РОЛЬ УЧИТЕЛЯ В МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Варвара Богуненко

(магістрант 6 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент Т. О. Прибора

У статті розкивається роль учителя в моральному вихованні молодших школярів. Висвітлено і обґрунтовано шляхи вирішення цього важливого питання відомим вітчизняним педагогом В. О. Сухомлинським.

Ключові слова: В. О. Сухомлинський, моральне виховання, особистість педагога, молодші школярі, виховний процес.

Постановка проблеми у загальному вигляді та їх зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Важливим чинником зміцнення гуманістичних основ життя українського суспільства, утвердження між людьми високої духовності та моралі є виховання дітей. Держава, школа і сім’я покликані забезпечити духовне зростання особистості, створивши відповідні умови для духовно-морального виховання дітей.

У контексті пошуку оптимальних шляхів реалізації соціально орієнтованих поліаспектних завдань духовно-морального виховання дітей і молоді важливим джерелом інформації є вивчення педагогічної спадщини Василя Олександровича Сухомлинського, яка є орієнтиром для створення ефективної системи морального виховання й на сучасному етапі.

В. О. Сухомлинський залишив нам велику й різноманітну спадщину, що стосується надзвичайно широкого кола педагогічних проблем освітньо-виховного характеру. Вся практична діяльність видатного педагога, його педагогічні твори наскрізь просякнуті прагненнями стояти на сторожі морально-духовних цінностей людини, примножувати їх, утверджувати у свідомості нових поколінь.

Вивчаючи наукові праці дослідників педагогічної спадщини Василя Олександровича, не можемо не погодитись з думкою академіка А. Богуш: «…ідея добра проходить червоною ниткою через усі твори В. О. Сухомлинського, ненав’язливо, у формі педагогічних роздумів, моральних сентенцій, порад, заповідей, в уявному діалозі з учнями, педагогами, батьками» [1, 5].

У пошуках нової системи виховання на перший план висуваються гуманістичні ідеї та орієнтири, що ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її розвиток. Такий підхід передбачає визнання кожного вихованця як унікальної особистості, його прав, ставлення до нього як до суб’єкта власного розвитку, опори в його вихованні на сукупність знань про людину та високий професіоналізм [2].

Центром педагогічної системи В. Сухомлинського завжди була дитина з її реальним духовним світом – самоцінна, складна, духовна істота, яка постійно розвивається. Видатний педагог у 50-60 роки XX ст., випередивши не лише педагогічні, а й філософські та соціологічні наукові прогнози, вказував на необхідність гуманізації освіти й утілив цю ідею в своїй практичній діяльності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вихованню дітей молодшого шкільного віку присвячено праці Ш. Амонашвілі, І. Беха, Л. Божович, Д. Ельконіна, І. Каїрова, Н. Миропольської, І. Підласого, Н. Янковської та ін. Так, І. Підласий підкреслює, що знання та вміння, накопичені дитиною у молодшому шкільному віці, пізніше стають основою для формування стійких моральних звичок, навичок суспільної поведінки, високих життєвих ідеалів [3, 3–7] .

Вивченню життя, багатогранної діяльності видатного педагога-гуманіста В. Сухомлинського присвятили наукові праці М. Антонець, М. Богуславська, М. Вашуленко, В. Кузьменко, О. Савченко, Н. Слюсаренко, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко та ін. Його педагогічну систему детально досліджували та висвітлювали у кандидатських дисертаціях М. Библюк, Л. Бондар, Т. Будняк, М. Дубінка, М. Левківський, А. Луцюк, Л. Мілков, О. Петренко, Л. Петрук, А. Семез, Л. Сіднєв, О. Соколовська, К. Юр’єва та ін.

Окремі аспекти морального виховання молодших школярів у творчій спадщині В. Сухомлинського розглядали М. Базилевичта, А. Богуш, В. Кульчицький, Г. Назаренко, А. Семез та ін. Ними визначено великий внесок видатного вченого в розвиток вітчизняної педагогічної науки. Водночас, на нашу думку, актуальність проблеми потребує додаткової уваги до педагогічного досвіду видатного педагога з указаного питання.
Мета статті – проаналізувати педагогічні погляди В. О. Сухомлинського щодо ролі учителя в моральному вихованні молодших школярів.
Виклад основного матеріалу дослідження. Головними ідеями педагогіки В. О. Сухомлинського є: любов до дитини; розвиток творчих здібностей кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб; «культ» природи; формування у дітей «культури бажань» і «культури праці»; розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання та виховання, а саме: повага, заохочення, зосередження на позитивному, моральне покарання; звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості; розвиток ідеї «радості пізнання»; демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі [5, 33–36].

У праці В. О. Сухомлинського «Як виховати справжню людину» [13] надається моральний ідеал, який увібрав найкращі риси менталітету українського народу. В ньому розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів: 14 законів дружби, правил «Десять “не можна”», «Дев’ять негідних речей» та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя [13].
Виховання дітей 6-10 років В. О. Сухомлинський називав «школою сердечності». Він радив педагогам вчити дітей добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується в юних серцях людяність, сердечність.
Все життя молодших школярів удома та в школі мусить будуватись, як вважав В. О. Сухомлинський, з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-етичного та духовного виховання.
Винятково важлива роль щодо забезпечення ефективності всієї педагогічної системи, на думку великого педагога, належить саме вчителю. Концептуальна ідея провідної ролі особистості учителя як суб’єкта виховного впливу в спадщині В. О. Сухомлинського полягає в тім, що «учитель – це не тільки той, хто передає учням знання та вміння. Це передусім той, у кого дитина, як у батька і матері, вчиться жити. Діти пізнають світ головним чином через поведінку тих, кого вони щодня бачать поруч, хто піклується про них, хто ставить перед ними вимоги» [14, 197].
З вуст учителя дитина часто чує моральні повчання і настанови. Як стверджував Василь Олександрович, усе це набуває авторитету в очах дитини лише тоді, коли вона бачить у своєму вчителеві людину одухотворену, закохану в свою працю.
Дуже важливим для морального виховання учнів є особистий приклад учителя, особливо з урахуванням того, що в цьому віці дитина найбільше схильна до наслідування всього, що їй до вподоби. Тому духовне обличчя дитини залежить насамперед від того, який учитель веде її по «першій стежці життєвого шляху». В. О. Сухомлинський відзначав, що «моральна чистота, моральна цілісність вихователя – це найголовніша і, по суті, єдина передумова успіху в тій найтоншій сфері людської творчості, яка зветься вихованням» [14, 199].
У Павлиській школі В. О. Сухомлинський зумів створити дружний дитячий колектив, у якому діти турбувались один про одного, відвідували хворих, допомагали відстаючим. Поступово у педагогічного діяча та його колег створилася велика педагогічна ідея: дитячий колектив тільки тоді стає силою, коли він підносить кожну людину, стверджує в кожній дитині почуття власної гідності, поваги до себе.

В. О. Сухомлинський вважав, що необхідно з раннього дитинства ознайомлювати дітей з моральними основами суспільства, формувати позитивне ставлення до рідного краю, викликати інтерес до понять добра і зла, організувати виховний процес так, щоб активна участь у житті колективу, щирість, співпереживання, співчуття, людяність виявлялися в діяльності учнів.

У формуванні духовного обличчя людини велику роль відіграють поведінка, взаємини в колективі, суспільно корисна праця. Однак і поведінка, і взаємини, і праця – все залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом впливу на яку є слово: «В руках вихователя слово – такий же могутній засіб, як музичний інструмент у руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля – живопису, без мармуру й різця – скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово – це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність» [11, 160].

Василь Олександрович переконливо доводить, що слово вчителя – дуже важливий засіб виховання. «Слово вчителя набуває виховної сили лише тоді, коли діє сила особистого прикладу старших, коли всі інші виховні засоби пройняті моральною чистотою і благородством» [9, 243].
Мистецтво виховання моральних цінностей молодших школярів, на думку В. О. Сухомлинського, включає насамперед мистецтво говорити, звертатися до людського серця: «Я твердо переконаний, що багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, починаються з невміння вчителя говорити з учнями» [10, 321]. Учитель у слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до вихованця.

Головне, що, за переконанням Василя Олександровича, визначає ефективність слова вчителя, це його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова, чутливо відгукуються на нього. Ще тонше відчувають учні неправдиве, лицемірне слово. Крім того, ефективність слова вчителя залежить від однієї дуже важливої умови: у школі не повинно бути жодного педагога, для якого праця вчителя була б тягарем. Будь-яке етичне повчання в устах педагога, який переживає свою працю як тягар, «звучить для вихованців глузуванням над істиною, калічить юну душу. Найправильніші, найкращі слова можуть стати засобом морального розбещення, якщо той, хто їх проголошує, не має на це морального права. Скільки б ми не говорили про благородство, складність і велич праці вчителя, наші слова будуть порожнім звуком, якщо вся шкільна етика не спиратиметься на єдність Я учителя» [13, 342].

Вплив слова вихователя на школярів з метою виховання у них моральних цінностей великою мірою залежить від емоційної культури самого вихователя; це – частина культури педагога як особистості. Справжній майстер-вихователь дає моральну оцінку вчинкам і поведінці учнів не спеціально дібраним гострим, «крутим» слівцем, а насамперед емоційним відтінком звичайних слів. В. О. Сухомлинський наводить приклад з фразою «Як недобре ти зробив». Він відзначає, що ці слова, сказані одним учителем, пробуджують у вихованця прикрість, глибокі докори сумління, навіть збентеження, а сказані іншим, вони не пробуджують ніяких почуттів, сприймаються байдуже. Перший учитель відзначається емоційною культурою, якій неможливо навчитися спеціально, вона якнайтісніше пов’язана з моральною культурою, з людяністю, з чуйністю душі. У другого вчителя слово знелюднене, і цю порожнечу вчитель часто намагається заповнити криком. У школах багато таких «вихователів», які володіють лише однією нотою емоційної гами – обуренням! Вони, вважає Василь Олександрович, гідні глибокого жалю, оскільки їхній виховний вплив на учнів дорівнює нулю [4].

Багаторічний досвід Василя Олександровича переконує в тому, що слово вчителя пробуджує у малої дитини, а потім і в підлітка, юнака, дівчини відчуття людини – глибоке переживання того, що поруч з нами завжди є людина зі своїми радощами, печалями, запитами, потребами.
Ми лише фрагментарно розглянули погляди В. О. Сухомлинського на роль вчителя у моральному вихованні молодших школярів. Проте це дозволяє наголосити на важливості та необхідності використання здобутків безцінного науково-практичного доробку видатного педагога, який і досі залишається невичерпним джерелом розвитку сучасної педагогічної думки.

Висновки і перспективи подальших розвідок напряму. Аналіз науково-практичного досвіду В. О. Сухомлинського, а також досвіду вчителів, які використовують ідеї видатного педагога з питань морального виховання молодших школярів у практиці своєї роботи, дає підстави стверджувати, що за умови їх умілого застосування зростає ефективність виховного процесу, діти краще сприймають засвоювані етичні норми і правила, що стають їхніми стійкими внутрішніми моральними переконаннями і духовними цінностями. Висновки здійсненої розвідки виявили необхідність продовжувати роботу в цьому напрямі, адже педагогічні погляди В. О. Сухомлинського базуються на принципах моральності, духовності, громадянськості; охоплюють різноманітні педагогічні проблеми і сприяють їх вирішенню в сучасній педагогічній науці.

Бібліографія

1. Богуш А. Патріотичне виховання починається з доброти: Педагогіка Добра у спадщині Василя Сухомлинського/ А. Богуш // Дошкільне виховання. – 2014. – № 11. – С. 4–7.
2. Зайченко І. В. Педагогіка : навч. посіб. / І. В. Зайченко. – К.: Освіта України, 2008. – 528 с.
3. Підласий І. Реалії сучасного українського виховання / І. Підласий // Рідна школа. – 1999. – № 12. – С. 3–7.
4. Семез А. А. Виховання моральних цінностей молодших школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед. наук: 13.00.01 – теорія та історія педагогіки / А. А. Семез; Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В. Винниченко. – Кіровоград, 1998. – 17 с.
5. Сухомлинська О. В. Біографія В. Сухомлинського в світлі наукового аналізу / О. В. Сухомлинська // Рідна шк. – 1993. – № 8. – С. 33–36.
6. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 209–401.
7. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори. У 5-ти т. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 405–637.
8. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т. 4. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 7–390.
9. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. – Т. 3. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 7–274.
10. Сухомлинський В. О. Слово вчителя в моральному вихованні / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т.5. – К.,1977. – С. 321–330.
11. Сухомлинськи  В. О. Слово про слово / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: У 5- ти т. — Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 160–167.
12. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т. 2. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 419–654.
13. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т. 2. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 149–416.
14. Сухомлинський В. О. Учитель і діти / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: у 5 т. – К. : Рад. шк., 1977. – Т. 5. – С. 195–202.