ЗАСТОСУВАННЯ ГРИ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНої компетентності МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОГЛЯДІВ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Оксана Корольчук

(студентка ІІ курсу магістратури факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – д-р пед. наук, професор О. М. Ткаченко

Анотація. У статті звернено увагу на роль гри у формуванні комунікативної компетентності молодшого школяра; розкрито окремі аспекти застосування гри в навчально-виховному процесі початкової школи; охарактеризовано педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського в контексті проблеми формування комунікативної компетентності молодшого школяра.

Ключові слова: комунікативна компетентність, гра, педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського, застосування гри у процесі формування комунікативної компетентності молодшого школяра.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Одним з основних завдань сучасної школи є виховання школяра як життєво і соціально компетентної особи, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати адекватні рішення у різноманітних життєвих ситуаціях. Така особа має набути різних видів компетентності, серед яких важливою для всіх сфер життєдіяльності виступає комунікативна компетентність.

Формування комунікативної компетентності здійснюється в усіх ланках освіти, та особливої ваги для результативності цього процесу має початкова школа. Врахування вікових особливостей молодших школярів дає змогу визначити гру як один з активних методів навчання, що забезпечує його ефективність, спрямованість освітнього процесу на формування різних компонентів компетентності. На гру як засіб розумового і мовленнєвого розвитку молодших школярів звертав увагу і видатний вітчизняний педагог В. О. Сухомлинський, ідеї якого мають цінність в умовах реалізації вимог компетентнісного підходу в освіті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі психологічні й педагогічні аспекти комунікативної компетентності та її формування, зокрема й у початковій школі, досліджували М. Вашуленко, М. Жинкіна, Т. Ладижинська, Л. Мацько, О. Хорошковська, ін.. Різні підходи до оцінки ігрової діяльності обґрунтували Л. Виготський, Д. Ельконін, Р. Жуковська, О. Запорожець, С. Шацький. Творчі ігри соціального характеру у різних педагогічних аспектах розглядали Л. Артемова, Г. Волков, A. Макаренко, М. Стельмахович. Багатий досвід В. О. Сухомлинського щодо застосування гри в педагогічному процесі, його проекція на реалізацію вимог компетентнісного підходу в сучасній початковій школі не знайшла належного висвітлення в науковій літературі, що й зумовило вибір теми цієї статті.

Метою статті є вивчення педагогічних поглядів В. О. Сухомлинського в контексті проблеми застосування гри в процесі формування комунікативної компетентності молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Сутність комунікативної компетентності пов’язана з такими поняттями, як «компетентність», «компетенція», «комунікація». Аналіз цих понять дав змогу науковцям розглядати комунікативну компетентність як здатність будувати спілкування за допомогою мовлення, що передбачає «дотеоретичні (практичні) знання мови (фонетика, лексика, граматика), вміння формувати і формулювати думки за допомогою слова (побудова тексту), мовленнєву взаємодію з партнером (інтеракція)» [2, 53–55].

Здатність до мовленнєвої взаємодії молодшого школяра В. О. Сухомлинський пов’язує з його розумовим розвитком, залежним від різних пізнавальних процесів [1]. Так, Василь Олександрович зауважує: «Чим менше слово передає образи безпосереднього сприймання, тим гірше сприймається ідея і, що особливо важливо, слабшає емоційне ставлення дитини до навколишнього світу» [4, с. 183]. Ця думка є надзвичайно важливою, адже через спостереження і слово учень отримує знання про природу, побут, суспільні явища, засвоює доступні йому факти навколишнього життя. Проте багато дітей, потрапивши до школи в нове для себе суспільне середовище, не вміють поводитися в колективі, будувати стосунки з незнайомими людьми. Тому проблемі формування комунікативної компетентності молодшого школяра у різних життєвих ситуаціях важливо приділяти якомога більше уваги.

Сприятливим для формування комунікативної компетентності дітей молодшого шкільного віку, як засвідчує аналіз передового педагогічного досвіду, є змістовне життя учнів у школі: цікаві заняття, екскурсії, різноманітні спостереження, години дозвілля, праця, яскраві свята та ігри. Учителю потрібно лише вміло поєднувати всі види навчально-виховної діяльності, дбати про різнобічний розвиток дітей, сприяти встановленню здорових, дружних взаємин між ними. Педагог має обговорювати з дітьми побачене та пережите ними, розвиваючи таким чином їхню здатність будувати довірливі стосунки.

Застосування гри ми вважаємо одним з дієвих засобів формування комунікативної компетентності молодшого школяра. Дитина у грі збагачує уявлення про навколишній світ, розвиває мовлення, у рольових та інших видах ігор вдосконалює навички спілкування. Не випадково ще Я. Коменський вважав гру природною формою діяльності дитини, що відповідає її потребам.

В. О. Сухомлинський високо оцінив педагогічний потенціал гри, зазначивши, що «духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона − засушена квітка» [5, с. 158]. Ігрова діяльність має багатогранний вплив на психічний розвиток дитини, допомагає задовольнити дитячу допитливість та залучити до активного пізнання довколишнього світу.

Процес гри полягає у реалізації поставленої мети. Діти молодшого шкільного віку складають план, разом обирають засоби його здійснення. Із розвитком дітей мета стає складнішою, а план чіткішим. При цьому школяр готується до майбутньої дорослої діяльності, уявно оволодіває професією, переборює свою природну обмеженість, недосконалість. Гра молодших школярів віддзеркалює їхні переживання та ставлення до життя, стає способом пізнання реальності, розвитку комунікативних умінь та моделювання взаємин із оточенням. У зв’язку з цим на уроках в початковій школі потрібно використовувати різноманітні види ігор. Так, розмовні ігри навчають дітей слухати та сприймати мовлення співбесідника, реагувати на нього висловлюванням, відповідним ситуації.

Особливу цінність для навчання і виховання молодших школярів мають народні ігри, які застосовував в початковій школі і В. О. Сухомлинський. Народні ігри сприяють розвитку певних здібностей і навичок, що задовольняють актуальні дитячі потреби. Так, ігри “Киця Мура”, “Грицю-Грицю, до роботи!”, “Зайчику, зайчику, де ти був?” реалізуються в діалогічній формі, а головними засобами формування емоційного стану в них є інтонації та мімічний компонент спілкування. Цікавими у плані формування комунікативної компетентності є також ігри, пов’язані з казками, − це так звані словесні ігри, ініціаторами яких є дорослі (“Танцювали миші по бабиній хижі”, “Був собі журавель”, “Був собі Нетяжка”) [3, с. 101−102].

На думку В. О. Сухомлинського, праця над творами й казками − це не лише розвиток мовлення, а й самовиховання почуттів, це «загальнопедагогічна проблема, від вирішення якої залежить розумовий розвиток дітей, багатство їх духовного життя» [2, с. 53−55]. У своїх працях Василь Сухомлинський наголошує на тому, що гра має посідати значне місце у навчанні та вихованні молодших школярів. Гра для дитини, як підкреслює педагог, є важливою і найдоступнішою формою діяльності, засобом самовираження. Ігри утворюють фундамент для розвитку естетичних почуттів дитини, її свідомості й подальшого прояву їх у творчій діяльності. Гра забезпечує пізнавальну та творчу активність дитини в процесі навчання, сприяє формуванню низки якостей особистості, важливих для життя дитини в суспільстві

Висновки і перспективи дослідження. Отже, В. О. Сухомлинський у своїх творах наголошує на потребі ефективного застосування гри в процесі розумового, мовленнєвого розвитку молодших школярів. Гра, як наголошував видатний педагог, є важливою і найдоступнішою формою діяльності дітей цього віку. Вона забезпечує пізнавальну та творчу активність дитини в процесі навчання, сприяє формуванню низки якостей особистості, важливих для подальшого її життя в суспільстві. Гра – це не лише розвага і забава, що заповнює дозвілля школярів, але й один з найсерйозніших засобів педагогічного впливу на них, що забезпечує формування умінь формулювати думки, точно передавати емоції, взаємодіяти з партнерами по спілкуванню тощо.

Перспективами вивчення проблеми є дослідження особливостей застосування в процесі формування комунікативної компетентності молодших школярів різних видів гри.

Бібліографія

1. Мамчур Л. І. Погляди В. Сухомлинського на розвиток комунікативної здатності та зв’язного мовлення молодших школярів [Електронний ресурс] / Л. І. Мамчур // Початкова школа. − 2010. − № 9. − С. 5З−55. − Режим доступу до статті: http://uchni. com. ua/kultura/11144/index. html.

2. Марущак О. М. Формування комунікативної компетентності молодших школярів засобами дитячої періодики: метод. рек. / О. М. Марущак. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2017. – 134 с.

3. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / Василь Олександрович Сухомлинський. − К.: Рад. школа, 1978−267 с.

4. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. – Т.1. − К.: Рад. школа, 1976. − С. 55–209.

5. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. – Т. 3. – К.: Рад. школа, 1977. – 670 с.