ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСЬКИХ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ

Анотація: у статті наведено теоретичне узагальнення та практичні аспекти психологічних особливостей формування і розвитку партнерських взаємостосунків. Виокремлено та проаналізовано основні стадії становлення партнерства: прихильності, диференціації та відокремлення, яким відповідають різні форми взаємостосунків.

Ключові слова: партнерство, партнерські взаємостосунки, стадії партнерства, прихильність, диференціація, відокремлення.

Аннотация: в статье подано теоретическое обобщение и практические аспекты психологических особенностей формирования и развития партнерских взаимоотношений. Выделено и проанализировано основные стадии становления партнерства: привязанности, дифференциации и отделения, которым соответствуют различные стадии взаимоотношений.

Ключевые слова: партнерство, партнерские взаимоотношения, стадии партнерства, привязанность, дифференциация, отделение.

Abstract: The present article deals with the theoretical and practical aspects of psychological peculiarities of partnerships formation and development. The main stages of partnership development has been highlighted and analyzed. Different relationships forms correspond to the stages of attachment, differentiation, separation.

Key words: partnerships, the stages of partnership, attachment, differentiation, separation.

Постановка проблеми. Проблема формування і розвитку партнерських взаємостосунків є актуальною у зв’язку з украй необхідною побудовою продуктивної взаємодії між людьми. Партнерство у міжособистісних стосунках є не тільки одним із продуктивних і гнучких видів конструктивного вирішення проблем різного типу і значущості, але й психологічним показником рівня особистісного і професійного зростання та, нарешті, ознакою психологічного здоров’я особистості [5].

Основними характеристиками партнерства вважається: добровільна основа; взаємне визнання інтересів як важливих і правомірних; взаємовідповідальність сторін за виконання (і невиконання) узгоджених рішень; взаємозалежність; паритетність на всіх стадіях партнерських відносин, у тому числі й при прийманні рішень; чітке визначення і розподіл зобов’язань; спільна діяльність; пошук і знаходження компромісу при вирішенні суперечливих і конфліктних питань, що спрямовані на досягнення згоди.
У теперішній час недостатньо вивченими і розрізненими є дослідження проблеми психологічних закономірностей розвитку партнерських взаємостосунків, що вказує на актуальність і пріоритетність обраного напрямку дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній науці не існує єдиного трактування сутності партнерства і воно представлено у розрізі різнобічних наукових підходів. Так, партнерство стало об’єктом наукових досліджень у сфері міжнародних відносин та бізнесу (Н. Чухрай, Я. Криворучко), туризмі (А. Татаринцева), при побудові взаємин між членами сім’ї та у процесі взаємодії вчителя з учнем (Г.Горська, О. Коханова, Г. Чернявська, І. Ворожцова, О. Новоженіна), при вирішенні конфліктів і при наданні психологічної допомоги (Н. Пов’якель).

Психологічна готовність особистості чи будь-якої соціальної структури до партнерства обумовлюється наявністю усіх структурних компонент – когнітивної (уваги до іншого, адекватного сприйняття та відображення комунікативної інформації і проблем, гнучкості та неригідності мислення, розвинутої рефлексії тощо); емоційної (атракційної привабливості, позитивної мотивованості, зацікавленості тощо) та поведінкової компоненти (толерантність, адекватність поведінкових реакцій, співвідносність реакцій та ситуацій, відсутність проекцій і конфліктогенів типу зневаги та презирства до інших, образ тощо).

Психологічна готовність особистості до партнерства пов’язується з відсутністю бажань та звичок маніпулювати, суперничати і отримувати перемогу в будь-яких, іноді навіть незначних, питаннях замість їх конструктивного і відкритого розв’язання [5].
Партнерство у позитивній психотерапії розуміється не у вузькому значенні як стосунки лише двох осіб, а у більш широкому сенсі слова – як здатність установлювати і підтримувати контакти з іншими людьми, родинами, знайомство з різними культурами, релігіями.
Під партнерством Н. Пезешкіан [4] розуміє тісні зв'язки між людьми, такі як дружба, подружжя, співробітництво, для яких характерні міжособистісні стосунки. Партнерство характеризується довготривалими спільними інтересами та цілями, а також емоційно забарвленими стосунками.

Свідоме чи підсвідоме бажання особистості спілкуватися на партнерських засадах тісно пов’язане не тільки з оволодінням культурою партнерського спілкування, але й з цілою низкою психологічних особливостей особистості, наприклад, стилем виховання у сім’ї, особистісною тривожністю, стереотипами мислення, захисними механізмами, проекціями та невротичними співзалежностями, наявністю невідрефлексованих конфліктів тощо [5].

У зв’язку з недостатньо вивченими питаннями особливостями стадій і форм взаємодії у рамках партнерства, метою статті є аналіз психологічних закономірностей формування партнерських взаємостосунків.

Виклад основного матеріалу. Зрозуміти закономірності розвитку партнерських взаємостосунків дозволяє аналіз їх послідовних етапів становлення. Зокрема психологи [2; 5; 7] виокремлюють такі стадії формування міжособистісних відносин: 1) стадія зближення; 2) стадія близькості; 3) стадія диференціації; 4) стадія віддалення; 5) стадія розпаду відносин. Особливості проходження кожної стадії залежать від досягнення важливих для суб’єкта цілей, яким відповідають характерні для даної стадії фактори міжособистісної атракції (надання переваги одним людям перед іншими, взаємна симпатія), способи міжособистісної комунікації, форми прояву емоцій і відчуттів.

Спроможність установлювати і підтримувати контакти з людьми, встановлювати з ними партнерські стосунки у позитивній психотерапії пов’язується із первинною здатністю любити. Здатність любити у своєму розвитку розподіляється за чотирма параметрами: по-перше, як я ставлюся до себе самого, приймаю або не визнаю себе (Я); по-друге, як я ставлюся до партнера з його здатністю любити (Ти); по-третє, як я ставлюся до інших людей, до суспільства і як воно ставиться до мене (Ми); і, нарешті, по-четверте, як я ставлюся до світової спільноти, який мій світогляд (або релігія) і як це впливає на характер моїх стосунків (Пра-Ми) [3; 4]. Здатність любити у своєму подальшому розвитку породжує такі первинні здібності, як терпіння, час, контакти, довіра, віра в можливості іншої людини, надія, віра, сумнів, упевненість і єдність.

У позитивній психотерапії в індивідуальному розвитку людини і у партнерських взаємовідносинах виокремлюють три стадії: прихильності, диференціації та відокремлення [4]. Проаналізуємо особливості кожної із них.

Стадія прихильності ґрунтується на біологічному зв’язку ще ненародженої дитини із матір’ю, який у подальшому може змінитися симбіозом і спричинити сильну залежність від соціального середовища. Слід зазначити, що потреба у тісних зв’язках із іншими, насамперед близькими та рідними, у різній ступені проявляється упродовж всього життя людини.

Стадія прихильності характеризується бажанням бути разом з іншими людьми, прагненням до згуртованості групи, зближенням з партнером, знаходженням у нього привабливих рис, прагненням до відвертості та інтимності. Крайнім проявом прив’язаності є відхід від спілкування з іншими, при цьому значуща особа стає єдиною близькою людиною.

При побудові взаємостосунків на стадії прихильності відбувається повна ідентифікація, яка характеризується проникненням у думки і почуття іншої людини, але при цьому може виникати напруженість у стосунках і, навіть, бажання звільнитися від них.
Якщо потреба в прихильності стає домінуючою і періодично повторюється у взаємостосунках, то можна стверджувати про наявність наївно-первинної поведінки, яка характеризується домінуванням первинних здібностей і зазвичай є наслідком гіперопіки. Провідна реакція – «втеча» в самотність або «втеча» в спілкування, заради забезпечення солідарності та захищеності.

На стадії прихильності можуть виникати такі форми партнерства: партнерство як власність, як благодійна установа, як пакт про вірність, партнерство з ввічливості та вдячності, партнерство як заповітна мрія, як доповнення, як альянс, як релігійний обов'язок, як тиха гавань для відпочинку, як місце для зустрічі, як місце для сповіді чи покаяння [4].

У процесі розвитку зазвичай відбувається зміщення акценту від емоційних (первинних) здібностей до когнітивних (вторинних), які проявляються у здатності вчитися і вчити інших, у пунктуальності, акуратності, охайності, ввічливості, вірності, справедливості, ощадливості, старанності, діяльності, досягненнях, надійності, точності та сумлінності.

Здатність пізнавати у партнерських стосунках означає, насамперед, вміння критично сприймати партнера, розрізняти, аналізувати його поведінку і намагатися адекватно реагувати.
Якщо здатність до розрізнення домінує у партнерських стосунках, то виникає вторинний тип реакцій, при якому емоційність витісняється когнітивними, прагматичними та матеріальними питаннями, при цьому може проявлятися схильність до активності, педантичності та невротичності.

На стадії диференціації можуть розвиватися такі форми партнерства: партнерство з ділових міркувань; партнерство як місце, де здобувають знання і досвід; партнерство як відпочинок; партнерство як самоствердження; як задоволення потягу; як покарання [4].
Із становленням зрілості особистості зменшується сила прив’язаності та зростає значення незалежності, відповідальності, самостійності й автономності. На стадії відділення відбувається не просто відсторонення, але й встановлення контактів з іншими людьми, що призводить до розширення та вибірковості в партнерських стосунках.

На стадії відділення провідним є намагання протиставити прив’язаність і самостійність, орієнтуватися на свої інтереси незалежно від партнера, думати більше про реалізацію своїх можливостей, ніж про партнерство, проводити межу між Я і Ти і, при потребі, розірвати стосунки з партнером.

Люди, які вагаються між відділенням і прив’язаністю, з одного боку хотіли б бути самостійними, однак важко переносять самостійність; домагаються прихильності партнера, але в своєму прагненні до свободи хочуть звільнитися від цієї прив'язаності. Зазвичай такі люди часто виявляються непередбачуваними, легко піддаються впливу, можуть приймати випадкові пропозиції.

На стадії відділення можуть виникати такі форми партнерства: партнерство як балансування, як «спроба одного сліпого вести іншого сліпого», як звільнення, як гра «в лікаря», як вимушене рішення, як задоволення цікавості, як удавання, як прагнення ніжності і ласки [4].

Висновки. Отже, у партнерських взаємовідносинах виокремлюють три стадії розвитку: прихильності, диференціації та відокремлення, яким відповідають різні форми партнерства. Знання закономірностей становлення і форм партнерських відносин може допомогти усвідомити потреби та мотиви партнерів, а також передбачити розвиток і удосконалити міжособистісні взаємини.

У наступних дослідженнях варто зосередити увагу на аналізі специфіки підходів до розвитку партнерства у межах різних психологічних шкіл та розробці комплексної програми розвитку та корекції партнерських стосунків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горська Г.О. Стильовий підхід у педагогічній взаємодії зі студентами / Г.О. Горська // Психологія діалогу і світ людини: збірник наукових праць / За ред. Г.В. Дьяконова, Г.О. Горської. – Том 5. – Кіровоград: Ф.О-П Александрова М.В., 2015. – С. 252 – 264.
2. Коханова О.П. Дослідження специфіки партнерської взаємодії в процесі фахового навчання майбутніх учителів / О.П. Коханова // Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України Проблеми сучасної психології, 2010. – Випуск 10 – С. 336 – 344.
3. Мельничук І.Я. Особливості застосування принципу надії у позитивній психотерапії / І.Я.Мельничук // Психологія діалогу і світ людини: збірник наукових праць / За ред. Г.В. Дьяконова, Г.О. Горської. – Том 5. – Кіровоград: Ф.О-П Александрова М.В., 2015. – С. 133 – 141.
4. Пезешкиан Н. 33-и 1 форма партнерства: Пер. с нем. / Н. Пезешкиан – М.: Медицина, 1998. – 288 с.
5. Пов’якель Н.І. Психологічна готовність до партнерства як передумова становлення партнерських відносин при ви рішенні конфліктів / Н.І. Пов’якель // Матеріали Всеукраїнської науково практичної конференції «Проблеми безпеки української нації на порозі XXI сторіччя» – Частина 1. – Київ – Чернівці, 1998. – С. 26 – 33.
6. Татаринцева Г. Методологічні підходи до визначення поняття «партнерство» / Г. Татаринцева // Наука молода. – 2007. – № 8. – С. 145–150.
7. Чухрай Н.І. Оцінювання і розвиток відносин між бізнес-партнерами: монографія / Н.І. Чухрай, Я.Ю. Криворучко. – Львів: Растр-7, 2008. – 360 с.