ІННОВАЦІЙНІ ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ У СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО
Анастасія Слободніченко
(студентка 4 курсу факультету педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,
м. Кропивницький
Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент Т.О. Прибора
Анотація: у статті йдеться про педагогічну спадщину В. Сухомлинського, представлено його багатолітній досвід застосування інноваційних технологій, прийомів у розв’язанні питань, пов’язаних із навчанням і вихованням.
Ключові слова: В.О. Сухомлинський, прийоми, інноваційність, педагогічний досвід.
Сучасність вимагає інноваційного педагога, який готовий до засвоєння найкращих досягнень науки та інновацій в освіті та їхнє впровадження у практику. У зв’язку з цим надзвичайно важливим і корисним залишається досвід видатних учених, педагогів, серед педагогів – мислителів провідне місце займає особистість Василя Олександровича Сухомлинського.
Мета статті дослідити особливості інноваційних прийомів навчання у педагогічній спадщині В. Сухомлинського.
Сухомлинський прагнув знайти таке поєднання теорії і практики, яке б найповніше відповідало вимогам підростаючого покоління. Він завжди говорив, що без знань, які були досягнуті протягом багатьох років, без осмислення та використання теоретичної спадщини неможлива висока культура педагогічної праці. Осягаючи та переосмислюючи вже відоме, педагог боровся за утвердження й розвиток нового, інноваційного. Хоча в його педагогічному досвіді термін «інновація» не зустрічається, однак уся багаторічна педагогічна діяльність В. Сухомлинського була наповнена інноваційним змістом ідей, пошуком їхнього впровадження [3,1].
Американський соціолог Е. Роджерс визначив інновацію, тобто нововведення так: «Нововведення - це ідея, яка є новою для певної людини. І не має значення чи є ця ідея об'єктивно новою чи ні, ми визначаємо її в часі, що минув з моменту її відкриття чи першого використання» [11].
Навчання за В. Сухомлинським – це індивідуально-творчий розвиток кожної дитини. Ще видатний польський педагог Януш Корчак закликав піднятися до духовного світу дитини, Василь Олександрович ставив на перше місце вміння проникнути в духовний світ дитини. Тільки багатогранні емоційні стосунки з дітьми, де вчитель не лише наставник, але й друг, товариш, виховують почуття. Одна з найцінніших якостей вихователя – людяність, глибока любов до дітей, у якій поєднується сердечна ласка з мудрою суворістю й вимогливість батька, матері [1, 17].
Мета навчання, на думку педагога-новатора, полягає в тому, щоб «процес опанування знань забезпечував оптимальний рівень загального розвитку, а загальний розвиток, якого досягають у процесі навчання сприяв успішному оволодінню знаннями» [7, 237].
До новаторського належать ідеї та міркування педагога щодо навчальної взаємодії між учнем і вчителем на всіх етапах навчального процесу, що є ключовим у розумінні психологічної основи інноваційних методів навчання.
Інноваційна діяльність, будучи складним та багатоплановим феноменом, своїм змістом охоплює процес взаємодії індивідів, спрямований на розвиток, перетворення об’єкта, на переведення його в якісно новий стан; системну діяльність щодо створення, освоєння та застосування нових засобів; особливий вид творчої діяльності, що об’єднує різноманітні операції та дії, спрямовані на одержання нових знань, технологій, систем. Усі ці вияви характеризують інноваційну діяльність у педагогічній сфері. Педагогічна діяльність Сухомлинського є одним із видів інноваційної продуктивної діяльності. Серед її обов’язкових компонентів особливу роль відіграє творчість. Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що її об’єктом і результатом є творення особистості, а не образу, як у мистецтві. Основою педагогічної творчості вчителя, В. Сухомлинський вважав професійну компетентність. До професійної компетентності належать: професійні знання, досвід, освіченість, позитивне ставлення до праці, особистісні якості, які необхідні для досягнення необхідного результату. Хороший вчитель, на думку вченого – практика, – це:
– людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними;
– людина, що добре знає науку, на основі якої побудований предмет, котрий він викладає;
– людина, яка знає педагогіку і психологію, розуміє та відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо;
– це людина, яка досконало володіє вміннями в тій чи іншій трудовій діяльності, майстер своєї справи [9, 55–57].
Процес навчання – це насамперед людські стосунки. Ось чому ставлення учнів до навчання зумовлюється насамперед ставленням учителя до них, його душевною теплотою та чуйністю, прикладом і переконуванням. Людяність учителя – шлях не тільки до серця, а й розуму дитини. Дитина, стверджував Сухомлинський, найкраще сприймає, осмислює і запам’ятовує знання тоді, коли вона їх переживає. Без емоційного ставлення до знань, без задоволення, інтересу, подиву, захоплення, упевненості та інших позитивних переживань неможливе успішне навчання. Тому учитель повинен не формально «викладати матеріал», а звертатися й до живої думки, і до почуттів учнів. Тобто любити свою професію і своїх вихованців. Сухомлинський вважав, що без щирої, невдаваної, мудрої й осмисленої любові й поваги до дітей немає й уміння виховувати їх.
Він впровадив «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва і творчості. Прагнення зрозуміти побачене спонукало встановлювати причинно – наслідкові зв’язки, пробуджуючи дитячу думку. Чільне місце відводилося самостійному складанню казок, маленьких творів, доповідей, математичних задач, вивченню окремих тем. Домашні завдання педагог вважав необхідними, але часу на них мало витрачатися менше, ніж на дозвілля учня.
У школах також широко використовується природа, як засіб розвитку дитини. Вчителеві надана можливість обирати форму і місце проведення уроків з курсів природознавства, читання, образотворчого мистецтва, музики.
У початкових класах у «Школі Радості» ефективними були ті види робіт, що поєднували слова вчителя, наочний образ, практичну діяльність дітей. Наприклад, складання оповідань, казок, книжок-картинок про природу тощо. Для учнів початкової школи В. Сухомлинським було створено 300 сторінок «Книги природи»: «Це – 300 спостережень, 300 яскравих картин, що закарбувалися в свідомості дітей» [6, 129].
Сьогодні майже у всіх школах і дитячих садках створюють куточки або виділяють кімнату для роздумів, ігор, творчості. В процесі занять серед природи або у кімнаті казки накопичувався досвід дітей , і на цій основі учнів спонукали до усного складання казок. Досвід вченого у цьому аспекті у наш час використовується у багатьох школах України. Зокрема діти пишуть невеличкі оповідання та твори, самостійно складають, а потім розповідають на уроках розвитку зв’язного мовлення [10, 78].
У процесі роботи з дошкільнятами В.Сухомлинський застосовував «подорожі» в природу, ігри, колективну працю. Адже головним завданням роботи з ними педагог–новатор вважав: «вивчити як мислить кожна дитина, навчити її думати, пробудити в ній допитливість, інтелектуальні інтереси» Отже, навчання шестирічних дітей в авторській школі В.Сухомлинського носило новаторський характер [5, 97].
Інноваційною того часу була й ідея про взаємодію вчителя й учнів у будь – якій діяльності. Такий зв’язок може виникати лише за умови взаємоповаги, шанобливого ставлення один до одного, у діалозі, полілозі, міжособистісних взаємовідносинах, позитивному оцінюванні, створенні ситуації успіху. Всі ці категорії не можуть розвиватися без поваги до думки іншої людини, до її позиції, без бачення в опонентові особистості [7, 238].
Методи та прийоми навчання, на думку російської дослідниці В. Риндак, В.Сухомлинський розглядав «не стільки як засіб єдиноспрямованої передачі знань від учителя до учня, скільки як умову розгортання взаємовідносин між учителем і учнем, як умову розвитку активності цієї взаємодії» [4, 119].
Ефективність будь – якого методу, прийому багато в чому залежить від того, наскільки «вони сприяють процесу загального розумового розвитку дитини, якою мірою процес навчання є водночас процесом розумового, морального, ідеологічного, естетичного виховання». У контексті інноваційного навчання знання набувають такої форми: учень одержує інформацію не у вигляді вже готової системи знань від педагога, а в процесі власної активності. учень, зауважував В. Сухомлинський, « є не пасивним об’єктом, а активним борцем за те, що утверджується в його душі» [ 2 ].
Сухомлинський був переконаний у тому, що педагогічна теорія розвивається до тих пір, поки вона живе, збагачується й удосконалюється в досвіді, новаторській праці тисячі педагогів. Тому він наполегливо добивався, щоб кожний учитель, вихователь був не просто «споживачем» педагогічних знань, а дослідником і реалізатором. Він писав: «Справжній учитель, не може жити без творчості; педагогічна праця за своєю природою, за внутрішньою логікою не мислима без елемента наукового дослідження, вона завжди має бути осяяна світлом і виступати як джерело нової думки, нових теоретичних узагальнень. Якщо ви хочете, щоб педагогічна праця давала вчителеві радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворилось на нудну, одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідження» [8].
На сучасному етапі реформування вітчизняної освіти, зокрема початкової, напрацювання та педагогічний досвід Василя Сухомлинського набувають особливих ознак. Досконалішим і різноманітнішим стає зміст початкової освіти, який направлений на врахування потреб, здатностей і психологічних властивостей учнів: варіативність, гнучкість, мобільність, адаптивність, здатність реагувати на зміни в освітньому просторі; саморозвиток особистісних якостей як учителя, так і учнів. Застосування інноваційних технологій навчання направлені на досягнення позитивних міжособистісних взаємин в учасників навчального процесу, де не тільки вчителі беруть на себе відповідальність за процес навчання, а й учні відповідають за результати навчання. Характерною особливістю роботи учнів з творчим вчителем, писав В. Сухомлинський, є дослідницький підхід до предмета вивчення. За таким підходом учневі не даються готові висновки чи доведення правильності тієї чи іншої істини. Учитель мотивує учнів до висунення декількох пояснень, пошуку в самій діяльності підтвердження й спростування висунутих гіпотез. Учні доводять одне і спростовують інше – як практикою у вузькому розумінні цього слова, тобто безпосередніми спостереженнями над фактами і явищами, так і опосередкованим мисленням. Знання при цьому не пасивно засвоюються, як звикли говорити вчителі, а здобуваються активними зусиллями. Отримані у такий спосіб знання стають переконаннями, і учні дорожать ними.
Отже, застосування інноваційних прийомів під час навчання учитель не може давати учням готові знання, а має організувати їхню самостійну пізнавальну діяльність, проблемне навчання, самостійне виконання учнями різноманітних розумових операцій, таких як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація. Він має поєднувати різні форми організації розумової діяльності учнів (індивідуальну, парну, групову), забезпечуючи постійний процес обміну думками між учасниками педагогічної взаємодії, це допоможе виховати дітей справжніми людьми, здатними робити добро й творити красу на рідній землі.
Бібліографія
1. Антонець М. Погляди В.О. Сухомлинського на процес шкільного навчання / М. Антонець // Рідна школа. – 2002. - № 5. – С. 15-18.
2. В. О. Сухомлинський. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори в 5 томах. — Т. 4. — К., 1977 р. – 370 c
3. Гузинець О. В. О. Сухомлинський про інноваційні технології навчання/ О.Гузинець // Науковий вісник мну імені В. О . Сухомлинського. – 2014
4. Рындак В.Г. Уроки Сухомлинского (издание второе, дополненное). – М., 2003. – 340 с
5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 1. – 654 с
6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 3. – 670 с
7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 4. – 640 с.
8. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори в 5 томах. – Т. 4. – К., 1977 р.
9. Сухомлинський В. О. Розумова праця і зв’язок школи з життям / В. О. Сухомлинський. Вибрані твори в 5 томах. – Т. 5. – К. 1977 р. С. 53 – 69
10. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський. – Київ: Радянська школа, 1974. – 288 с.
11. [Електронний ресурс]. − Режим доступу до статті: https://pidruchniki.com/11640913/pedagogika/innovatsiyi_pedagogitsi