ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Грибенко Карина

(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний Університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, Т. О. Прибора

Анотація. У статті розглядаються погляди В. О. Сухомлинського на процес виховання естетичної культури особистості молодшого школяра та результату естетичного виховання. Представлено методи формування естетичної культури. Розкривається практична діяльність В. О Сухомлинського щодо виховання естетичної культури дитини.

Ключові слова: естетичне виховання, краса, естетичні почуття, творчість, музика, казка, «куточок краси».

Актуальність статті полягає в тому, що останніми роками зросла увага до проблем естетичного виховання, як засобу формування всебічно розвиненої особистості. Формування естетичної культури особистості, як відзначають більшість педагогів, в тому числі і В. О. Сухомлинський, є особливо важливим для молодших школярів. У будь-якій системі існує фундамент з якого все починається і на який все спирається. Таким фундаментом в системі естетичного виховання ми можемо вважати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр та інші види художньої творчості.

Дослідження даної проблеми. Звернувшись до історії педагогіки можна простежити, що вивченню естетичного виховання приділяли багато уваги такі відомі педагоги як: Н. Дічек, Н. Савченко, С. Мельничук . Проблемами естетичного виховання займалися: провідний методист сучасності Н. Волошина, український педагог А. Макаренко, професор кафедри художньо-естетичної освіти МОІППО В. Шуляр.

До вивчення естетичної культури особистості зверталися О. Гудовсек, А. Владимирова, А. Федій.

Метою даної статті є виявлення можливостей і засобів естетичного виховання у формуванні особистості молодшого школяра.

Виклад основного матеріалу. Василь Олександрович Сухомлинський – видатний український педагог, теоретична і практична діяльність та творчість якого увійшли до історії вітчизняної педагогічної думки. Педагогічні погляди видатного вченого, заслуженого вчителя України сформували в результаті клопіткої педагогічної праці.

В. Сухомлинський зазначав, що: «У світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. З того часу, як людина стала людиною, з того моменту, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зірку, вона почала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу. Краса – глибоко людське. Вона існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, досягається нею, живе в її душі, – не було б нашої свідомості – не було б і краси. Свідомість людини не тільки відображає об’єктивний світ, але і створює його» [1, 229].

Естетичне виховання відіграє важливу роль у формуванні особистості, є своєрідним фундаментом розвитку всебічно розвиненої людини, оскільки формує естетичні почуття, які є складовою частиною переконань, моральних норм поведінки.

В. Сухомлинський писав про те, що якщо людина хоче бути красивою, то вона повинна трудитись до самозабуття, щоб відчути себе творцем, майстром в улюбленій справі. Улюблена творчість залишає відбиток на рисах обличчя, роблячи їх тоншими, виразнішими.

Саме красу можна вважити гімнастикою для душі. Її порівнюють із дзеркалом, в якому відображаються наші переконання і почуття, завдяки яким ми так чи інакше ставмося до себе, і за допомогою якого ми бачимо себе і сій внутрішній світ.

Одним із засобів естетичного виховання видатний педагог-новатор вважав «Куточок краси». Навесні, перед тим як діти повинні були закінчити 1-й клас, вони почали створювати Куточок краси – це місце де були зелень, життя, плодоносні дерева, квіти. Діти досить давно мріяли про таку відповідальну справу. Вони уявляли це місце досить тихим, спокійним. Та ще й до того таким, де б природна краса могла доповнитися ще й людськими силами, людською працею. Учні це робили не просто так. Вони хотіли, щоб їхня мрія спрямовувалася у майбутнє. Вони думали про те, що з кожним роком в тому куточку буде все більше і більше рослин. Саме там вони планували трудитися і відпочивати, зустрічати весну і проводжати літо.

Таким чином можна зробити висновок про те, що: «Праця в ім’я створення краси облагороджує юні серця, запобігає байдужості. Створюючи красу землі, діти стають кращими, чистішими, красивішими» [2, 298].

В. Сухомлинський говорив, що людина – це сила духу, що саме в цій істині він бачить червону ниточку естетичного виховання.

На думку цієї видатної людини, вихованою є та особистість, яку творить краса, а точніше – духовне життя у світі прекрасного. «Духовне життя у світі прекрасного – це відчуття, творіння, збереження краси в навколишньому світі – в природі, у людських взаємостосунках, особливо в духовній сфері. Духовне життя у світі прекрасного пробуджує невикорінну людську потребу – потребу бути красивим» [1, 37].

Сухомлинський стверджує, що відкриваючи красу навколо себе, пишаючись, дивуючись, маленька дитинка починає бачити свою людську красу, ніби вона в цей час дивиться у дзеркало. «Чим раніше дитина відчула красу і чим тонше замилувалася нею, тим вище її відчуття власної гідності. У поєднанні з радістю творіння добра для людей – це пізнання себе через пізнання красивого навколо себе – у квітці і в журавлиному ключу, у відтінку знайденому на березі річці камінця у маковому розливі ранкової зорі, в найтоншому звучанні слова, в прекрасному людському вчинкові – в цьому поєднанні криється настільки могутня сила виховання, що ви, вихователі, накопичуєте по істинному чарівну здатність перевертати душу, випрямляти її, якщо вона зігнулась під натиском горя, нещастя, біди…» [1, 56].

Видатний педагог бачив свій ідеал у тому, що буквально кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинялася перед ним у здивуванні, і зробила це прекрасне маленькою часточкою своєї душі. Хоч і не великої, але все ж таки дші.Саме так розмірковує Василь Олександрович: «Відчуття прекрасного повинно вносити в юну душу здатність відкликатися на поклик, бути мужнім і великодушним, добрим і сердешним» [1, 38].

Спираючись на науковий досвід Сухомлинського, можна впевнено сказати, що ще одне духовне начало є і в нашій людській любові. Це наша потреба в людині. Він стверджує що « Любов – це відданість людини людині. В любові людській вічно палає вогник, який я б назвав духовною готовністю людини належати іншій людині» [1, 41].

Виявляється, що творчість є діяльністю, в яку людина вкладає частинку своєї душі. І чим більше цієї душі вона вкладає, тим багатше вона стає. Одухотворення і натхнення однієї особи можна порівняти з емоційним зараженням (коли одна людина вбирає і переживає емоції іншої людини). Тож можна навіть провести паралель між цими поняттями: одухотворення і натхнення однієї особи породжує і надихає інших людей. А отже можна зробити висновки, що творчість, як одна із галузей діяльності естетичного виховання – це ниточка, яка поєднує серця.

Величезне значення мають думки В.О. Сухомлинського щодо виховного значення казок у житті дітей. Саме казка, на його думку, задовольняє жадобу дитячого пізнання та інтерес до навколишнього. Чарівний і дивовижний, веселий і життєстверджуючий світ казок входить у душу кожної людини з дитинства, засіваючи її першими зернами добра, краси й справедливості. Жоден із жанрів літератури не користується у дітей такою популярністю, як казка. Справа в тому, що у казці все реально і все можливо, а крім того, казка завжди закінчується хеппі-ендом. То чому ж її не любити?

У практиці педагога-новатора казка виконує багато функцій: вона є засобом естетичного виховання, засобом розвитку дитячої творчості, вона сприяє формуванню основ світогляду. Також у працях видатного педагога наголошується, що завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, а й серцем.

Важливим джерелом творчості дітей є навколишня дійсність. В.О.Сухомлинський часто ходив милуватися природою з дітлахами. І завжди його вихованці відкривали щось нове, непомічене. «Одного разу на світанку, − зазначає він, − ми з дітьми сиділи на березі ставка, заворожені народженням ранкової зорі. Я розповідав казку про чарівника, який посіяв у небі рожеві маківки. Це була казка про макове поле. Вона пробудила дитячу думку. Тут же я почув десять нових казок про сонце й місяць, про небо й жайворонка. Заговорили найнесміливіші, заграла думка у найслабших. Я ще раз переконався: казка – це радість мислення…».

Багаторічний досвід педагогів Павлиської школи переконує, що складання казок позитивно впливає на розвиток творчих можливостей дітей, зближує їх з природою і життям, сприяє вихованню спостережливості. За такої творчості інтенсивніше відбувається всебічний розвиток особистості дитини.

Наступним джерелом естетичного виховання є музика. Музичне мистецтво – один з наймогутніших засобів виховання, з допомогою якого здійснюється виховання особистості, сила якого полягає, насамперед, у впливі на емоційну та почуттєву сферу особистості. «Музика є чудодійним, найтоншим засобом залучення до добра, краси і людяності. Слухаючи музику людина пізнає себе і пізнає передусім, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасною, якщо в ній є щось погане, то це погане треба подолати; відчути погане в самому собі і допомагає музика…» [3, 6].

У початкових класах діти слухали музику природи. При цьому Василь Олександрович домагався того, щоб вони розрізняли в природі музику, яка була б співзвучна пісні. Видатний педагог свою діяльність спрямовував на виховання духовної сфери дитини. Через народну пісню В.О. Сухомлинський пробуджував у дітей яскраві уявлення про далеке минуле українського народу, його героїчну боротьбу за незалежність.

Педагог добирав пісні відповідно до психологічних та вікових особливостей школярів. До того ж він намагався, щоб словесне пояснення музики було своєрідним стимулом, який пробуджував чутливість до музики. Крім того, Сухомлинський ще й залучав самих дітей до музикування – грі на музичних інструментах.

Із впевненістю можна стверджувати, що завдяки музиці в людині пробуджуються уявлення про високе, величне, прекрасне не тільки в оточуючому світі, але й в самому собі Сухомлинський вважав музику могучим засобом самовиховання.

Музика – це величне джерело думки. Мелодія пробуджує у дітей яскраві уявлення. Вона ні з чим не зрівняний засіб сприйняття творчих сил розуму.

Педагог наголошував на тому, що коли дитина насолоджується музичними творами, то саме в такі хвилини відчуває, що вона справжня людина. Недаремно говорять, що душа дитини – це душа чуйного музиканта. В ній натягнуті струни. І якщо мі зуміємо доторкнутися до них – залунає чарівна мелодія. Це слід розуміти не тільки в переносному значенні, але й в прямому. Дитинство не можливе без музики так само, як і без ігор чи казок.

Аналізуючи педагогічні праці В. О. Сухомлинського з означеної проблеми, ми переконуємося, що він наполегливо і майстерно виховував в учнів здатність сприймати і розуміти, захоплюватись красою природи, праці, вчинків, а також музики і літератури [4, 18].

Отже, видатний український педагог В. О. Сухомлинський теоретично й практично довів нерозривну єдність естетичних почуттів людини з її моральними та світоглядними переконаннями.

Без емоційно-естетичної складової не можливий повноцінний розвиток дитини. Обов’язковою умовою виховання всебічної гармонійно-розвиненої особистості є формування естетичних смаків та ідеалів. Тому формування естетичних почуттів є одним із найважливіших завдань системи виховання і освіти.

Бібліографія

1. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину (Поради вихователям) / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1975. – 253 с.

2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-и томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 2. – С 5 – 279.

3. Сухомлинский В. А. О воспитании / В. А. Сухомлинский. – М.: Политическая литература, 1982. – 270 с.

4. Савченко Н. С. В О. Сухомлинський про роль естетичного виховання у процесі становлення особистості / Н. С. Савченко // Наукові записки КДПУ. – Серія: Педагогічні науки. – 2003. – Вип. 52, Ч. 1. – С. 209–213.