СУЧАСНИЙ СТАН, РЕАЛІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ІНЖЕНЕРНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Дніпровський державний аграрно-економічний   університет

Дем’яненко Анатолій

У свій час Альберт Ейнштейн казав [1], що розумним і дуже ефективним засобом навчання здобувачів освіти є надання власного прикладу. Саме таким викладачем на власному прикладі і був  С.П.Тимошенко (1878-1972),  з ім’ям якого пов’язані становлення і розвиток інженерної механіки, виховання багатьох поколінь наукових та інженерних кадрів у всьому світі. У 60 роки минулого сторіччя Тимошенко С.П. відвідує багато технічних вишів СРСР і приходить до висновку [3,4]: "Наше старшее поколение так хорошо заложило фундамент образования, что как ни пытаются его сейчас испортить, пока ничего у них не получается”.  Погляди, думки, міркування, оцінки  щодо інженерної освіти, зроблені у свій час С.П. Тимошенко не тільки залишаються коректними, корисними, а стають сьогодні навіть більш важливими, актуальними для сучасної інженерної освіти в Україні.   За словами академіка Григолюка Е.І. [2] саме Тимошенку С.П. належить заслуга постановки та побудови системи інженерної освіти, який разом з відомим фізиком, академіком А.Ф. Йоффе, створили у політехнічному інституті  Санкт - Петербурга відомий на весь світ фізико – механічний факультет, де студентам механічного відділення передбачалося дати серйозну фундаментальну підготовку з математики, механіки та  фізики у зв’язку з широкими технічними застосуваннями цих наук. Пройшло понад 50 років після відвідування С.П.Тимошенком України.  Що ж відбулося та відбувається останнім часом у вищій інженерній, у тому числі аграрній, освіті в Україні? Чи  розв’язує вона  основні задачі,  чи  дотримуємося  при  цьому  системності  та  послідовності  процесу навчання?     

Вища  освіта  в Україні  має  свої  глибокі  та  добрі  традиції,  про  які  писав  у  своїх  спогадах  С. П.  Тимошенко [4]:  “Грунтовна підготовка з математики і основних технічних предметів давали нам величезну перевагу  перед  американцями,  особливо,  в  розв’язанні  нових  нешаблонних задач”, чого  не можна сказати про сучасну інженерну, у тому числі і аграрну, освіту в Україні, яка з позицій «миттєвого прагматизму» все більше набирає тенденцію  підготовки “користувачів”, “споживачів”  та  «спостерігачів» закордонних машин і технологій, а не будівників власних машин, технологій та продовольчої і економічної незалежності України.   Скільки маємо новацій за останні роки, але реформами їх назвати важко і неможливо, бо результати  з кожним роком гірші і гірші.  Після приєднання  України до  Болонського  процесу  вища  освіта  в  Україні  перейшла  на кредитно-модульну систему (КМС) організації навчального процесу, біля 50 % передбачених  навчальними  програмами  питань  винесено  на  самостійне опрацювання  студентами. А у 2014  році вийшов наказ МОН України № 1050 від 17.09.2014 р., « Визнати таким, що втратив чинність наказ МОН України від 30.12.2005 №774 « Про впровадження кредитно-модульної організації навчального процесу». Тобто Україна практично вийшла із Болонського процесу. Але нічого не було повернуто у початковий стан 2005 р.   Останнім часом «покращення», як у шкільній так і вищій інженерній освіті  продовжується з прискоренням.  Тут і компетентністна освіта, і проблемна,  і діяльнісна, і STEM освіта, і дуальна, і бізнес інкубатори, і заочна, і дистанційна, і створення національної освітньої платформи,  і об’єднання декількох предметів в один, та  інші новації, які є половинчасті, звичайно,  слушні але зовсім не  придатні і не працюють в реаліях України.  Чому так відбувається? На це частково ще у свій час дав відповідь автор передмови до книги Тимошенко С.П. “Инженерное образование в России” професор Луканін В.Н. [3]:  “часом є  багато дій, які руйнують вищу школу, причому відбувається це часто  під знаком реформ та надання вищій школі нової якості… Оцінки стану сучасної вищої освіти приводять нас до висновків недопустимого заперечення минулого. Минулі досягнення краще доповнювати новими мотивами, ніж різко переходити на нові принципи побудови вищої освіти, новизна яких у ряді випадків є гаданою”.  Що необхідно зробити, як і на які виклики потрібно зреагувати та відповісти, щоб не виникало цих проблем? На нашу власну думку, не претендуючи на повноту, відповідь проста – припинити непродумані новації з прискоренням, повернутися обличчям до математичної та природничої освіти.  Бо непродумане на крок вперед, нефахове псевдореформування під благими лозунгами  усіх гілок освіти  несе тільки шкоду та і привело до того, що зараз маємо.    Відомий фахівець інженерної справи та освіти, академік Крилов О. М. (1863-1945) наголошував, що “жодна школа не може випустити закінченого фахівця. Фахівця творить його власна діяльність. Треба лише, щоб він умів учитися, вчитися все життя.  Для цього школа повинна прищепити йому культуру, любов до справи, до науки. Він повинен винести з неї основи знань, критично їх засвоїти; повинен знаходити знання, яких йому бракує; знати, де їх можна знайти  та як ними скористатися ”. Саме О.М. Крилов є автором, батьком сучасної парадигми освіти – « освіта не на все життя а протягом усього життя». Недарма у деяких закордонних технічних ВНЗ існують навіть факультети фундаментальних наук [5]. А ми скорочуємо аудиторні години з фундаментальних дисциплін,  об’єднуємо предмети, кафедри, вроді  оптимізуємо, покращуємо та підвищуємо тим самим некомпетентність наших майбутніх інженерів, фахівців. Залишилося в Україні перейти на підготовку фахівців за дуальною формою здобуття вищої інженерної освіти, концепцію якої 19.09.2018 р. на своєму засіданні схвалив Кабінет міністрів України,  і остаточно  вища інженерна освіта, особливо аграрна, перетвориться у звичайну професійно - технічну підготовку, яка останнім часом лежить на місцевих бюджетах. Таким чином  навчальні заклади вищої інженерної освіти  тихенько, по мовчазній згоді,  причому без винятків,  перетворяться у кращому випадку у професійно – технічні, а то просто у ремісничі училища, а замість  підготовки інженерних кадрів, інженерів - механіків сільськогосподарського  виробництва,   готуватимемо просто кваліфікованих робітників промисловості та АПВ.  А це неминуче призведе до деградації  наукового потенціалу у галузі інженерної механіки, інженерної освіти,  промисловості   та і українського суспільства у цілому.  

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Гернек Ф. Альберт Эйнштейн. «Мир», М.,1979. 143 с.
2. Григолюк Э.И. Разница в подготовке русских и американских инженеров. «Наука и жизнь», №7, 1997. с.48-54.
3. Тимошенко С.П. Инженерное образование в России. Люберцы: ПИК,  ВИНИТИ, 1996, 82 с.
4. Тимошенко С.П. Воспоминания. К., “Наукова думка”, 1993. 424 с.
5. Research  activities  Vilnius  Gediminas  technical  university  2005.  Vilnius: Technika, 2005. 180 p.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Дем’яненко Анатолій Григорович – к.т.н., професор, завідувач кафедри теоретичної механіки, опору матеріалів та матеріалознавства, Дніпровський державний аграрно-економічний   університет