ПРО ПІДГОТОВКУ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Садовий Микола

В. В. Кабак [2] у підготовці майбутніх інженерів-педагогів до використання комп’ютерних технологій визначив такі основні методологічні підходи: системний, особистісно-орієнтований, компетентнісний, інформаційний, синергетичний. Положення синергетичного підходу при цьому розглядаються як методологічні засади для розкриття сутності процесу професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів засобами сучасних комп’ютерних технологій, опису та оцінки за допомогою методів математичної статистики в педагогічному експерименті. У результаті комбінованого впливу всіх складових сумарний ефект перевершує вплив поодиноких факторів.

Ми погоджуємося з точкою зору, що системний підхід окреслює методологічну складову процесу пізнання. Згідно Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти особистісно-орієнтований та компетентнісний підхід окреслює педагогічну складову навчання. Синергетичний підхід характеризує самоорганізуючі системи і тому не має ніякого відношення до пізнавального процесу.

Нами детально проаналізовано дану проблему в посібнику [4].

Інженерно-педагогічна освіта – це окрема освітянська галузь, зміст якої визначається завданнями технологічної галузі. Вона є структурним компонентом системи педагогічної освіти, має своїм завданням підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів усіх освітніх рівнів і, насамперед – для закладів системи професійно-технічної освіти, стан та перспективи розвитку якої безпосередньо залежать від професійної і педагогічної компетентності педагогічних працівників, їх творчості, здатності практично вирішувати проблеми професійного навчання і виховання майбутніх фахівців [5].

Саме проблема забезпечення системи професійно-технічної освіти висококваліфікованими інженерно-педагогічними кадрами має визначальне суспільно-державне значення, а її розв’язання має сприяти суттєвому підвищенню якості підготовки кваліфікованих робітничих кадрів для всіх галузей економіки країни. Мета інженерно-педагогічна освіта полягає в задоволенні потреб суспільства в професійних освітянських послугах, які забезпечуються шляхом підготовки висококваліфікованих викладачів технічних дисциплін. Система цієї освіти, унікальна за своєю сутністю і дає можливість сформувати такого гармонійно розвиненого фахівця, який поєднує в собі інженерно-педагогічні вміння, пов’язані зі здатністю розв’язувати технічні завдання, системно мислити, проектувати та конструювати технічні установки, розбиратися в питаннях економіки, охорони праці певної галузі; вміти працювати з людьми, організовувати освітній процес у професійному закладі освіти [1; 3].

В системі інженерно-педагогічної освіти, як і в цілому в усій вищій школі, переважна більшість навчального матеріалу виноситься на самостійне опанування студентів. Проведені нами дослідження [6] показали, що формування ініціативи, пізнавальних здібностей та професійних компетентностей студентів, буде ефективним за умови, коли їм буде запропоновано такі завдання, виконання яких виключало б дії за готовими рецептами чи шаблонами, а вимагало б творчого пошуку та самостійного пізнання істини. Тільки тоді буде досягнутий очікуваний результат. Завдання для самостійної навчально-пізнавальної роботи, мають бути мотивованими і викликати інтерес у студентів. Цього можна досягнути через окреслення новизни запропонованих завдань, показом ефективності практичного значення методу, яким необхідно оволодіти для розв’язання задачі.

На початку ХХІ століття лавина знань стала настільки великою, що традиційна система навчання та організація самостійної роботи не забезпечує належного ефекту освітнього процесу. Постала необхідність поряд з лінійністю формування знань використовувати форми і методи навчання, які ґрунтуються на нелінійності формування компетентностей студентів. Такий підхід передбачає використання комп’ютерних технологій. В частині використання синергетичного підходу при формуванні професійної компетентності майбутніх інженерів-педагогів необхідно створити психологічне збурення думки, підкріпити це збурення в ході навчання, чим посіяти хаос у порядок наукових пошуків студента, які приводять суб’єкта навчання до рівноважного порядку розмірковування нової якості. У вирішенні цієї проблеми великого значення набуває використання комп’ютерних та хмарних технологій.

Запровадження хмарних технологій у повсякденну організацію освітнього процесу в закладах вищої освіти дозволяє використовувати різноманітні ресурси для підвищення ефективності різних форм роботи, зокрема і самостійної.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Брюханова Н.О. До питання удосконалення педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів / Н.О. Брюханова // Проблеми інженерно-педагогічної освіти : зб. наук. пр. – Х. : УІПА, 2008. – Вип. 20 – Режим доступу: http://library.uipa.edu.ua/library/Left_menu/Zbirnuk/20-21/08bnopti.pdf
2. Кабак В.В. Моделювання процесу підготовки майбутніх інженерів-педагогів засобами комп’ютерних технологій / В. В. Кабак // Наукові записки. Серія: педагогіка. – 2016. – № 2. – С. 62-68.
3. Коваленко О.Е. Інженерно-педагогічні кадри: нові вимоги сьогодення / О.Е. Коваленко // Проблеми інженерно-педагогічної освіти : зб. наук. пр. – Х. : УІПА, 2008. – № 21. – С. 8-17.
4. Садовий М.І. Теорія самоорганізації та синергетики у навчанні студентів педагогічних ВНЗ: [посібник] / М.І. Садовий, О.М. Трифонова. – Кропивницький: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2017. – 184 с.
5. Термінологічний словник з основ підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів післядипломної педагогічної освіти / авт. кол.: Є.Р. Чернишова, Н.В. Гузій, В.П. Ляхоцький [та ін.]; за наук. ред. Є.Р. Чернишової; Держ. вищ. навч. заклад «Ун-т менедж. освіти». – К.: ДВНЗ «Університет менеджменту освіти», 2014. – 230 с.
6. Трифонова О.М. Синергетичні особливості організації самостійної роботи студентів за інформаційно-комунікаційних технологій навчання / О.М. Трифонова, М.І. Садовий // Зб. наук. пр. Уманського держ. пед. університету імені Павла Тичини. – Умань, 2014. – Ч. 2. – С. 369-375.