СПАДЩИНА В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЯК СКЛАДОВА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ

Онищенко Наталія

(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. псих. наук, ст. викладач В. І. Куліш

Анотація. У зв’язку з швидким розвитком сучасних технологій та методик освіти і виховання, практичним завданням педагога є виявлення й розвиток усіх позитивних сил дитини, соціальна робота з метою морального виховання, закладення засад усвідомлення своєї неповторності і спонукання до самовиховання та самореалізації, але важливо, щоб самореалізація дитини не пригнічувала переваг та інтересів інших людей. У статті розкрито погляди В. О. Сухомлинського на моральне виховання дітей та показано пов’язані з цим питанням ключові моменти його педагогічної спадщини.

Ключові слова: моральне виховання, педагог, особистість, педагогічна спадщина.

Актуальність досліджуваної теми обумовлена тим, що індивідуальний підхід до кожної дитини є центром виховання свідомої гармонійно та всебічно розвиненої особистості.

Об’єкт дослідження – принципові особливості морального виховання.

Предмет дослідження – педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського щодо морального виховання.

Мета дослідження – теоретично розглянути особливості морального виховання у педагогічній спадщині В.Сухомлинського і показати їх вплив на особистість школяра.

Сьогодні ми бачимо швидкий прогрес не лише в матеріально-технічній сфері життя суспільства, але й у сферах гуманітарних наук, освіті та вихованні. Все частіше вчені стикаються з новими питаннями, що виникають в результаті вимоги наближення освіти та власне виховання до складних реалій життя. Значних змін набули уявлення щодо організації сучасного світу. Світоглядні позиції сучасної особистості значно видозмінилися, набуваючи докорінно нових форм, виникла потреба в збереженні та збагаченні соціокультурного досвіду українського суспільства. Виникають ідеї щодо впровадження в систему освіти нових форм навчання. Однак і донині успішними залишаються ті постулати, що були закладені досвідченими вченими філософами та педагогами. Педагогічна система Василя Сухомлинського, зокрема, є концептуальною основою особистісно-орієнтованого підходу, що прокладає шлях до компетентісно-орієнтованої освіти. Саме тому засади його педагогічних ідей є актуальними і в сучасному суспільстві та широко використовуються педагогами не лише у вищих навчальних закладах, але й у звичайних загальноосвітніх школах.

В сучасному розумінні криза дитинства — це криза, за якої відбувається процес засвоєння культурного досвіду суспільства і дорослішання [1]. Тобто дорослішання йде поряд із засвоєнням дитиною культури, а саме засвоєння культури сприймається як дорослішання. На думку Б. Ельконіна, процеси дорослішання і засвоєння дитиною соціокультурного досвіду розходяться у старшому дошкільному віці і сходяться вже у старшому юнацькому [5]. Важко не погодитись, що такий спосіб взаємоіснування цих процесів насамперед необхідний педагогам. Тому допомагаючи учневі із засвоєнням культури в процесі дорослішання, вихователь має подбати про власний професійний розвиток.

Моральне виховання в своїй своєрідності включає: принципи, норми, правила моралі та прогресивні традиції, які становлять частину духовного життя народу. Якщо викладач прагне успішної праці з учнями, він повинен тісно контактувати з ними: чути їх, визнавати значущість їх занять та цінність їх часу.

В. О. Сухомлинський стверджує, що «сила виховного колективу починається з того, що є в кожній окремій людині, які духовні багатства має кожна людина, що вона привносить у колектив, що дає іншим, що від неї беруть люди» [4]. В. О. Сухомлинський був прихильником ранньої соціалізації дитини, її раннього залучення до моральних і духовних цінностей суспільства: «Пізнання дитиною навколишнього світу і самого себе не повинно бути однобічним. Пізнаючи світ і самих себе, діти зобов'язані по крупинці пізнавати свою відповідальність за матеріальні і духовні цінності, створені старшими поколіннями» [3].

Особливе значення у вихованні Василь Олександрович надавав емоційним переживанням. Він вважав, що «емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприйняття навколишнього світу, - це вимога, висунута законами розвитку дитячого мислення». На думку В. О. Сухомлинського, єдина реальна рушійна сила виховання – прагнення дитини бути гарним. Називаючи дитину брехуном, ледарем, грубіяном, ми зосереджуємо її на недоліках, тим самим виховуючи брехунів, ледарів, грубіянів, слабких, невпевнених у собі людей [2].

Педагог має піднятися до дитини, не опуститися, а саме піднятися, дорости до дитини, «піднестися над самим собою». Гуманістичні принципи особистості педагога, його позиція з питань виховання особистості дитини, полягає в тому, щоб любити дітей і приймати їх такими, якими вони є. Адже у процесі власного розвитку дитина пізнає саму себе, своє минуле, свої теперішні можливості та своє майбутнє.

Глибокий внутрішній зв'язок творів В. О. Сухомлинського дозволяє нам зрозуміти, як Василь Олександрович вирішував проблеми розвитку, формування і виховання, навчання й освіти дітей у єдності з потребами нашого суспільства. Ці проблеми виникали як наслідок практичної діяльності Сухомлинського ще в 40-50-і роки, а наприкінці 60-х стали для нього самостійним і спеціальним об'єктом аналізу. Глибоке осмислення педагогічної практики, актуальних задач школи, потреб суспільного розвитку приводить педагога до власного розуміння процесу виховання і його наслідків. Сухомлинський виділяє три складові частини виховного процесу: педагог - вихованець – коллектив [3].

В. О. Сухомлинський стверджував, що при вирішенні головних проблем виховання підлітків і формування їх наукового світогляду необхідно враховувати психофізіологічні особливості і протиріччя цього віку. Педагог бачив, що правильне співвідношення виховних впливів з особливостями віку – запорука успіху. Тому він докладно розкриває протиріччя, властиві отроцтву, і на цій основі будує свою педагогічну аргументацію, багато уваги приділяє питанням фізичного виховання, психічного розвитку, проблемам дружби, товариства, любові, додає особливо велике значення статевому вихованню і розвитку емоційної сфери. Формуючи світогляд, вчитель одночасно формує і духовний світ підлітка, тому що «світогляд людини – це особисте його відношення до істин, закономірностям, фактам, явищам, правилам, узагальненням, ідеям. Виховання науково-матеріалістичного світогляду є проникненням педагога в духовний світ вихованця» [4].

Отже, саме педагог розкриває весь складний процес формування моральних якостей особистості. Він веде вихованця через знайомство з елементарними нормами моралі до пробудження моральних почуттів, а потім – до вироблення моральних звичок і через вправи в моральних учинках – до моральних переконань.

Бібліографія

Слободчиков В. И. Категория возраста в психологии и педагогике // Вопросы психологии. — 1991. — №2. — С. 37-49.

Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. – К.: Высшая школа, 1974.

Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.: Рад. шк., 1976, С. 390.

Сухомлинський В. О. Павлівська середня школа // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1976. – С. 384.

Эльконин Б. Д. Кризис детства и основания проектирования форм детского развития // Вопросы психологии. - 1992. - №3-4. - С. 7-13.