Accessibility Tools

РОЗВИТОК ІДЕЙ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО З ОСВІТНЬОГО МОНІТОРИНГУ У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Ірина Рожелюк

(аспірантка кафедри педагогіки)

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова,

м. Одеса

Науковий керівник –докт. пед. наук, професор О.С. Цокур

Анотація. Стаття присвячена висвітленню провідних ідей В. Сухомлинського про роль і місце освітнього моніторингу у процесі організації навчально-виховного процесу школи і управління якістю професійно-педагогічної діяльності вчителів. Уточнено провідні положення видатного педагога щодо визначення засад культурологічного підходу у здійсненні освітнього моніторингу. Продемонстровано перспективність розвитку кваліметричного підходу та доцільність його поєднання з культурологічними засадами освітнього моніторингу.

Ключові слова: освітній моніторинг, культурологічні засади освітнього моніторингу, кваліметричний підхід, якість професійно-педагогічної діяльності вчителів, управління навчальним закладом.

Постановка проблеми у загальному вигляді та їх зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Нові соціокультурні зміни в системі освіти України зумовлюють важливість проблеми моніторингу її якості загалом та професійно-педагогічної діяльності вчителя зокрема. Зумовлено це тим, що нова концепція управління в сфері освіти, що характеризується системними змінами у змісті управлінської діяльності та технологіях управління, зорієнтована на нове управлінське мислення, що ґрунтується на гуманістичних та інноваційних засадах теорії соціального управління. Тому культурологічний та кваліметричний підходи до вивчення питань управління сучасними навчальними закладами та моніторингу якості їх діяльності постають сьогодні важливою науковою проблемою та умовою ефективної реалізації освітянських реформ. В основу культурологічного підходу в теорії управлінні школою, основи якого висвітлені в науково-педагогічній творчості В. Сухомлинського, покладено нову освітню парадигму, що характеризується гуманістичними засадами, ціннісними орієнтаціями та визначенням культури як провідної стратегії у розвитку людини XXI століття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у розробку теорії і практики управління навчальним закладом зробив видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський, який за 22 роки створив унікальну систему навчання і виховання дітей у Павлиській середній школі, захистивши кандидатську дисертацію на тему: «Директор школи – керівник навчально-виховної роботи». Вітчизняна педагогічна думка значну увагу приділяє вивченню спадщини В. Сухомлинського, що стало предметом дослідження українських (М. Антонця, Г. Бучківської, С. Денисюк, Н. Дiчек, І. Зязюна, О. Коваль, В. Кумаріна, Б. Лихачова, О. Пшеврацької, О. Сухомлинської та ін.) та зарубіжних (М. Богуславський, І. Буєва, М. Гусаковський, М. Мухін, С. Лашин, Л. Мілков) науковців. Натомість, незважаючи на наявність в науково-педагогічній літературі значної кількості публікацій щодо вивчення різнопланового та багатоаспектного творчого доробку В. Сухомлинського, його внесок у розвиток теорії управління навчальним закладом, особливо в контексті реалізації ідей моніторингу якості навчально-виховного процесу та професійно-педагогічної діяльності вчителя, досліджено недостатньо.

Тому метою статті є висвітлення провідних ідей видатного педагога про роль і місце освітнього моніторингу у процесі організації навчально-виховного процесу школи і управління якістю професійно-педагогічної діяльності вчителів.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням здобутих результатів. Як зазначено в чисельних наукових працях українських вчених-педагогів, В. Сухомлинський увійшов в історію української педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна особистість. У своїй монографії «Павлиська середня школа» видатний педагог зазначає: «Добре керувати школою означає добре знати науку виховання, яка повинна стати основою наукового керівництва вихованням і освітою, організації роботи колективу школи – вчителів та учнів: бути майстром навчально-виховного процесу, володіти мистецтвом впливу на дитину, підлітка, юнака, дівчину. Адже виховання в широкому розумінні – це постійне духовне збагачення – оновлення як тих, хто виховується, так і тих, хто виховує. Керівник школи буде хорошим, авторитетним наставником вчителів і учнів лише до тих пір, поки він вдосконалює свою майстерність та вчителя і вихователя. Хороший директор – це перш за все хороший організатор, вихователь і дидакт не тільки по відношенню до дітей, яких він навчає на своїх уроках, але і по відношенню до всіх вихованців школи і вчителів» [1, c. 31].

Серед провідних вимог, які стоять перед директором як керівником навчального закладу, В. Сухомлинський виокремлює моральність, інтелект, лідерські якості. «Перша, найголовніша і найважливіша якість, без якої педагог не може бути директором, як і не всяка людина може бути педагогом, – це глибока любов до дітей, органічна потреба в дитячому колективі, глибока людяність і здатність проникнути в духовний світ дитини, зрозуміти, відчути в кожному із вихованців особисте, індивідуальне. Ця здатність, яка являється результатом високої педагогічної культури, визначається насамперед властивістю людини пізнавати світ серцем. Навчитися любити дітей не можна ні в якому навчальному закладі, ні з жодних книжок, ця здатність розвивається в процесі участі людини в громадському житті, її взаємовідносинах з іншими людьми» [1, с. 32]. У книзі «Розмова з молодим директором школи» він писав, що «учителем учителів – а тільки вчитель учителів і є справжнім керівником, якому вірять і якого поважають, – можна стати лише тоді, коли з кожним днем усе більше заглиблюєшся в деталі, в тонкощі педагогічного процесу, коли перед тобою відкриваються все нові й нові грані того, що можна назвати мистецтвом впливу на душу людини» [2,с. 398].

Суттєво й те, що значну увагу у своїй управлінській діяльності В. Сухомлинський приділяв педагогічному моніторингу у вигляді відвідування і аналізу уроків учителів, з приводу чого він писав: «Директор відвідує й аналізує уроки не тільки для того, щоб учити вчителів, давати їм поради. Педагогічна лабораторія школи – це творча єдність всіх вчителів, повсякденне інтелектуальне збагачення, взаємний обмін духовними цінностями. У досвідченого педагога треба відвідувати достатню кількість уроків для того, щоб з його індивідуальної творчої лабораторії все цінне передавати в колективну педагогічну лабораторію школи» [3, с. 45]. Наголошуючи на тому, що урок – це дзеркало душі, фахової та методичної підготовки вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його кругозору та ерудиції, В. Сухомлинський орієнтував на те, що «Відвідуючи й аналізуючи уроки, головною метою треба ставити таке: дослідити, як виявляється, розкривається на уроці інтелектуальне життя педагога, його кругозір, його духовні інтереси» [3, с. 62].

Особливо цінними є роздуми В. Сухомлинського про вивчення й узагальнення досвіду роботи вчителів в межахздійснення функцій педагогічного моніторингу: «Треба відвідати і проаналізувати велику кількість уроків, щоб зробити правильний висновок не тільки про педагогічну і методичну лабораторію вчителя, а й про його духовне багатство, кругозір, інтереси. Тільки численні факти, проаналізовані в їх взаємозв’язку, дають право говорити про педагогічне явище. Про урок як єдине ціле з учителем треба говорити вже після першого відвіданого в нього уроку, але лише аналіз системи уроків дає змогу перейти до узагальнень про взаємозалежність педагогічних явищ.Завдання молодого керівника школи полягає в тому, щоб, осмислюючи, аналізуючи факти, поступово переходити до характеристики педагогічних явищ. Цей перехід залежить не тільки від уміння директора школи спостерігати, а й від уміння слухати вчителя. Повноцінний лише той аналіз уроку, який складається з роздумів директора і вчителя про урок. Розмова про урок, роздуми, взаємне проникнення в думки і погляди одне одного – це дуже важлива умова повноцінного педагогічного керівництва» [4, с. 414].

В наступний час, завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, ідеї В. Сухомлинськогознаходять своє відтворення в сучасній культурологічній та, особливо, кваліметричній концепціях освітнього моніторингу.Як засвідчує передовий педагогічний досвід, на основі державних стандартів освіти, вимог навчальних програм вироблені критерії оцінки діяльності учня та вчителя на уроці у цифровому значенні, зокрема за 4 бальною шкалою : 0 – початковий рівень (незадовільний); 1 – середній рівень (задовільний); 2 – достатній рівень (добре); 3 – високий рівень (відмінно).Спостерігаючи урок, директор виставляє бали в наперед заготовлену моніторингову картку, по основних напрямках чи параметрах педагогічного моніторингу, враховуючи при цьому максимально можливу кількість балів (Z), виводячи певний коефіцієнт:якщо К > 85 % – відмінно, 65% < К ≤ 85 % – добре, 45 % < К ≤ 65 % – задовільно, К ≤ 45 % – незадовільно. Перевага кваліметричного підходу при здійсненні функцій педагогічного моніторингу полягає в тому, що більше часу на уроці можна приділити спостереженню і аналізу діяльності вчителя та учня, рівню знань і навичок школярів, педагогічній майстерності учителя, бо на уроці, як у фокусі, концентрується вся діяльність педагога, його фахова й педагогічна підготовка. В результаті спостереження уроку керівник школи отримує необхідну та достатню кількість педагогічної інформації, яка б дозволила дати об’єктивну оцінку навчально-виховному процесу та його результативності на основі моніторингових карт, з оцінкою діяльності вчителя й учнів в кількісному співвідношенні.

Висновки і перспективи подальших розвідок напряму. Моніторинг в освіті – це збір, обробка (аналіз) інформації з метою попередження небажаних відхилень від стандартів. В епоху цифрових технологій визначається пріоритет кваліметричного підходу при здійсненні функцій педагогічногог моніторингу, що потребує подальших науково-педагогічних розвідок.

Бібліографія

1. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори в п’яти томах. – Т. 4. – К. : Радянська школа, 1977. – 638 с.

2. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори в п’яти томах. – Т. 4. – К. : Радянська школа, 1977. – 638 с.

3. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори у п’яти томах. – Т. 3. – К.: Радянська школа, 1977. – 458 с.

4. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори в п’яти томах. – Т. 2. – К.: Радянська школа, 1988. – 304 с.