Accessibility Tools

Наукові конференції ЦДУ

Зарубіжний досвід організації професійної підготовки майбутніх фахівців в навчально-практичних центрах

ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України

Мартиненко Катерина

Активізація процесів інтеграції до європейського економічного простору в Україні характеризується проведенням значних реформ у сфері професійної (професійно-технічної) освіти, що покликані сприяти підвищенню її внутрішньої ефективності як на національному, так і на регіональному рівнях. Серед основних напрямів реалізації означеного, стало удосконалення матеріально-технічної бази закладів професійної (професійно-технічної) освіти через створення сучасних структурних підрозділів галузевого спрямування із певним обсягом інноваційних функціональних можливостей, що актуалізує необхідність розгляду їх діяльності крізь призму зарубіжного досвіду.

Залежно від контексту політики розвитку професійної освіти конкретної країни, розрізняють номенклатури різних типів таких центрів, зокрема: промислові навчальні заклади, промислові навчальні центри, центри експертизи, регіональні центри професійної освіти і навчання, освітні центри навчання вмінням, інноваційні центри або центри компетенцій, центри виробничої підготовки, центри галузевих навичок [1].

Однак, у дослідженнях Європейського фонду освіти, окреслені установи здебільшого узагальнюють під єдиною назвою «центри передового досвіду», «центри професійної досконалості» або «центри професійної майстерності», що функціонально, як правило, забезпечують співпрацю між провайдерами професійної освіти, компаніями та університетами, при цьому партнери об’єднуються за потреби для досягнення визначених цілей.

Типовими особливостями діяльності центрів є розробка та впровадження інноваційних методологій навчання, в тому числі з використанням цифрових технологій, зокрема, широкого розповсюдження набули технології проєктного навчання, що забезпечують розвиток у майбутніх фахівців міждисциплінарних компетенцій й сприяють формуванню умінь вирішення реальних виробничих завдань. Наприклад, у Чеській Республіці на базі однієї з промислових шкіл розроблено закриту систему із механізмами зворотного зв’язку, де розміщено допоміжні навчальні матеріали, інформацію про потенційні проєкти, що потребують розробки, а також архів вже реалізованих проєктів. У Бельгії та Фландрії регіональні технологічні центри в секторах, де юридичні чи етичні перешкоди заважають здобувачам освіти практикувати свої навички в реальному робочому середовищі, надають доступ до змодельованих навчальних середовищ, таких як віртуальне зварювання, віртуальна прогулянка на хімічному заводі [2].

Мережа з дев’яти професійно-технічних шкіл у Греції була профінансована для розробки творчих колективних проектів (планів дій), які просувають науку, технології та культуру в місцевій громаді. Вони обладнані інфраструктурою для телеконференцій та дистанційного навчання для обміну інноваційним досвідом один з одним та місцевою громадою.

Частиною діяльності центрів у Швеції є реалізація проєкту «Розумні фабрики», що виступає своєрідною платформою для поширення знань про промислову цифровізацію. Окреслений проєкт передбачає реалізацію наступних предметних напрямів: моделюваня та введення в експлуатацію цифрової копії фабрики за допомогою віртуальних випробувань; використання технологій доповненої реальності та реалізацію гнучких інформаційних каналів; створення середовища для зустрічей і навчання різними способами; моніторинг й обробку даних в реальному часі; адитивне виробництво; нові бізнес-моделі; екологічно розумне виробництв [3].

Досить поширеною в центрах є практика упровадження навчальних програм з опанування наскрізними (трансферсальними) компетенціями через включення до вже існуючих напрямів професійної підготовки, а також організацію окремих курсів. Найпоширенішими є освітні кейси з підприємництва, опанування навичками управління фінансовими потоками, розвитку лідерських навичок, формування умінь у сфері ІТ-технологій та робототехніки.

Пріоритетну роль у професійному зростанні майбутніх фахівців відіграють й процеси удосконалення освітнього середовища відповідно до сучасних виробничих технологій. Так, у професійній школі Віка Влатковича (Хорватія) реалізовано проєкт із застосування сонячної енергії для опалення та виробництва електроенергії, у рамках якого обладнано та відкрито Сонячний центр та Центр енергоефективності, де розміщено фотоелектричні електростанції, сонячні теплові системи, освітнє сонячне обладнання, тепловий насос вода-повітря, два вітряки та сонячний автомобіль [4].

Отже, аналіз діяльності навчально-практичних центрів у зарубіжних країнах засвідчив, що процес професійної підготовки майбутніх фахівців має базуватися на стратегіях інновацій й розвитку розумної спеціалізації для забезпечення формування навичок більш високого рівня, які відповідатимуть потребам ринкового середовища у контексті цифровізації та промисловості 4.0.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Centres of Vocational Excellence/ European Training Foundation. 2020. 168 с. URL: https://south.euneighbours.eu/wp-content/uploads/2022/ 07/ETF-publication-1.pdf (дата звернення: 25.11.2022).

  2. Mapping of Centres of Vocational Excellence/ European Commission. Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2019. 66 c.

  3. Smarta Fabriker : web-site. URL:  https://www.smartafabriker.se/ (дата звернення: 25.11.2022).

  4. Strukovna škola Vice Vlatkovića  :  web-site. URL: http://ssvv.hr/index. php?option=com_content&view=article&id=139:o-skoli1&catid=18&I temid =101(дата звернення: 25.11.2022).