Accessibility Tools

ІДЕЇ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

Ірина Горобець

(студентка ІV курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація. У статті викладено основні ідеї гуманної педагогіки В. О. Сухомлинського. На основі аналізу, узагальнення й систематизації спадщини педагога-гуманіста висвітлено ефективність використання різноманітних форм організації виховної роботи.

Ключові слова: гуманна педагогіка, гуманізм, педагог, педагогічна спадщина.

Постановка проблеми. В сучасних умовах розвитку школи великого значення набувають пошуки оптимальних шляхів задля покращення сучасної освіти, яка ґрунтується на засадах гуманізму, національної самосвідомості та демократії. Відповідно до цього постало важливе завдання сучасної освіти – формування основи для самореалізації творчої особистості. Прикладом розв’язання поставленого завдання є педагогічна спадщина Василя Сухомлинського.

Аналіз досліджень. Проблема виховання гуманної особистості висвітлена у працях таких видатних вчених як: Ш. О. Амонашвілі, С. У. Гончаренка, І. Д. Беха, І. А. Зязюна, Ю. І. Мальованого та ін. Чільне місце займає ідея гуманізму, людяності й доброчинності у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського.

Мета статті. Висвітлити основні ідеї гуманної педагогіки у творчій спадщині Василя Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. Проблема виховання сучасної молоді на засадах гуманної педагогіки є актуальною для сучасної школи, яка розглядає освіту як шлях у царство духу, духовної та матеріальної культури. Виховати особистість із принципово новим рівнем розвитку самосвідомості і покликаний сучасний вчитель, що є дуже відповідально в наш час.

Аналізуючи теоретичний доробок і практичний досвід Василя Олександровича, що стосується навчання і виховання дітей на засадах гуманної педагогіки, можна знайти шляхи вирішення завдань, які ставить сучасність. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була зорієнтована на творення щастя кожного учня, доброго відношення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. Як стверджував Василь Олександрович: «Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної з тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як перлину шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, лише її неповторну грань, – у цьому мистецтво виховання» [3, 279].

Кожна дитина, яка навчалася у Павлиській школі, її духовний світ був джерелом її морального, емоційного, фізичного, розумового, естетичного розвитку. Педагоги школи високо цінували індивідуальність та неповторність особистості своїх учнів, що створювало глибоке гуманне начало у вихованні і розцінювалося як найважливіша риса педагогічної культури вчителя.

У «Школі радості» вихованці осягали ази людяності, толерантності та доброзичливості. Діти вчилися бачити різні людські емоції: горе, сум, печаль, тривогу, відчай, радість, що оточують їх у повсякденному житті, робити благородні вчинки, допомагати таким людям із своїх внутрішніх спонукань, переживаючи при цьому глибоке почуття задоволення. Таким чином кожен учень навчався розуміти почуття інших, оцінювати свої вчинки, допомагати та співпереживати.

Надзвичайно важливим у вихованні є вплив на почуття вихованців, що збуджує їх позитивні емоції. Це допомагає учням бачити людей кращими, ніж вони є, завдяки цьому потім у дітей виявляється бажання й самим бути тільки хорошими. Але трапляються випадки, коли педагоги ставляться до дітей грубо, не виховують ті моральні почуття, які впливають на поведінку дітей, їхнє ставлення до оточення. В. О. Сухомлинський помічав серед дітей поодинокі випадки таких проявів дитячих вчинків: «...серце стискається від болю, коли я бачу, як кілька дошкільників, не зрозумівши, не відчувши прихованої думки, сміються, їм смішно, що «бабуся грається горіхами, немов камінцями». Цей сміх ховає в собі маленькі корінці зла» [4, 308].

На думку педагога, треба оберігати дитину від «необережних», а інколи і «варварських» доторкань. Різкість, грубість, «сильно діючі», «вольові» методи і прийоми, зокрема окрики та погрози, огрублюють дитяче серце, роблять особистість байдужою до інших, до навколишнього світу, до самої себе, що несе у собі спотворення людської душі. Василь Сухомлинський завжди вважав за потрібне ставити для дитини вимоги і аж ніяк вони не повинні бути загрубілими [1, 217].

Гуманізм Василя Сухомлинського яскраво проявлявся під час організації навчальної діяльності учнів. Педагог засуджував неусвідомленість знань та механічне заучування. Він вважав, що розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе лише за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці – цих трьох сходинок на шляху пізнання особистістю дитини навколишнього світу.

Під час своєї педагогічної практики В. О. Сухомлинський ніколи не заперечував відповіді учня, навіть неправильні, давав змогу висловитися усім, вступити в дискусію, сформулювати свою точку зору, формувати самостійність міркування, критичність мислення. Видатний педагог був прихильником гуманної поведінки з дітьми. Він ставив особистість дитини на перше місце, враховуючи її індивідуальні й вікові особливості. Василь Сухомлинський добирав різноманітні форми роботи з учнями, які сприятливо відображались у навчально-виховному процесі.

Опрацьовуючи педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, можна помітити, що гуманістичні засади роботи з дітьми в Павлиській школі створювали основу для всебічного розвитку дитини, для демократизації навчально-виховного процесу, де кожна дитина має доступ до інформації і можливості сформулювати й повідомити власну точку зору.

На практиці, під час роботи з вихованцями, педагог широко використовував різноманітні шляхи і засоби навчання та виховання, серед яких: народні традиції, казки, природа, застосування власного досвіду вихованцями та ін. Зокрема педагогічні казки Василя Олександровича спрямовані на виховання у дітей молодшого шкільного віку найкращих людських рис, любові до прекрасного.

То ж, найважливіше і разом з тим найскладніше завдання сучасного вихователя полягає у тому, щоб представити дитину самій собі, допомогти розвитку у ній внутрішнього бачення і на цій основі сприяти становлення її як особистості.

Василь Олександрович вчив педагогів таким чином організовувати систему впливу на вихованців, яка б сприяла всебічному розвитку особистості, в основі якої лежать принципи гуманізму. Педагог наголошував на тому, що кожен вплив на особистість залежить від того, наскільки цілеспрямовані, продумані та ефективні ці засоби.

Узагальнюючи принципи гуманізму, які висвітлені в педагогічній спадщині В. Сухомлинського, можна сформулювати низку вимог до діяльності педагога:

  1. Повага до особистості дитини;

  2. Систематичне піклування про всебічний, гармонійний розвиток дитини;

  3. Віра в дитину;

  4. Бережливе відношення до духовного світу вихованця;

  5. Педагогічна емпатія до дитини, розуміння її почуттів;

  6. Розвиток у дитини почуття власної гідності, розуміння її неповторності;

  7. Уміння бути другом, наставником та мудрим порадником.

Для сучасного педагога складають досить велику цінність методичні поради Василя Сухомлинського щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу особистості. Як писав великий педагог: «Вчительська професія – це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – одна з того коріння, яке живить покликання до педагогічної праці» [2, 206].

Висновки. Таким чином, творча спадщина Василя Сухомлинського для сучасного педагога є неоціненною. Зокрема великого значення набувають методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовності та моральності особистості дитини.

Бібліографія

  1. Сухомлинський В. О. На нашій совісті – людина В.О. Сухомлинський // Вибрані твори.: В 5-ти т. – Т. 5 – К.: Рад. школа, 1977. – 217 с.

  2. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5-ти т. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1977. – 206 с.

  3. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5-ти т. – Т. 3 – К.: Рад. школа, 1977. – 279 с.

  4. Сухомлинський В. О. Як любити дітей В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5-ти т. – Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – 308 с.