ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО
Юлія Горлова
(студентка II курсу (магістерського) рівня вищої освіти
факультету педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка
Науковий керівник – викладач Н. М. Андросова
Анотація. У статті розкривається сутність та значення доброї вихованості учнів завдяки розвитку їхньої моральної свідомості, самосвідомості, процесу формування взаємовідносин у групі та колективах, характеризуються розумові особливості та здібності.
Ключові слова:виховання, морально-етичні якості особистості, колектив.
Актуальність проблеми полягає у тому, що на даний час в Україні зростає роль морального виховання, яке полягає у тому, щоб всебічно розвивати людину, як особистість, розвивати її таланти, розумові і фізичні здібності та самосвідомость підростаючого покоління, яка формується у відносинах в колективі.
Метою статті є розкрити зміст основних складових формування особистості учнів, якими є: розвиток їхньої моральної свідомості, самосвідомості, у взаємовідносинах у групі та колективах. Це повною мірою відтворює педагогічні ідеїй діяльності Василя Сухомлинського. Його педагогічна система акумулювала в собі найкращі надбання минулого і сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями у педагогічному процесі.
Цій проблемі надавали великого значення багато педагогів у їхній навчально-виховній діяльності, а також вчених-науковців, що досліджували означену проблему протягом років. До числа останніх, зокрема, належать Л. Шульга, Є. Родчанін, Н. Бородіна, Т. Дем’янюк, С. Карпенчук, О. Мильникова, Д. Белей, П. Щербань, А. Мовчун та ін.
Цілий запас методів впливу на особистість є у творчій спадщині Василя Олександровича Сухомлинського. Майстерність виховання моральних цінностей у молодших школярів, як показує досвід практичної роботиВасиля Сухомлинського, полягає в тому, «щоб дитину з перших кроків її шкільного життя переконували, насамперед, власні вчинки, щоб у словах вихователів вона чула відгуки власних думок, переживань – усього, що народилося у процесі активної діяльності…» Проте, ці цінності не виникають стихійно, їх необхідно формувати, особливо, на рівні моральності батьків та вчителів[7, 426].
Виховання дітей молодшого шкільного віку педагог називав «школою сердечності». Він радив дорослим навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього потрібно будувати навчально-виховний процес, так, щоб діти, систематично отримували моральні знання та уявлення, опинялись також у життєвих ситуаціях, щоб вони бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує. Важливо, щоб учитель не тільки розкривав зміст моральних норм і правил поведінки, на конкретних прикладах показував, як їх треба виконувати, а й ретельно стежив за неухильним виконанням, залучав колектив до участі в контролі за дотриманням правил його членами. Це буде сприяти їхуспішному засвоєнню молодшими школярами.
Великий педагог зазначав, що «вчитель повинен домагатися того, щоб перед свідомістю вихованців розкривалися одухотворені образи людей з духовною моральністю, які боролися за становлення в житті ідеалів добра. Дитина не повинна вирости байдужою, нечулою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. Формування духовної серцевини особистості – поглядів, переконань, почуттів, поведінки, єдності слова і діла – найголовніше у морально-ціннісному вихованні дітей» [4, 421].
Вчитель з перших днів перебування дітей у школі вчить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об’єкти, запам’ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою тощо. Тим самим він допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, звертає увагу на різні сторони їх психічної діяльності, вчить довільно скеровувати психічні процеси, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічати й виправляти свої вади.
У формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів важливу роль відіграють поведінка та взаємини у колективі, які в свою чергу сприяють формуванню духовного обличчя людини.
В. О. Сухомлинський порушує питання про методи формування у вихованців відчуття себе активними учасниками громадянського життя, прищеплення їм умінь налагоджувати колективні взаємовідносини з найвищим, найскладнішим колективом – суспільством.
Василь Олександрович розглядав вплив колективу на особистість як серйозну проблему виховної роботи, адже, будучи дуже складним взагалі, з духовним розвитком особистості він ускладнюється ще більше через багатогранність і різноманітність відносин між дітьми [6, 343]. Педагог розглядав колектив не як щось абстрактне і безлике, а як сукупність особистостей, які мають взаємний вплив одна на одну, перебуваючи на різних рівнях морального і розумового розвитку, і кожна, будучи неповторною, впливає на інших, що сприяє самовихованню.
Для характеристики відносин між колективом і особистістю педагог уперше ввів поняття «доторкання людини до людини». Саме через ці доторкання колектив і впливає на особистість, і від характеру цих доторкань залежить, яким саме буде цей вплив: він буде збагачувати чи, навпаки, руйнувати особистість. Сухомлинський зазначав, що для реалізації виховної ролі цих «доторкань» є взаємодія декількох елементів механізму впливу колективу на особистість.«Чим яскравіше духовне життя, тим глибше духовне збагачення»[4, 403]. Виходячи з цього педагог вважає, що кожна особистість повинна виносити з колективу багатство для свого розвитку і долучати свої багатства в життя колективу.
«Могутня виховна сила колективу народжується тільки за тієї умови, коли людина в школі є не пасивним споживачем знань, а творцем» [4, 472]. Педагог зосереджував увагу на тому, що вище щастя людини, тільки тоді, коли вона усвідомлює духовне життя колективу, як наслідок власних зусиль, коли вона бачить себе як творця.
У роботі «Сто порад учителеві» він підкреслює, що вимога колективу до особистості одночасно повинна бути і турботою, і захистом [5, с. 218].
«Від того, що думає про людину колектив, залежить її думка про себе, рівень вимогливості про себе». Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе з іншими дітьми, учиться об’єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об’єктивної оцінки своєї діяльності [5, 502].
«Коли людина відчуває себе учасником суспільного розвитку, вона творить не лише матеріальні цінності для людей, вона творить і саму себе» [5, 427]. Самовиховання – не тільки наслідок власного вибору особистості, а більшою мірою наслідок життя в колективі. Дитина починає виховувати себе, що становить важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах життя і розвитку.
Отже, досвід видатного педагога переконує, що моральний розвиток дає можливість молодшим школярам активно виявити себе в житті, у стосунках з колективом, показати свої благородні почуття і прагнення. «Людина – писав педагог, – невичерпне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, творче), і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі через обмежені можливості організації відносин між членами цього колективу – завдання нездійсненне»[4, 76].
Педагогічна спадщина Василя Олександровича Сухомлинського є невичерпним джерелом знань, порадником для сучасних і майбутніх поколінь педагогів.
Бібліографія
1. Белей Д. О. Виховання любові до хліборобської праці на уроках читання в 2-3 класах / Д. О. Белей. // Початкова школа. – 2016. – № 4. – С. 50–52.
2. Гришина Р. Джереланевмирущоїкриниці[Електронний ресурс]/Офіційний сайт. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/method/teacher/2636/
3. Зязюн И. А.Гуманист.Мыслитель.Педагог:ОбидеалахВ. А. Сухомлинского/И. А. Зязюн,Е. Г. Родчанин.–М.:Политиздат. – 2011.–288 с.
4. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К.: Освітянське слово, 2012. – Т. 2. – 149 с.
5. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський// Вибрані твори : у 5-ти т. – К.: Освітянське слово, 2012. –Т. 2. – 670 с.
6. Сухомлинський В. О. Народження громадянина/В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К.: Освітянське слово, 2012. –Т. 5. – 670 с.
7. Сухомлинський В. О. Вчити вчитися / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – Т. 4. – К.: Освітянське слово, 2012. – С. 426–436.
8. Козел Н. М. Індивідуальний підхід до учнів у «школі радості» В. О. Сухомлинського / Н. М. Козел // Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського: погляд крізь роки: зб. наук. ст. –Чернігів: Держ. пед. ун-т ім. Шевч., 2014. – С. 149–151