ДИСТИНКТИВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЖУРНАЛЬНОГО ДИСКУРСУ

Оксана Черниш (Житомир, Україна)

За умов глобалізації та інформатизації сучасного суспільства пересічний мовець повністю занурений у мережу засобів масової комунікації, що постають провідним інститутом його соціалізації, інтегрування у суспільство та реалізації власних здібностей. Саме тому виникає необхідність вивчення сучасного англомовного мас-медійного дискурсу й різноманітних форм його втілення, зокрема журнального дискурсу.

Журнальний дискурс вважається системою взаємозалежних лексичних, фразеологічних і граматичних засобів [8, с. 15], що сприймаються як ієрархічна вербальна єдність [7, с. 34], яка спрямована на інформування читачів про події у світі та складається з текстів новин, репортажів, оголошень, інтерв’ю та реклами, що, взаємодіючи із візуальними образами, забезпечують краще сприйняття інформації адресатом.

Сучасні дослідники журнального дискурсу виділяють низку притаманних йому характерних функцій: (1) переконання (Д. М. Шмелев (1977), Г. Я. Солганик (1997), С. Є. Сметанина (2002)), яка проявляється в безпосередньому агітуванні, впливаючи на сприйняття та оцінку читачем тих чи інших фактів сучасного буття; (2) функція впливу (Р. М. Блакар (1987), М. Р. Желтухіна (2003)), яка передбачає, що будь-яке спілкування є впливом, оскільки майже неможливо висловитися нейтрально [1, с. 9]; (3) інформаційна (інформаційно-змістовна) функція (О. Ю. Дубенко (2001)), яка зумовлює використання різноманітних жанрів та пов’язана з документальністю, об’єктивністю, актуальним викладом інформації, офіційністю, логічністю й аргументативністю.

Журнальний дискурс має свої дистинктивні ознаки, однією з яких є його максимальна інтердискурсивність, оскільки у цьому типі дискурсу спостерігається тісний зв’язок з багатьма іншими дискурсами – політичним, рекламним, освітнім, науковим, літературно-критичним, релігійним тощо [4, с. 35]. Зазначеному типу дискурсу притаманна соціальна оцінність, особливий характер експресивності та взаємодія функцій впливу й інформування [6, с. 202–210]. Оцінка актуального та її впровадження в масову свідомість задається заздалегідь, закладається в повідомлення, але її присутність у тексті непомітна, оскільки не нав’язується, а поступово навіюється адресатові [2].

Основним призначенням журнального дискурсу є інформувати, висловлювати певну громадську позицію, переконувати людей в її істинності та прийнятності, а іноді й формувати відповідну думку. Незважаючи на те, що мова журнального дискурсу містить мовні кліше як специфічні форми швидкої подачі й сприймання інформації, вибір мовних засобів журналістом зумовлено їх соціально-оцінними характеристиками і можливостями ефективного, цілеспрямованого впливу на масову аудиторію, що досягається шляхом поєднання логічності викладу матеріалу з наданням емоційного забарвлення, яке покликане пожвавити виклад повідомлення, зацікавити читача, надати новині емоційного заряду, що і є дистинктивною ознакою текстів цього дискурсу. Відповідно, слід виокремити принципову неоднорідність стилістичних засобів, поєднання стандартних та експресивних засобів мови, використання спеціальної термінології, абстрактної, конкретної та емоційно забарвленої лексики. Таким чином, журнальний дискурс постає відкритою інваріантною системою мовних засобів, що дозволяє журналістам звертатися до елементів інших функціональних стилів і вживати різноманітну лексику, включаючи нелітературні слова і вирази, необхідні для достовірної передачі подій та їх учасників [3, с. 65].

Специфіка будь-якого журнального тексту в тому, що він повинен містити в собі більшою чи меншою мірою риси авторської особистості [5, с. 253]. Авторська позиція в журнальному дискурсі завжди впливає на стилістичний вигляд медіатексту, надаючи йому відповідних варіативних рис. Автор, який має власний погляд на події та ситуацію, власну оцінку всього, що відбувається, намагається сформувати та втілити індивідуальну позицію у своїй творчості, знайшовши їй відповідну вербальну репрезентацію, яка сприятиме ефективності впливу матеріалу на читача. Висвітлюючи світоглядні погляди, автор виявляє особливості своєї самосвідомості, що у структурі медіатексту проявляється на рівні чуттєвих та раціональних утворень, які виникають у свідомості автора і відображаються ним у певній знаковій системі та становлять варіативні ознаки.

Таким чином, журнальний дискурс як підтип мас-медійного дискурсу є надзвичайно динамічним, гнучким, неоднорідним та поєднує як тенденції до стандарту, так і тенденції до експресивності, що свідчить про виразну настанову на особистісне, суб’єктивне самовираження, прояв власної індивідуальності автора-журналіста, а також стимулювання пошуку нових риторичних та стилістичних засобів, нових форм впливу на масову аудиторію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти / Р. М. Блакар // Язык и моделирование социального воздействия / Р.М. Блакар. – М. : Прогресс, 1987. – С. 88–125.

2. Клушина Н. И. Языковые механизмы формирования оценки в СМИ [Електронний ресурс] / Н. И. Клушина // Журнал “Грамоты.ру”. – 2001. – Режим доступа: http://www.gramota.ru/biblio/magazines/gramota/28_79.

3. Сердобинцева Е. Н. Профессионализмы в публицистическом стиле / Е. Н. Сердобинцева // Русская словесность. – 2006. – № 10. – С. 65–69.

4. Силантьев И.В. Газета и роман: риторика дискурсных смещений / И.В. Силантьев. – М. : Языки славян. культуры, 2006. – 224 с.

5. Сметанина С. И. Медиа-текст в системе культуры (динамические процессы в языке и стиле журналистики конца ХХ века) / С.И. Сметанина. – СПб., 2002. – 328 с.

6. Солганик Г.Я. Стилистика текста / Г.Я. Солганик. – М. : Флинта : Наука, 1997. – 257 с.

7. Швейцер А.Д. Проблемы контрастивной стилистики (к сопоставительному анализу функциональных стилей) / А.Д. Швейцер // Вопросы языкознания. – 1991. – № 4. – С. 31–45.

8. Harris Z. Discourse Analysis / Z. Harris // Language. – 1952. – Vol. 28, № 17. – P. 1–30.