ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ПОЧУТТІВ У СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Катерина Зубріцька

(студентка 3 курсу факультету педагогіки і психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація. У статті розглядаються питання формування моральних цінностей школярів у педагогічних працях В О. Сухомлинського і можливості використання досвіду видатного педагога в сучасних школах.

Ключові слова: моральне виховання, моральні цінності, молодший школяр, слово, педагог.

Постановка проблеми. Актуальність теми обумовлена тим, що особистісний підхід до дитини це основа нової філософії виховання, яка ґрунтується на педагогічній підтримці, принципі концентрації виховання на розвитку особистості і передбачає передусім визнання пріоритету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання, центральною ціннісною орієнтацією. За допомогою морального виховання формується національна самосвідомість, духовність, розвиток інтелектуальних здібностей і таланту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні проблеми формування моральних почуттів у спадщині В. О Сухомлинського досліджували А. М. Богуш, А. М. Бойко, В. Д Бардінова та В. В. Омельчук.

Доктор педагогічних наук А. М. Богуш досліджувала патріотичне виховання дітей, а саме про виховання патріотизму у дітей, яке слід розпочинати з виховання доброти. Доктор історичних наук, професор В. В. Омельчук розглянув гуманістичні аспекти педагогічної спадщини В. Сухомлинського. Звернено увагу на пораду В. О. Сухомлинського проводити у початкових класах уроки доброти та людяності. Наголошено на важливій ролі індивідуальної свободи та гідності людини у процесі виховання.

Українські педагоги А. М. Бойко та В. Д. Бардінова у роботах В. О Сухомлинського досліджували вплив різноманітних методик на особистість школяра.

Особисто В. О. Сухомлинський визнавав пріоритет морального виховання учнів в багатогранній діяльності педагогічного колективу школи.

Метою статті є з'ясування впливу творів В. О. Сухомлинського на формування ціннісних орієнтирів у молодших школярів. Теоретично розглянути особливості морального виховання у педагогічній спадщині і практично довести можливості використання їх у сучасній школі.

Виклад основного матеріалу. Педагог вважав найважливішим завданням виховання вплив на пробудження і розвиток у дітей кращих моральних, інтелектуальних і естетичних почуттів. На його думку, «... почуття – це кров, плоть і серце моральної переконаності, принциповості, сили духу; без почуттів моральність перетворюється на сухі безбарвні слова, що здатні виховати лицемірів. Ось чому, образно висловлюючись, стежка від морального поняття до морального переконання починається із вчинка, із звички, насичених глибокими почуттями, особистим ставленням до того, що дитина робить, що робиться навколо неї» [4, 155].

У творах Сухомлинського є ряд суджень, положень, синтез яких дає змогу розглянути його позицію щодо ролі самосвідомості в морально-духовному розвитку особистості. Виховна стратегія В. Сухомлинського – це глобальна антиномія (протилежність) «навколишній світ — людина». Пізнання людиною довкілля і самої себе для В. Сухомлинського не було самоціллю. Це необхідний, але лише перший етап. Основна ж мета полягала у вихованні такого ж всезагального ставлення людини до світу. Для В. Сухомлинського світ пізнання – це передусім глибоке осягнення цінностей тих матеріальних і духовних скарбів, які набуті людством.

Педагог конкретизує головне ставлення до такого розуміння світу. Ним виступає відповідальність перед мислетворним і рукотворним світом людини, перед матеріальними і духовними цінностями людства. Зрозуміло, що таке глибоко усвідомлене ставлення не може сформуватися без такої ж глибинної рефлексії, процесу самоусвідомлення. За задумом педагога, рефлексія, як мислення стосовно самого себе, спрямовується не стільки на когнітивні утворення особистості, скільки на її емоційно-почуттєву структуру і відповідні властивості, якості, установки, на основі яких вони виникають. Адже відповідальність підростаючої особистості перед світом зовнішніх цінностей без самовідповідальності в принципі неможлива. Тут мусить цілісно проявитися морально-духовний образ Я, який склався в дитини на цей час.

Так створюється єдність минулого й теперішнього як рушійна сила морально-духовного становлення особистості. З цією метою В. Сухомлинський створив спеціальну виховну програму: «Подорожі» в минуле рідного краю. Так він назвав екскурсії і походи в поле, в ліс, на берег річки, в сусідні села. Тут діти реально осягали, що пов’язує минуле і сьогочасне в духовному житті нашого народу. «Якщо вам вдалося досягти того, що дитині наодинці із собою стає соромно, соромно самій перед собою за свій осудливий вчинок, якщо дитина прагне стати кращою, ніж вона є, якщо в її свідомості не тільки живе, але і стає власним переконанням уявлення про те, що краще і що гірше, то це означає, що ви бачите наслідки своєї виховної роботи» У цьому зв’язку В. Сухомлинський вводить дещо незвичне, але надзвичайно змістовно-містке поняття «побачити самого себе» [4, 103].

Це поняття В. Сухомлинський підносить до рангу вищого почуттєвого поривання, яке робить людину пристрасною і ціннісно-центрованою. Воно безпосередньо пов’язується ним з емоційними переживаннями болю, тривоги, турботи, коли речі, цінності, багатству, створеним для радості й добробуту людей, щось загрожувало або хтось завдав шкоди.

У самосвідомості як процесі, концептуалізуючи думки В. Сухомлинського, можна вичленити три основні його складові: розуміння, емоційне переживання й оцінювання самого себе. Ці види самоставлення мають бути предметом уваги вихователя, починаючи з перших днів перебування дитини в школі.

Тож цілком обґрунтованим є положення В. Сухомлинського про те, що науково організований виховний процес за своєю суттю є процесом самовиховання і морального саморозвитку. Більше того, якраз у постійній внутрішній роботі вихованця над собою, у «роботі душі» В. Сухомлинський вбачав сутність ефективної виховної діяльності.

Високого значення у своїй творчості педагог надавав вихованню у дітей моральної свободи. Коли дитина маленька, її радує, що батько або мати ведуть її за руку. Але в міру того, як вона стає старшою, їй не подобається опіка батьків, вихователів, дитині хочеться бути самостійною, незалежною особистістю. Моральна свобода, на думку Василя Олександровича, – то велике людське багатство, яке не дається природою, а дається суспільством.

Моральне виховання має здійснюватись у нерозривній єдності з розумовим вихованням дитини. «Розумове виховання, – пише В. Сухомлинський, – завжди було і буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу» [3, 549].

На думку педагога зародження в дитячих душах високих моральних, гуманістичних почуттів – любові до своїх батьків, рідних, поваги до людей похилого віку, милосердя до немічних і нещасних – сприяють художні твори- мініатюри. На основі художніх творів він радив у початкових класах проводити уроки доброти і людяності. Звертаючись до аналізу багатовікового педагогічного досвіду та досвіду своїх колег, освітянин послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини.

Важливим засобом морального виховання дітей Василь Олександрович вважав слово, а мовну культуру людини – дзеркалом духовної культури. Слово – не тільки носій інформації, зазначав він, воно іскра, від якої розгорається полум’я інтересу, вікно в незвідане, тому має бути яскравим, образним, барвистим і точним. Слово в руках учителя – найтонший і найголовніший його інструмент [2, 29].

Виховання моральної свободи у В. О. Сухомлинського нерозривно пов’язане з культурою бажань, на основі яких формуються високоморальні потреби. Мудрість, майстерність і мистецтво владарювання вихователя над волею вихованця полягає в тому, щоб морально обґрунтовані, прийняті суспільством потреби, стали бажаннями, внутрішніми спонуками людини: лише за таких умов формується людська, індивідуальна неповторність.

Отже, на думку В. О. Сухомлинського, дуже важливо, щоб з дитинства в . людини було духовне життя у світі моральних цінностей – святинь нашої Батьківщини, нашої історії, нашого народу. Суть духовного життя маленького громадянина повинна бути в захопленні, одухотворенні красою людини і красою ідеї, у прагненні стати дійсно справжньою людиною. Тому той, хто живе у світі моральних цінностей, з малих років почуває себе людиною.

Бібліографія

1. Богуш А. Патріотичне виховання починається з доброти / А. Богуш // Дошкільне виховання. – 2014. – №11 – С. 4–7.

2. Омельчук В. Педагогіка В. Сухомлинського – педагогіка гуманізму / В. Омельчук // Рідна школа. – 2013. – № 8–9 – С. 28–30.

3. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги / А. М. Бойко, В. Д. Бардінова та ін.; / Під заг. ред. А. М. Бойко. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 576 с.

4. Етика : Навчальний посібник / За ред. В.О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 101–104.

5. Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн / За ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 2. – 552 с.