РОДИННЕ ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО

Ірина Апілат

(магістрантка 6 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація: у статті подається теоретичний аналіз батьківської педагогіки у науково-педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Описуються шляхи, методи і форми взаємодії школи і сім’ї.

Ключові слова: батьківська педагогіка, взаємозв’язок школи і сім’ї, виховання учнів.

Постановка проблеми. Сім’я є складним багатовимірним соціальним утворенням. Вона відігравала, відіграє і буде відігравати важливу роль у розвитку людського суспільства. Сім’я є першоосновою отримання дитиною соціального досвіду через різні засоби впливу. Сьогодні стає дедалі очевидним, що без засвоєння молодим поколінням цінностей родинних традицій, основ сімейної педагогіки не можна побудувати демократичне, гуманне суспільство, адже саме в родині формується модель майбутньої поведінки особистості, закладається фундамент моральності та вихованості.

У вивченні даної проблеми особливої актуальності набувають теоретичні розробки і практичний досвід видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського, який окреслив шляхи, методи і форми взаємодії школи і сім’ї. Варто відзначити, що дослідження проблеми партнерства школи і сім’ї в педагогічній спадщині В. Сухомлинського є принципово важливим, оскільки дозволяє розкривати специфічні особливості виховання дітей і використовувати їх у практиці сьогодення.

Нові історичні умови створили підґрунтя для того, щоб розглядати виховання у школі і сім’ї як єдину систему. Із цього виходив видатний педагог, висвітлюючи у своїх працях питання шкільної і батьківської педагогіки. Він вважав, що проблема шкільно-сімейного виховання – одна з найактуальніших проблем, над якою необхідно працювати вчителям і батькам у теоретичному та практичному плані.

Аналіз досліджень. Спадщину В. О. Сухомлинського вивчало багато вчених, а саме: К. Ахіяров, А. Бик, М. Богусловський, А. Бориславський, М. Борищевський, Г. Будняк, І. Зязюн, М. Мухін, Н. Ничкало, Ж. Омельченко, З. Онишків, Б. Тартаковський, І. Цюпа та інші.

Мета статті. На основі вивчення науково-педагогічної спадщини В. Сухомлинського розкрити погляди педагога на виховання дітей у сім’ї, проаналізувати шляхи, методи і форми взаємодії школи і сім’ї.

Виклад основного матеріалу. Батьківська педагогіка В. Сухомлинського ілюструє особистий приклад батьків як важливий самостійний метод виховання. Його сутність полягає у розвитку свідомості, активності й творчості дитини через сприйняття дійсних образів батьків. Приклад батьків є для дитини основою соціальної поведінки, через яку вона оволодіває формами й змістом людських стосунків. «Сім'я в нашому суспільстві, – пише він, – це первинний осередок багатогранних людських відносин – господарських, моральних, духовних, культурних, естетичних. І, звичайно, виховних. Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що звеличують їх в очах дитини» [3, 414].

Мету сімейного виховання педагог вбачав у гармонічному розвиткові особистості на ідеях антропологічного підходу й врахуванні цінності кожного вікового періоду. У його педагогічних поглядах чітко простежувалося відношення до змісту сімейного виховання як діяльності щодо розвитку розумових здібностей, моральності, працьовитості, патріотизму, здоров’я, вольових якостей і естетичних почуттів [2, 141].

В. О. Сухомлинський визначав виховний вплив сім'ї, говорячи: «сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками – перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя – найважливіша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі» [1, 49]. Отже, дружні стосунки між членами сім'ї, доброзичлива атмосфера, злагода, взаємоповага, любов і поступливість батьків у ставленні одне до одного – головна сила виховного впливу на дитину. «Сім'я – це те первісне середовище, де людина повинна вчитися творити добро» [3, 136].

Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства [6, 405].

Значну увагу В. О. Сухомлинський приділяв особистості вчителя. На його думку, вчителі – це батьки, а школа – це сім'я. Тому вимоги до вчите­ля були такими ж, як і до батьків. На дум­ку вченого, «учитель повинен бути не тільки наставником, а й другом учнів, разом з ними переборювати труднощі, переживати, радіти і засмучуватися» [1, 51].

«Найкращий учитель для дитини той, хто, духовно спілкуючись із нею, забуває, що він учитель, і бачить у своєму учневі друга, однодумця. Такий учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця» [2, 12]. Педагог радив учителям бути доброзичливими, ставитися до дитини так, як би вони поставилися до власної дитини. «Доброзичливість, – зазначав В.О.Сухомлинський, – треба виховувати, і виховується ця властивість душі тільки тоді, коли вона – взаємна, тобто коли педагог бажає добра учневі, а учень – педагогові» [7, 287]. Дитину потрібно вчити пізнавати світ серцем, відчувати інших людей. У сім'ї доброзичливість формується насамперед теплом материнської любові, у школі – поведінкою вчителя, його авторитетом. «Дитина, яка відчуває серцем іншу людину, завжди стає чуйною та доброзичливою» [5, 581].

Вченим була розроблена спеціальна методика спільної роботи педагогічного колективу Павлиської школи й батьків, що одержала назву Батьківська школа. Діяльність цього освітнього закладу щодо підвищення педагогічної культури батьків містила в собі колективні й індивідуальні форми й здійснювалася на принципах цілеспрямованості, цілісності, погодженості, систематичності, причому школа в цьому співробітництві сприяла правильному вихованню дітей і опікувалася педагогічною освітою матері й батька. Педагог зазначав, що «…шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховувати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім’ї. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства» [7, 14].

В. О. Сухомлинський писав: «Батьківська педагогіка – це, на мій погляд, педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками й матерями!» [5, 38]. За його висновками нині немає важливішого у сфері виховання, ніж навчити батька і матір виховувати своїх дітей. «Без турботи про педагогічну культуру батьків, – зазначав він, – неможливо розв’язати жодного питання, що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною, – це фундамент, основа всієї педагогічної теорії і практики» [6, 390].

В. О. Сухомлинський високо підносить як одну з найважливіших моральних цінностей – уміння дітей дорожити честю сім’ї, тим первинним середовищем, де людина вчиться творити добро.

Важливим у сімейному вихованні є виховання поваги до батька і матері, В. О. Сухомлинський привчає школярів бути добрими дітьми своїх батьків. Вся мудрість шкільно-сімейного виховання та батьківської педагогіки полягає в тому, щоб діти ставали вимогливими до самих себе [4, 548].

Висновки. Отже, в ранньому дитинстві людина повинна пройти велику школу тонких, сердечних, людяних взаємостосунків. Ці взаємини – найголовніше моральне багатство, найголовніші моральні цінності сім’ї. Сім’я з її взаємостосунками між дітьми і батьками – перша школа морального, інтелектуального, естетичного і фізичного виховання. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя у поєднанні з досвідом і мудрістю вчителів – найважливіша умова успішного виховання дитини.

Бібліографія

1. Логачевська С.П. Постійний взаємозворотний зв’язок – одна з передумов диференціації навчання / С. Логачевська // Початкова школа – 1999. – № 3. – С. 49–51.

2. Рацул А. Б. Сухомлинський про сімейно-шкільне та родинне виховання / А. Рацул // Наукові записки. – Випуск 78 (1). – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВВ ДПУ ім. В. Винниченка, 2008. – 276 с.

3. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5–ти т. – Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 410–414.

4. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5–ти т. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 405–637.

5. Сухомлинський В. О. Ми продовжуємо себе в дітях / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5–ти т. – Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 578–584. 

6. Сухомлинський В. О. Мікроклімат вашого дому / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5–ти т. – Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 385–418.

7. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5–ти т. – Т. 4. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 7–390.