ІДЕЇ В. СУХОМЛИНСЬКОГО ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я УЧНІВ

Юлія Паніотова

(студентка VIІ курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, професор Т. Я. Довга

В статті проаналізовано погляди В. Сухомлинського на проблему збереження здоров’я учнів. Виділено важливі ідеї, реалізація яких сприятиме ефективності здоров’язбереження молодших школярів.

Ключові слова: розвиток здоров’я дитини, здоров’язбережувальне виховання, здоров’ятворчий навчальний процес.

Здоров’я нації − одна з актуальних проблем сучасного суспільства. Система освіти є найбільш важливою структурою, яка закладає основи здоров’язбережувального способу життя особистості, тим самим сприяє зміцненню духовного, фізичного та соціального благополуччя підростаючого покоління, і, відповідно, здоров’я нації в цілому. В усі часи видатні представники науки говорили про необхідність збереження здоров’я людини. Значний теоретичний та практичний внесок у здоров’язбережувальне виховання дитини було зроблено вітчизняними та зарубіжними вченими- педагогами (Я. А. Коменським, Дж. Локком, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковородою, Й. Г. Песталоцці, К. Ушинським, М. Піроговим, В. Бехтєрєвим, П. Каптєрєвим, П. Лесгафтом, Р. Штайнером, А. Макаренком, В. Сухомлинським та ін.). Вони збагатили педагогіку фундаментальними ідеями щодо здорового розвитку людини, багато з яких не втратили своєї актуальності й у наш час.

Видатний педагог XX століття В. Сухомлинський виявляв особливу турботу про розвиток, збереження та зміцнення здоров’я дитини, розглядав її, як важливе завдання навчально-виховного процесу.

Людинознавча спрямованість педагогічних поглядів В. Сухомлинського виявляється у його вельми дбайливому піклуванні про здоров’я дитини, про збереження й розвиток її фізичних і духовних сил. Педагог, усвідомлюючи, що виховання й навчання, особливо в перші шкільні роки, визначають благополуччя або неблагополуччя людини в дорослому житті, говорить про необхідність застосування “медичної педагогіки” [4, с.52]), маючи на увазі таку організацію навчально-виховного процесу, який іде на користь тілесного та душевно-духовного здоров’я учнів.

Особливу увагу педагог звертає на дидактогенну природу шкільних захворювань дітей, як-от: методи викладання, що не враховують специфіку віку школярів; інформаційне перенасичення навчального процесу, його надмірне прискорення тощо.

Саме організація навчально-виховного процесу згідно з віковими особливостями учнів, з урахуванням „найменших нюансів дитячого розвитку” є запорукою здорового виховання, сприяє цілісному розвитку дитини, закладає передумови самовизначення й самореалізації особистості, забезпечує „невичерпність джерела бажання вчитися” протягом усього життя.

Особливу увагу В. Сухомлинський приділяє першим шкільним рокам, які закладають міцні основи для розвитку фізичного, психічного, духовного, морального та інших видів здоров’я школярів.

Василь Олександрович часто висловлює думки стосовно інтелектуального та емоційного здоров’я дітей, інтенсивий розвиток яких відбувається під час занять музикою та образотворчим мистецтвом: „Маленькі діти мають художнє, образне, емоційно насичене мислення”, тому “істина, в якій узагальнюються предмети та явища оточуючого світу, стає особистим переконанням дітей за умови, що вона одухотворена яскравими образами, що впливають на почуття”. Отже, розумові здібності дитини мають розвиватися через „пізнання серцем”, діти мають пройти „емоційну школу – школу пізнання серцем” [4, с.18].

За переконанням В. Сухомлинського, „бачити, пізнавати серцем”, неможливо без занять мистецтвом, оскільки мистецтво – це „мова серця”. Особливе місце мають посідати музика, що є „джерелом благородства серця й чистоти душі” [4, с. 62], та малювання, яке є одним із засобів розвитку творчого мислення, уяви, естетичного бачення світу, „необхідним східцем на шляху до логічного пізнання” [4, с.219].

Не меншого значення для здорового розвитку дитини педагог надає праці, „одухотвореній думкою” – художній праці, заняттям ремеслами, що пробуджують дитину, формують уміння й навички в різних галузях людської діяльності. Крім того, різноманітна трудова діяльність є ефективним засобом розвитку активності мислення учнів [3].

Додержується В. Сухомлинський й думки, що праця формує не лише практичні уміння й навички, а передусім, – розум, культуру мислення, мовлення, оскільки “розум, витоки здібностей і обдарувань дітей – на кінчиках їхніх пальців” [4, с.251].

Проблемою, що перешкоджає нормальному розвитку дитини і зміцненню її здоров’я, В. Сухомлинський вважає перенавантаження учнів навчальною роботою. Одним із шляхів розв’язання цієї проблеми є доцільне розподілення розумової праці учнів за порами року. Прикладом такого розподілення може слугувати викладання основних предметів у школі методом “епох”.

Під час організації навчання необхідне правильне чергування видів діяльності, встановлення індивідуального для кожної дитини режиму праці й відпочинку, активізація учнів через рух, ігри, фізичну працю, ходьбу, біг – оскільки без втоми не може бути здоров’я [4, с.48-49].

Важливого значення педагог надає належним медико-гігієнічним умовам навчальної діяльності учнів (зокрема, обладнанню шкільних приміщень), здоровому харчуванню, раціональному відпочинку, загартуванню учнів, тривалому перебуванню школярів на свіжому повітрі тощо [1].

У розвитку здорових навичок учнів В. Сухомлинський відводить чільне місце постійним бесідам з батьками з питань здорового харчування та сну дітей, доцільного режиму занять учнів удома, повноцінного відпочинку школярів, необхідності ранкової гімнастики, водних процедур тощо.

Вирішального значення у вихованні здорової дитини педагог надає особистості вчителя, від якого залежать “розум, здоров’я, щастя людини, яку виховує школа” [4, с.168]. Оскільки “навчання – не механічна передача знань від учителя до дитини, а насамперед людські взаємини”, то довіра дитини, гуманістичні стосунки вчителя з учнем є запорукою запобігання шкільних неврозів (дидактогеній) [4, с.166].

Висновок. Проведений науковий пошук переконує нас у тоиму, що В. Сухомлинський надавав великого значення турботі про дитяче здоров’я – фізичне, психічне, духовне, інтелектуальне, емоційне тощо. Видатний педагог повсякчас дбав про гармонію тіла й духу дитини, як директор школи, він створював для цього сприятливі умови та націлював педагогічний колектив на здоров’ятворчий навчальний процес та здоров’язбережувальне виховання учнів.

Бібліографія

1. Карапузова Н. Д. Здоров’язбережувальні технології у системі професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів / Н. Д. Карапузова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2015. – № 1. – С. 39-45.

2. Коваль Н. С. Формування здоров’язбережувальної компетентності учнів початкових класів / Н. С. Коваль // Упровадження нового змісту початкової освіти: теорія і практика : матеріали Всеукраїнських педагогічних читань, присвячених пам’яті Т. М. Байбари (Полтава, 3–4 квіт. 2012 р.) / Полтавський нац. пед. ун-т імені В.Г.Короленка. – Полтава: ПП Шевченко, 2012. – С. 78-80.

3. Ковальова С. В. Дисемінація інноваційних зарубіжних моделей стилів навчання дорослих у процесі підвищення кваліфікації вчителів мистецького профілю / С. В. Ковальова // Інноваційна освітня діяльність: регіональні аспекти : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Біла Церква, 14–15 квітня 2011 р.). – Біла Церква : КОІПОПК, 2011. – С. 15-17.

4. Сухомлинський В. О.Серце віддаю дітям /В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: В 5-ти т. – Т. 3.– К.: Рад. школа, 1977. – С. 7-279.