. Учений стверджував, що словесна творчість не є привілеєм лише окремих особливо обдарованих дітей, її необхідно навчати всіх учнів. «Слово - найтонше доторкання до серця, - писав В. Сухомлинський, - воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати силу душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину» [4, 279]. Тому й навчати мистецтва усного слова треба з раннього дитинства.
В. Сухомлинський глибоко усвідомлював значення мови в житті суспільства та кожної людини. Майстерне володіння словом учений пов’язував із становленням і розвитком розумової та духовної культури особистості, зазначаючи, що «убогість слова — це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної «товстошкірості» [2, 96]. Отже, вміле практичне використання мови неможливе без належного розумового виховання учнів, розвитку їхнього інтелекту.
Школа, на думку В. Сухомлинського, є центральною ланкою в житті дитини, яка покликана розвивати культуру мовлення школярів, саме цей заклад має забезпечувати утвердження літературних норм, правил етики в процесі усного мовлення дітей. Учитель повинен плекати високу культуру мовлення, дбати про те, щоб кожна дитина вільно висловлювала свої думки в будь-якій навчальній чи життєвій ситуації, вміло використовувала такі засоби техніки мовлення, як інтонація, паузи, темп, висота, сила голосу. «Бережіть слова!... – закликав учений. – Будьте дуже обережними і обачними, спонукаючи дітей висловлювати свою думку. Не вкладайте в уста дитини слова, змісту яких вона ще не може осягнути! Не допускайте, щоб високі, святі слова перетворювалися в розмінну монету... Нехай кожне слово, вимовлене в школі, дає плід, а не залишається пустоцвітом» [4, 331-332].
Особливо В. Сухомлинський наголошував на тому, що найкраще духовний світ дитини відображається в рідній для неї мові. Тому вчитель повинен дбати, щоб учні якомога глибше осягнули цінність, красу, багатство рідного слова, всю гру його відтінків. Адже успішно сформувати риторичні вміння школярів неможливо без любові і поваги до рідного слова. Саме «оволодіння рідною мовою визначає багатство, широту інтелектуальних і естетичних інтересів особистості» [1, 96], що відображається в її риторичній культурі.
Жодне слово не вплине на слухача, не переконає, якщо в ньому не буде живого почуття, справжньої поваги до інших людей, розуміння їх внутрішнього стану. Тому велика відповідальність покладається на вчителя, особливо педагога початкової школи, що на думку В. Сухомлинського, є насамперед словесником. «Вдумайся, друже-вчителю рідної мови, – закликав він, – вдумайся в те, яка велика відповідальність покладається на нас – прищепити кожному нашому вихованцеві тонкість бачення світу, глибоку сердечну шану до всього, що оточує нас, що збережено поколіннями наших предків і що твориться нині роботящими руками мільйонів трударів. Від нас, друже, залежить те, щоб громадянин, якого ми виховуємо, бачив світ очима патріота» [, 2].
Цінними для сучасних учителів початкових класів є поради ученого-гуманіста щодо шляхів розв’язання роблеми формування риторичних умінь молодших школярів. Метою формування цих умінь є здатність учнів добирати слова, висловлювання, що можуть знайти шлях до серця іншої людини. Для цього необхідно володіти достатнім словниковим запасом, гнучким лексичним вибором, вмінням правильно і чітко формулювати думки та використовувати адекватні синтаксичні конструкції. Вчитель повинен допомогти дітям усвідомити, що одну й ту ж думку можна висловити по-різному залежно від ситуації. В. Сухомлинський підкреслював, що вивчення мови в школі не є самоціллю. Найважливішим завданням мовної підготовки є практичне застосування знань у процесі живого спілкування.
Надзвичайного значення В. Сухомлинський надавав мовленню вчителя, що має слугувати зразком для дітей, а також художньому слову, зокрема творам письменників-класиків, народній творчості, що лягли в основу посібника «Скарбниця рідної мови». Слово вчителя, на думку видатного педагога, має бути доброзичливим, лагідним, викликати в душі дитини позитивні емоції й почуття. «В руках вихователя слово – такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптура. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля – живопису, без мармуру й різця – скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово – це ніби місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність» [ 2, 160].
Слово вчителя як зразок для наслідування, засіб впливу на дітей та їх виховання відіграє особливу роль у роботі з учнями молодшого шкільного віку. Це насамперед показник педагогічної культури вчителя, за допомогою якого розв’язуються різноманітні професійні завдання, «найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її» [2, 167]. Тому до мови вчителя початкової школи ставиться низка вимог: простота і доступність, чистота і правильність, багатство словника, інтонаційна виразність. Учитель повинен бути справжнім патріотом. «Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини...» [3, 20].
В. Сухомлинський підкреслював, що успішно оволодіває майстерністю усного мовлення той, хто працює над собою. Мовне самовиховання допомагає відшліфовувати думку, поповнювати своє мовлення влучними висловами, позбуватися мовних помилок. Воно обов’язково передбачає любов до книги як джерела знань і мовного розвитку, до словника, що має супроводжувати людину впродовж усього життя. Міцні підвалини цієї любові покликаний закласти вчитель початкової школи на уроках рідної мови.
Отже, педагогічна спадщина видатного українського вченого Василя Сухомлинського містить багаті резерви для осмислення вчителями початкових класів шляхів та способів розвитку риторичних умінь молодших школярів. Перспективним напрямом вивчення наукового доробку В. Сухомлинського є виокремлення методичних прийомів формування риторичних умінь учнів початкових класів, запропонованих ученим.
Бібліографія
1. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу // В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К. : Рад. школа, 1976. – Т. 1. – С. 403-640.
2. Сухомлинський В. О. Слово про слово // Вибрані твори: в 5 т. /
В.О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1976. – 638 с.
3. Сухомлинський В. О. Слово рідної мови / В. О. Сухомлинський //Українська мова і література в школі. – 1965 – № 5. – С. 47–54.
4. Сухомлинський В. О. Як добитися, щоб слово вихователя доходило до серця вихованця / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К. : Рад. школа, 1976. – Т. 2 . – 669 с.