Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Бронішевська Оксана

Не потрібно доводити, що освіта -

найцінніше благо для людини. Без

освіти люди і грубі, і бідні, і нещасні.

Микола Гаврилович Чернишевський

Значний розвиток науки в Україні припав на ХІХ століття при правлінні імператора Олександра І, який зорієнтувався на західноєвропейські здобутки, які асоціювались в нього з перспективністю процвітання та добробуту усієї імперії. Був прийнятий указ про створення навчальних округів і на їх рівні основними керівними “концентрами” вважалися університети Київський (1834р.), Харківський(1804р.) та Новоросійський(1865р).

З відкриттям цих університетів відкрилася нова сторінка у розвитку освіти та науки. На них покладалися завдання адміністративно-управлінського, навчального, просвітницького та наукового характеру. Відкриття цих університетів було не лірично-імперським відступом, а нагальною потребою налагодити функціонування науково-дослідної діяльності в регіонах для того, щоб найновіші досягнення опрацьовувались, втілювалися в життя та популяризувались у студентських колах.

Так як наші землі продовжували перебувати під гнітом російського самодержавства, представників професорсько-викладацького складу перевіряли на відповідність існуючій цензурі, а ідейні подвижники, які не дотримувались існуючих заборон, піддавалися жорсткій критиці та “вилученню” із академічних лав. Такий спектр імперських заходів націлювався на недопущення до студентської аудиторії “вільнодумних” викладачів, які могли вселити у їх “світлі” голови дух вільного часу.

Незважаючи на всі випробування і заборони, студенти зі своїми наставниками ставали лицем до народу, урозумляли і навчали. Їм вдавалось досягти істотного прориву у науці. В університетах почали відкриватись астрономічні обсерваторії, розширятися перелік кафедр, актуалізувалося обов’язкове виконання кожним викладачем хоча б одного наукового дослідження за період діяльності в університеті, спостерігалося підвищення якості викладання навчальних предметів та інше.

До університетів запрошували іноземну професуру, яка принесла у вітчизняні академічні стіни “дух” вільного часу, позбавленого схоластичних заперечень. Які привозили свою літературу і замовляли різні прилади для кабінетів, лабораторій тощо.

Суспільне усвідомлення цінності та водночас перспективноті науки продукувало заснування при університетах лабораторій, науково-дослідних кабінетів, ботанічних садів. За таких умов, на професорсько-викладацький склад покладалося нелегке завдання - поєднання теоретичного та практичного функцій, а також зацікавити молодь до практичної реалізації спільних наукових проектів.

Студенти мали можливість закордонного наукового відрядження, а найкращі викладачі мали змогу публікувати свої праці у виданнях іноземних університетів, що засвідчує про їх високий статус та повагу до їх здобутків.

Ще одним цікавим фактом є те, що навчальні заняття могли проводитись в умовах відкритої місцевості, екскурсій та виїзних позааудиторних заходів дослідницького характеру. Наприклад, професор Кесслер на кожній такій “мандрівці” разом зі своїми студентами препарували, мікроскопували або консервували живий матеріал для подальшого його вивчення представників тваринного світу із анатомо-морфологічної точки зору. Викладачі вищезгаданих університетів, настільки старалися правильно формувати науковий світогляд, що власноруч створювали лабораторії з приладами, обсерваторії.

Наприкінці, хочу написати, щоб наші студенти казали про своїх викладачів, як колись студенти говорили про свого наставника Д. Рузського: “... на високопрофесійному рівні... умів зробити навіть найскладніший і найабстрактніший предмет доволі простим та водночас зрозумілим... а сама теорія була чудовим полем для пізнання істини...”. А викладачі та вчителі робили все можливе, щоб молодь могла розвивати і збагачувати науку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Афоризми про освіту і знання: веб-сайт: https://kpi.ua/aphorism-education%20

2. Педагогіка вищої школи : підручник / [В. П. Андрущенко, І. Д. Бех, І. С. Волощук та ін.] ; Ін-т вищ. освіти АПН України. − К. : Пед. думка, 2009. − 256 с.

3. Поляков В. А. Профессиональное самоопределение молодёжи / В. А. Поляков // Педагогика. – 1999. – № 5. – С. 33–37.