ОСОБЛИВОСТІ РАДІООБМІНУ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ ЯК ПІДМОВИ ФАХІВЦІВ ГАЛУЗІ ПОВІТРЯНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Євгенія Токарь, м. Кропивницький, Україна

Сучасний стан авіаційної галузі, а також перспективи розвитку світової авіації стали причиною різкого зростання кількості актів мовленнєвої взаємодії між учасниками повітряного руху та спеціалістами, що організовують його безпеку. Зважаючи на це, слід удосконалити підготовку майбутніх фахівців цієї галузі, зокрема вміння та навички ведення радіотелефонного зв’язку майбутніми авіаторами.

Як зазначає Т. О. Мальковська, професіоналізм у сучасному суспільстві – це не лише особисті знання і професійні навички фахівця, але і його вміння спілкуватися в професійному середовищі, тобто володіння певним понятійно-категоріальним апаратом, нормами і правилами мовної діяльності, пов’язаними з цим професійним узусом [5, с. 6].

За визначенням Т. О. Мальковської, підмова радіообміну – це «сукупність фонетичних, граматичних і лексичних одиниць мови, що обслуговують мовленнєве спілкування учасників повітряного руху (авіадиспетчера і льотчика) під час виконання польоту, представлена в діалогах пілот-авіадиспетчер» [5, с. 15]. Радіообмін відбувається на основі лексико-термінологічних «заготовок», мовленнєвих кліше. Зауважимо, що специфіка комунікації в авіаційній галузі висуває певні вимоги до побудови висловлювань та використання мовних засобів, що виражається в таких особливостях, як стислість, ясність, унеможливлення різнотлумачень, змістовність [3, с. 43]. Окрім того, О. В. Ковтун підкреслює, що радіообмін має базуватися на певних принципах, з-поміж яких дослідниця визначає такі: мовленнєві форми (команди, повідомлення) повинні забезпечувати мінімум викривлень та втрати інформації; одержання будь-якої інформації, як правило, повинно супроводжуватися відповідальним повідомленням («квитанцією»); кількість слів у сеансах радіозв’язку і їх тривалість повинні бути (по можливості) мінімальними [2, с. 9]. Специфічними рисами радіообміну є також застосування аудіовізуальної наочності, яка полегшує програмування змісту висловлювання, та можливість вербально незавершеної думки з боку того, хто передає повідомлення, яка базується на здатності до антиципації і здатності того, хто сприймає інформацію, виявляти ще не висловлене [1, с. 310]. На важливості точного й адекватного розуміння інформації як з боку пілота, так і з боку диспетчера наголошує Р. М. Макаров, зазначаючи при цьому, що радіообмін ведеться засобами зв’язку, де немає безпосереднього контакту (відсутні жести, вирази обличчя і т. п.) комунікантів [1, с. 309]. Відтак, все це ускладнює сприйняття інформації учасниками мовленнєвої взаємодії і накладає певний відбиток на її перебіг. Важливо також те, що недостатня стійкість знань, умінь і навичок, потрібних пілотові для ведення радіообміну, зазнає ще більшого руйнівного впливу внаслідок дії численних психологічних та психофізіологічних факторів, пов’язаних з професійною діяльністю, оскільки професія пілота є однією з найскладніших, потенційно небезпечних та ризикованих. Протягом польоту пілот знаходиться під впливом таких чинників, як напружений режим інтелектуальної та сенсомоторної діяльності, ліміт та дефіцит часу, складність прийняття рішень в особливих та критичних ситуаціях, нестандартні умови професійної діяльності тощо. Під час деяких етапів пілот працює на межі людських можливостей [4, с. 7–8]. Вимоги до ведення радіотелефонного зв’язку англійською мовою в міжнародному повітряному просторі, сформульовані Міжнародною організацією цивільної авіації ІКАО, передбачають низку особливостей радіообміну, що найбільше впливають на авіаційних фахівців, для яких англійська не є рідною. За твердженнями науковців (В.З.Висоцький, Є.В. Кміта та ін.), комунікацію іноземною мовою слід уважати досить стресовою, що спричиняє навантаження на оперативну пам’ять пілота, підвищує вимоги до його довільної уваги.

Окреслені вище особливості радіообміну, пов’язані з мовними та мовленнєвими аспектами, а також з умовами, у яких доводиться працювати пілотам, можуть стати підґрунтям для виникнення проблем та ускладнень під час польоту, від подолання яких залежить безпека та його щасливе завершення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авиационная педагогика : учебник / [МакаровР.Н., НеделькоС.Н., БамбуркинА.П., ГригорецкийВ.А.]. – Москва-Кировоград: МНАПЧАК, ГЛАУ, 2005. – 433с.

2. Ковтун О. Сутність професійно-мовленнєвої діяльності авіаційних операторів / О. Ковтун // Гуманізація навчально-виховного процесу: науково-методичний збірник. – Слов’янськ, 2010. – Випуск LI. – С. 3–14.

3. Корчемный П. А. Психология летного обучения / Корчемный П. А. – М. : Воениздат, 1986. – 136 с.

4. МакаровР.Н. Основы формирования профессиональной надежности летного состава гражданской авиации: учебное пособие / МакаровР.Н. – М.: Воздушный транспорт, 1990. – 384с.

5. МальковскаяТ.А. Англо-русские соответствия в языковой структуре радиообмена в режиме общения пилот-авиадиспетчер: дисс. … канд. филол. наук: 10.02.20 / Мальковская Татьяна Александровна. – Пятигорск, 2004. – 163 с.