ІДЕЇ ПРЕВЕНЦІЇ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Катерина Кондрашова

(студентка IV курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький)

Науковий керівник – канд. пед. наук, професор Т. Я. Довга

В статті проаналізовано погляди Василя Олександровича. Сухомлинського на проблему превентивної діяльності вчителя, як засобу подолання девіантної поведінки учнів. Розкрито сутність важливих характеристик, що забезпечують успішність превентивно діяльності сучасного вчителя.

Ключові слова: превенція, превентивна діяльність учителя, девіантна поведінка учня.

Складна соціально-педагогічна ситуація, яка склалася в країні за останні роки, апробація теоретичних ідей в безпосередній практичній педагогічній роботі визначає роль превенції в педагогічному процесі. Зростання кількості дітей з девіантною поведінкою в Україні свідчить про наявність проблеми, яка набуває глобально-соціального характеру та потребує посилення превентивної педагогічної діяльності.

Особливості превенції в педагогічному процесі відзначало багато дослідників у своїх роботах, як вітчизняних, так і зарубіжних: С. Бєлічев,
А. Бєлкін, Я. Коменський, Л. Кондрашова, А. Макаренко, Е. Рангелова, С.  Рубінштейн, А. Сманцер, В. Оржеховська та ін.

У пошуках передового педагогічного досвіду активізується потреба педагогів: повернутися до витоків руху вчителів-новаторів, до педагогічного досвіду попередників, до гуманістичних традицій вітчизняної та світової педагогічної думки. Для нашого дослідження широкий інтерес привернула гуманістична педагогіка В. Сухомлинського. Вивчення педагогічної спадщини відомого педагога захоплює своєю різнобічністю і багатоплановістю.

Мета статті полягає у визначенні теоретичного і практичного значення для сучасної педагогічної практики ідей В. Сухомлинського про роль превентивної діяльності вчителя як чинника подолання девіантної поведінки школярів.

Основний зміст. Педагогічна і практична системи діяльності. В. Сухомлинського вирізнялися створенням само-керуючих виховних колективів, життя яких відкриває широкі можливості для самореалізації і саморозвитку особистості, прояви його здібностей і обдарувань. Його виховна система будувалася на гуманістичних принципах поваги до особистості вихованця, його людської гідності, на безмежну довіру, відкривала шлях до душі вихованця, вмінні підходити до кожного з «оптимістичною гіпотезою», яка проектує і стимулює явище високих моральних і громадянських якостей.

Превенція в педагогічній спадщині В. Сухомлинського трактується як небайдуже ставлення вчителя до учня, спонукання його бути хорошим, у розвитку в ньому бажання стати краще і вміння протидіяти впливу негативних явищ на його поведінку. «Основою, головним у виховній роботі є не те, щоб оберігати учнів від поганого впливу, а те, щоб зробити їх несприйнятливими до чогось поганого, аморального.»[4,с.5]

Аналіз сучасної педагогічної практики дозволяє зробити висновок про недооцінювання превенції у вихованні сучасних школярів. Як зазначає Л. Кондрашова: «Основу традиційного педагогічного процесу часто становить діяльність, яка реалізується корекційними методами. Сенс цієї діяльності полягає в тому, що спочатку у школярів виявляють прогалини і недоліки в навчальній роботі і в повсякденній поведінці, а потім за допомогою спеціальних вправ, завдань, заходів, індивідуальних заходів впливу вони викорінюються» [1].

Розвиваючи ідеї В. Сухомлинського, наукові діячі сучасності визначають превенцію як «область педагогічного знання, яка предметно і функціонально орієнтована на вирішення проблем формування та розвиток особистості за допомогою особистісно-орієнтованого педагогічного впливу і взаємодії, співпраці та співтворчості в системі «вчитель-учень» на основі врахування індивідуальних, вікових особливостей, мотивації, установок і ціннісних орієнтацій зростаючої людини» ( Л. Кондрашова [1]); як науку, яка розкриває вплив на особистість різних соціальних інституцій та забезпечує її фізичне, психічний, духовний,соціальний розвиток, вироблення суспільної поведінки, імунітету до негативних явищ навколишнього середовища в процесі соціалізації дітей і підлітків, профілактику і корекцію негативних проявів в їхній поведінці» (В.Оржеховська [2]); послідовне здійснення педагогічного впливу і взаємодії з особистістю, якій необхідно допомогти, щоб не допустити відхилень, з особистістю, схильної до моральних та правових девіацій (Е. Рангелова, А. Сманцер [3]).

Аналіз різних підходів вчених до трактовки сутності превенції як засобу подолання девіантної поведінки молоді об’єднує загальна точка зору, яка обґрунтована в педагогічній спадщині В. Сухомлинського.

Педагогічна система В. Сухомлинського передбачає турботу про кожного учня, створення умов для радісного і переможного навчання і життя в школі, природно сприяє підтриманню в учнів прагнення до досягнення поставлених цілей, попередження відхилень у навчанні і поведінці.

В. Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що ґрунтується на принципах гуманізму, на визнанні особи дитини вищою цінністю, на яку мають бути орієнтовані процеси виховання і освіти, творча діяльність згуртованого колективу педагогів-однодумців і учнів. Виділив три складові частини виховного процесу : педагог - вихованець - колектив.

Він вбачає в особистості вчителя низку якостей, які є важливими для його діяльності. Педагог має бути гуманістом, якому притаманні такі якості, як любов і повага до дітей, доброзичливість, глибока віра в добрі починання і творчу сутність дитини, прагнення її розуміти і вміння поставити себе на його місце, жити її інтересами, вивчати її особистість, прагнення до самоосвіти, глибокі, різнобічні знання, вміння керувати своїм психічним станом, уміння чітко, образно, емоційно говорити, мати натхненним до своєї праці, почуття гумору, спостережливість. Вчитель, який володітиме цими якостями, зможе стати не лише гарним вчителем, який вміє добре передати знання, але й гарним вихователем, прикладом, другом, товаришем [5, с. 16].

В. Сухомлинський у центр виховного процесу ставив особистість учня. Він жалкував про те, що «є учителі, які прагнуть усувати недоліки вихованців, прямим, і здавалося б, надійним шляхом: виставляють назовні дитячі слабкості в надії на те, що дитина критично оцінить свою поведінку «схаменеться, буде прагнути стати хорошою, але в переважній більшості випадків це виявляється невдалим» [6, с. 29]. Причину негативної поведінки учня на таке ставлення до нього вчителя В. Сухомлинський пояснював тим, що уражаються його найболючіші місця: самолюбство, почуття особистої гідності, людська радість. Причину відхилень у поведінці він бачив у тому, що учень, не відчуваючи поваги з боку вчителя, і не вміючи довести свою моральну гідність, нагадує про себе поведінкою, що відхиляється, закріплюючи тим самим шкідливі звички.

В. Сухомлинський був глибоко переконаний в тому, що дії вчителя попереджуючі неналежну поведінку учня повинні бути спрямовані на максимальний облік його індивідуальних і вікових особливостей, вміле використання слова вчителя для спонукання учня до дії, творчої роботи, самоствердження в роботі. «Слово вчителя – писав В. Сухомлинський – незмінний інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає в себе, перш за все, мистецтво говорити, мистецтво звертатися до людського серця. Я багато в чому переконаний, що безліч шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, мають своїм джерелом невміння вчителя говорити з учнем»[6, с.33].

В. Сухомлинський був переконаний в тому, що успіх виховання і формування позитивної поведінки учня можливий у тому випадку, якщо вчитель зможе знайти шлях до серця дитини, підійти до нього так, щоб будь-яка справа стала для нього потребою, а вихователь - його другом і однодумцем. Він був передбачав, що головна функція вчителя - створення умов для нормального самопочуття кожного учня в класному колективі.

І сьогодні дії вчителя, що стимулюють позитивні емоції учнів радість, пізнавальний гумор, творчий пошук, самодостатність кожного учня не втратили своєї значущості як основи превентивної педагогічної діяльності. Не втратили своєї актуальності думки В. Сухомлинського про те, що кожен учень є не тільки об'єктом, а й суб'єктом педагогічного процесу, тому його становлення як особистості має супроводжуватися повноцінною педагогічною підтримкою і попередженням помилкових дій, закріпленням шкідливих звичок і негативної поведінки.

Завдання сучасної освіти полягає в тому, щоб забезпечити духовну атмосферу в класі та школі, в якій кожен учень зможе побудувати адекватний образ власного «Я». Фактором забезпечення такої атмосфери В. Сухомлинський вважав класний колектив, який допомагає кожному учню відчути свою відповідальність перед іншими учнями та дорослими.

Колектив може стати середовищем, що виховує лише в тому випадку, –відмічав В. Сухомлинський, – коли він створюється у спільній творчій діяльності, у праці, що дає кожному радість, що збагачує духовно й інтелектуально, що розвиває інтереси і здібності. На його думку, колектив покликаний так організувати діяльність учнів, щоб вони мали можливість вибору власних дій, усвідомлення своїх потенційних можливостей, перспективи особистісного і професійного зростання, відчувати відповідальність за власний вибір і його наслідки.

Класний колектив, на думку В. Сухомлинського, дозволяє учневі стати суб’єктом саморозвитку, досягти необхідного рівня особистісної самосвідомості в умовах, коли кожен учень отримує можливість активно діяти, проявляти свої здібності, отримує визнання з боку інших учасників колективної діяльності.

Сучасна практика дозволяє говорити про те, що в класних колективах декларується перевага повинності над можливостями особистості, жорсткої авторитарної установки і психологічного тиску на учня. Розвиваючи ідеї В.  Сухомлинського, професор Л. Кондрашова стверджує, що превентивна діяльність учителя повинна бути спрямована на створення такої атмосфери в класному колективі, щоб учні не почувалися «зайвими людьми», не виступали інертною масою байдужих до навчання та шкільного життя.

На думку багатьох педагогів, педагогічна діяльність у дитячому колективі повинна привчити дітей до відповідальності за результати своєї праці, навчити їх долати труднощі, відповідати за власні справи і вчинки забезпечити створення умов, за яких кожен міг досягти успіху в навчанні та праці. Тільки в єдності, взаємодії вчителя і учня в колективної праці на принципах взаємоповаги і доброзичливості, активності і відповідальності можливо забезпечити умови для розвитку особистості, її здібностей і здатності до творчої діяльності, не допустити виникнення девіантної поведінки і подолання закріплення негативних привичок учнів.

Висновок. Ідеї В. Сухомлинського про роль педагога та класного колективу в розвитку особистості кожного учня мають практичну значущість для сучасного вчителя. Велику роль відіграють запобіжні дії вчителя, які спрямовані на вилучення з шкільної практики всього того, що заважає кожному школяреві переживати почуття успіху, усвідомлювати свою значимість і авторитетність в очах учителя та однолітків, бачити перспективи особистісного зростання. Превентивна діяльність вчителя повинна спрямовуватись на створення освітнього середовища навчального закладу, в якому кожен учень міг проявити свої унікальні здібності – створювати умови для відчуття учнем значущості свого «Я», допомагати йому усвідомити себе повноцінною особистістю, здатною досягати успіху за будь-яких обставин.

Аналіз педагогічних робіт В. Сухомлинського дає змогу зробити висновок, що превентивна діяльність самого педагога ґрунтувалась на розвитку духовних багатств особистості школяра, готовності вносити в колектив плоди своєї «індивідуальної духовної діяльності» та збагачуватися в духовному спілкуванні.

Бібліографія

1. Кондрашова Л. В. Превентивна педагогіка: Навчальний посібник/ - Кривий Ріг: КДПУ, 2004.– 304 с.

2. Оржеховская В. М. Превентивная педагогика – новая философия воспитания / В. М. Оржеховская // Превантивна педагогіка като научно познание : сб. науч. ст. – София, 2003. – С. 24.

3. Рангелова Е. М. Основи превентивної педагогіки : навч. посібник / А.  П. Сманцер, Е. М. Рангелова. – Мінськ : БДУ, 2014. – С. 7.

4. Сухомлинский В. А. Рождение гражданина / В. А. Сухомлинский . – Изд. 3-е. – Владивосток: Дальневосточное издательство, 1974.– С. 5, 344.

5. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1988. – 304 с.

6. Сухомлинський В. О.Вибрані твори в 5-ти томах. – Т 2. / В. О.  Сухомлинський. – Москва: Педагогіка, 1980. –383 с.