РОЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОСТЮМА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ З ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ І ТЕХНОЛОГІЙ

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Крамаренко Наталія

Традиційний костюм – не тільки одна з найважливіших складових частин матеріальної культури народу, що тісно пов’язана з його економічним та соціальним життям, але й оволодіння духовних традицій й світогляду. Костюм персоніфікує естетичні ідеали, смаки, погляди, творчі тенденції народу, відтворює етнічний характер та особливості психології, рівень духовних потреб [17].

Залежно від схожості природно-географічних умов, характеру виробничої діяльності, шляхів соціально-економічного та історичного розвитку, від етнічної та антропологічної спорідненості та етнокультурних взаємозв'язків спостерігається і ступінь близькості, а часом спільності в костюмі різних народів. Риси такої спільності, що виробилися на певному етапі розвитку етносів, стійкіші за більш пізні впливи. Саме тому ознаки етнічної специфіки та етнокультурної спорідненості в костюмі різних народів є важливим джерелом пізнання етнічної історії від найдавніших часів до наших днів [9]. У зв’язку з цим ми вважаємо за доцільне на уроках технологій у старшій школі приділити увагу зазначеному змістовому компоненту, що сприяє формуванню у старшокласників естетичної компетентності.

Під час вивчення історії костюма також звертається увага на те, що на костюмі українців суттєво позначилась етнічна історія народу: поступове заселення українських земель, яке супроводжувалося змішуванням культур різних районів проживання, їхнім плином, контактами зі слов’янськими та неслов’янськими, сусідніми та віддаленими народами. Так у процесі історичного розвитку українських земель окреслювалися локальні особливості національної культури, що знайшло свій вираз і в одязі.

Необхідно зупинитись та виділити час на ознайомлення з характерними особливостями періоду XVI – XVIII ст., де одяг (костюм) визначав приналежність до різних соціальних верств населення України – козацтва, селянства, міщанства, духовенства тощо. Стильові ознаки побутуючих на той час західноєвропейських художніх течій – ренесансу, а з часом – бароко – проникають у художню культуру України, набуваючи своєрідної місцевої інтерпретації. Отже, зберігаючи давні традиції український костюм постійно розвивався й трансформувався. А в убранні кінця XIX – початку XX ст., вже простежується наявність культурних цінностей різних епох. Крім того, деякі елементи традиційного костюма, які дійшли до нашого часу: колорит, характер орнаменту, окремі деталі тощо, несуть відбитки найдавніших цивілізацій [2].

Отже, костюм – явище конкретно-історичне, продукт розвитку даного етносу, нації, етнографічної або локальної групи. Він відбиває цей розвиток специфікою своїх функцій, матеріалу, крою, способів носіння, самобутністю колориту, орнаментики, різних доповнень, неповторністю загального силуету.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Бойко В.М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970. 137 с.

2. Гуслистий К.Г. До питань утворення української нації. Київ, 1967. 234 с.

3. Манойленко Н.В., Юрченко Ю. Історичний аспект походження сучасних моделей одягу. Технологічна та професійна освіта (ЦДПУ ім. В. Винниченка). Кіровоград, 2016. Вип. 1. С. 157–163

4. Прилипко Я.П. Український народний одяг як джерело вивчення етнічної історії. Народна творчість та етнографія. 1971. № 5. С. 35–40.

5. Садовий М.І. Особливості трудового виховання і профорієнтації в умовах нової парадигми освіти. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. (КДПУ ім. В. Винниченка). Кіровоград, 2014. Вип. 125. С. 32–37