НАУКА І ПОПУЛІЗМ У ПРИРОДОЗНАВСТВІ

Топольний Ф.П.

Центральноукраїнський національний технічний університет

Пізнання законів природи, процесів і явищ, які в ній відбуваються, завжди цікавило людей. Така цікавість породила окрему науку про природу – природознавство Завдяки зусиллям дослідників різних епох і народів ця галузь знань досягла сучасного рівня. Науковий поступ не має межі і часто життя ставить перед наукою нові запитання, для знаходження відповіді на які необхідні значні зусилля. На сучасному етапі розвитку людства наукові ідеї часто можуть істотно впливати на життя людей, перетворюючись на матеріальну силу, з якою необхідно рахуватися.

І тут з’являються “діячі“, які не проти здобути певний моральний, або і матеріальний капітал, пропонуючи своє бачення вирішення проблеми, яке є далеко не науковим. У такій боротьбі справжні науковці часто програвали. Їх просто знищували, спалюючи на вогнищах. Згадаймо Яна Гуса (1415). Джордано Бруно (1600) та інших світочів науки.

У середині ХХ століття в Радянському Союзі популістські ідеї Т.Лисенка призвели до фізичного знищення М. Вавілова. Генетику і кібернетику визнано лженаукою, що значно загальмувало науковий поступ держави. На даний час ніби визнано, що то були помилки, але на практиці сучасні досягнення світової генетики в нашій державі ще вважаються крамолою – ще народу нав’язують думку про шкоду генетично модифікованих організмів. Ініціатором супротиву ГМО виступила Німеччина. У них досить розвинена хімічна промисловість по випуску засобів захисту рослин. Впровадження ГМО, які стійкі до хвороб, знищує їх бізнес. Тому вони і почали кампанію про шкоду ГМО для здоро’вя. А ми повелись…

На межі тисячоліть набули поширення ідеї озонових дір. Екс. віцепрезидент США Ел Гор і залізничний інженер і громадський діяч Раджендра Песадрі у 2007 році за цю теорію отримали Нобелівську премію. Тоді ж відомий кліматолог Уільям М. Грей, відомий фахівець у метеорології, охарактеризув цю теорію як “сміхотворну”. І дійсно, кожна освічена людина знає, що озоновий шар знаходиться на висоті 22-25 км, тобто в стратосфері. Озон утворюється під дією ультрафіолетових променів Сонця із молекул кисню О2, розбиваючи їх на атоми О, які потім у процесі співударяння утворюють молекули озону О3. Ці молекули, будучи нестійкими, з часом розпадаються, знову утворюючи кисень. Це відбувається в період, коли відсутні сонячні промені. Нижній шар атмосфери до висоти 10 км називається тропосферою, від грецького “tropos” що означає однорідний. Всі циклони, антициклони, викиди вулканів, промисловості, відбуваються у тропосфері. Між тропосферою і стратосферою, де знаходиться озоновий шар, знаходиться тропопауза – шар товщиною 1-2 км, де дмуть вітри із швидкістю порядку 200 км за годину, які не дають тропосферному повітрю і фреонам, які здатні зруйнувати озоновий шар, проникнути у стратосферу. А вся загадка криється у конкуренції американської хімічної корпорації Дюпон із німецькими корпораціями, які масово випускали холодильне обладнання, яке використовувало фреон у своєму виробництві.

Тепер розкручується чергова афера про глобальне потепління. За пропаганду цієї ідеї шведську школярку Грету Тунберг навіть номінують на Нобелівську премію. І нікому в голову не приходить думка про погляди науковців на цю проблему. Багато шуму про вуглекислий газ, який ніби зумовлює парниковий ефект. Але СО2 є прозорим газом, який ніяк не впливає на надходження світових променів від Сонця до Землі і на довгохвильове (інфрачервоне) випромінювання планети, яке ще називають тепловим, оскільки в такий спосіб Земля віддає тепло у космос. А якщо необхідно зменшити вміст вуглекислого газу в атмосфері, то є практично єдиний шлях – збільшувати кількість зелених рослин. Не рубати, а садити дерева, в тому числі і в населених пунктах. При існуючій системі землеробства на планеті половину вегетаційного періоду поля позбавлені рослин. Лише рослини в процесі фотосинтезу зв’язують вуглекислоту, перетворюючи її в органічну речовину.

Популізмом місцевого масштабу є дуже поширене твердження про підвищену шкідливість шахтного видобутку уранових руд на здоров’я людей. Всі граніти містять у своєму складі уран. Небезпечним є лише попадання в середину організму урановмісного пилу. Тоді він буде створювати внутрішнє опромінення. Адже уран і його похідні випромінює лише альфа-частки, які у вільній атмосфері не пролітають більше 10 см, а потрапивши на тіло людини не здатні пробити навіть омертвілий шар шкіри. У межах Українського кристалічного щита, якій займає майже 40% території держави, є десятки відкритих гранітних кар’єрів на яких працюють дробівки, пил із яких розноситься повсюдно, включаючи населені пункти. І чомусь майже ніде ці виробництва не заховані в ліси. Кожен такий об’єкт, включаючи уранові шахти, має санітарно-захисну зону. Якби ці зони були заліснені, то радіоактивний пил не переносився б у довкілля.

Аналогічна історія і з радоном. Багато шуму про його шкоду, але при цьому приховують інформацію про те, що вся планета, включаючи моря і океани, дихає радоном. Це найважчий газ в природі, а тому займає нижчі елементи рельєфу. У не провітрюваних помешканнях, які розташовані безпосередньо на землі (на першому поверсі) скрізь буде багато радону. В певних краях інформацію про уран і радон подають народу у вигідному для декого вигляді, отримуючи з неї політичний і матеріальний капітал.

Всі ми виховані на матеріалістичних ідеях. Але багато явищ неможливо пояснити з позицій матеріалізму. Наприклад феномен Вольфа Месінга, який міг передбачати події, що відбувалися в майбутньому через значні проміжки часу. В різні часи, включаючи сучасні, висловлювались думки про можливість моментальної передачі інформації на значні віддалі, про отримання практично безмежної кількості енергії з ефіру, про існування власне ефіру. Проте шукати логічне пояснення цим явищам та ідеям виявляється неможливим, тому що вони виходять за межі матеріального. Спритні володарі світу поставили надійну перепону науковому пошуку.

Ще 1934 року вийшла спеціальна постанова ЦК ВКП(б), в якій всіх незгодних з поглядами Ейнштейна [рух матеріальних об’єктів із надсвітловою швидкістю неможливий] прирівнювати до правих уклоністів і меншовиків. У 1964 році президія АН СРСР випускає таємний циркуляр, що забороняє всім науковим і спеціалізованим радам, редакціям наукових журналів, науковим кафедрам розглядати праці, які критикують загальну теорію відносності Ейнштейна. Подібні заборони були і в інших провідних державах.

Такий підхід до науки, за якого одні погляди є правильними, тому що вони правильні, а інші не правильні, тому що, з погляду сьогодення, аномальних явищ немає і бути не може, бо “цього не може бути ніколи” є не чим іншим, як популізмом, який на догоду певним ідеологічним або фінансовим колам заперечує реальність.