ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО ЯК КЕРІВНИКА ШКОЛИ

Єлизавета Карась

(студентка 4 курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Баранюк Ірина

Постановка проблеми. Сьогодні немає чітких механізмів, які б прописували управлінську діяльність керівників освітніх закладів та методичну діяльність методкабінетів, їх відносини в рамках тісної співпраці щодо поліпшення навчально-виховного процесу та досягнення високого кінцевого результату. Тому сьогодні дуже актуальним постає питання – яким має бути директор сучасної школи, адже він є ключовою фігурою освітнього середовища. З огляду на зазначене цінною є педагогічна спадщина Василя Олександровича Сухомлинського як керівника навчального закладу, яка може стати гідним орієнтиром у будівництві сучасних шкіл.

Аналіз досліджень. Багато психологів та педагогів розглядали питання керівництва школою, шукаючи оптимальні шляхи та методи підвищення ефективності управлінського процесу. Серед яких: І. А. Зязюн, Ю. А. Конаржевський, В. Г. Кремень, О. Я Савченко, Т. І. Шамова та ін., що особливу увагу приділяли гуманістичному підходу в управлінні; Л.П. Одерій, С.О. Сисоєва розглядали роль творчого потенціалу особистості керівника у забезпеченні якості оствіти; В.І. Луговий,  Н. Г. Ничкало – необхідність професійної підготовки керівників-новаторів. Великий внесок у проблему виховання керівників освітніми закладами зробив відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський, багатий досвід якого використовується і сьогодні.

Мета статті. Проаналізувати управлінські ідеї щодо підвищення ефективності та удосконалення роботи керівника навчальним закладом у досвіді Василя Олександровича Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. Проблемою роботи школи в той час В. О. Сухомлинський вважав удосконалення педагогічної майстерності на основі духовного росту вчителя. Він закликав учителів пам’ятати важливу істину: виховують і навчають не програми й підручники, не метод і технологія, а виключно  особа вчителя.

Хороший директор, зазначає педагог, це, перш за все, добрий організатор, вихователь і дидакт як для дітей, так і для вчителів. Головним методом роботи директора з вчителем В.О.Сухомлинський вважав індивідуальну, дружню, відверту, душевну розмову. «Коли мені вдається переконати вчителя і він почне доводити свою переконаність практичною роботою, лише тоді я вважаю, що виконав свою місію керівника» [5, 39].

Особливістю стилю керування шкільним колективом у школі Василя Олександровича було те, що він знав всі предмети навчального плану. Для нього стало правилом стежити за найновішими успіхами і досягненнями наук, що становлять шкільну програму: «Мої інтереси й захоплення передаються вихованцям і безпосередньо, і особливо через учителів» [4, 38].

Особливу увагу він приділяв книзі, бібліотеці, що були для нього критерієм естетичної культури. В.О. Сухомлинський ділився книгами зі своєї бібліотеки з вчителями, учнями, батьками. Кожна зустріч з читачами приносила йому велику радість: з’ясовувалась бесіда, він дізнавався про цікаві життєві історії, що розширювали його педагогічний кругозір.

Головне в школі – високий ідейно-теоретичний і методичний рівні уроку. У всіх явищах шкільного життя директор повинен бачити ті нитки, які зв'язують ці явища з уроком. Плануючи методичну роботу, директор повинен бачити в здійсненні конкретних заходів не самоціль, а шлях до поліпшення уроку, якості знань та практичних навичок учнів.

Аналіз уроків повинен бути цілеспрямованим, продуманим: «Зауваження керівника школи про урок учителя повинні бути глибоким аналізом його, а не ярликом: «погано», «добре», «так собі». «Зауваження про низьку якість уроку повинно сприйматися не як обвинувачення, а як критика недоліків, що потребують негайного усунення» [5, 40]. Педагог звертає увагу, що в керівництві роботою вчителів не може бути шаблону: до кожного вчителя необхідно підходити з урахуванням його сил і можливостей.

Професіоналізм учителя формується щоденною, спрямованою на досягнення навчального та виховного результату працею. І чим більше вчитель аналізує свої уроки, чим глибше осмислює результативність застосованих ним дидактичних прийомів, з яких складається урок, тим інтенсивніше відбувається формування його професійної компетентності [3].

Директор – «виховний центр» школи. Для цього йому необхідно знати кожного учня своєї школи, здійснювати різноманітні методи виховної роботи з усім учнівським колективом, на конкретних прикладах показувати класним керівникам, як виховувати класні колективи. При організації роботи  класних керівників, директор школи повинен домагатися того, щоб у роботі безпосередніх вихователів класних колективів створювалася певна система.

У відомій книзі «Павлиська середня школа» В.О. Сухомлинський зазначає, що основою наукового керівництва вихованням і освітою, організації роботи колективу школи є наука виховання. У широкому розумінні виховання – це оновлення як тих, хто виховується, так і тих, хто виховує [1].

У зв’язку з цим на директора покладається велика відповідальність, що висуває ряд вимог до його духовного світу – моральності, інтелекту, вольових якостей. Найголовніша якість – «це глибока любов до дітей, глибока людяність і здатність проникнути в духовний світ дитини, зрозуміти, відчути в кожному з вихованців особисте, індивідуальне» [1, 31]. «Якомога глибше знати духовний світ дитини – це перша заповідь і вчителя, і директора». Директор повинен бути другом і товаришем для вихованців: «шлях до серця дитини лежить через дружбу, через спільні інтереси, захоплення, почуття, переживання».

Предмет постійної уваги директора – здоров’я дітей. Вивчаючи спеціальну медичну літературу, він вчить педагогів розуміти внутрішні фізіологічні, психічні, вікові, статеві процеси, що відбуваються в організмі вихованця. Адже від розуміння цього залежить успіх дитини в навчанні.

Значну увагу директор В.О. Сухомлинський приділяв роботі батьківської школи, без якої він не уявляв повноцінного шкільно-сімейного виховання. Основною формою занять в батьківській школі були лекції і бесіди директора, завуча, вчителів. Теоретичні знання з психології і педагогіки тісно пов’язувалися з практикою виховання в сім’ї.

Найважливіші питання діяльності Павлиської школи завжди обговорювалися і вирішувалися за участю всього педагогічного колективу. «За таких умов керівництва кожна вказівка директора стає більш авторитетною, бо вона умотивована волею всього колективу, виходить з його прагнень» [5, 38]. Перевірка виконання прийнятого рішення здійснювалась також  з участю всього колективу, тому що у процесі перевірки створювалась необхідна громадська думка.

Намагаючись втілювати виховні ідеї в різноманітні шкільні справи, треба бачити стратегічну перспективу розвитку колективу. І в цьому процесі вирішальну роль відіграє директор школи.

Висновок. Отже, управління навчально‑виховним процесом за В. О. Сухомлинським – це ретельно сформована професійна команда, яка формує нову ідеологію і практику життєдіяльності. Управління є тим важелем, тією рушійною силою, яка націлена на активізацію людини шляхом створення оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу.

Бібліографія

1. Баранюк І.Г. Система діяльності В.О. Сухомлинського як ученого та директора школи з формування професійної компетентності вчителя /  І.Г. Баранюк // Наукові записки. – 2008.  ̶  Вип.78 (2)  ̶  Серія: Педагогічні науки.  ̶  С. 310  ̶  314.
   1.  Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Е.П. Ильин  ̶  СПб. : Питер,  2000. ­ ̶ 512 с.
2. Мізюк Б.М. Системні основи теорії та інструментарій менеджменту підприємства : монографія / Б.М.Мізюк  – Львів : Коопосвіта, 2000. – 417 с.
3. Сухомлинський В.О. Директор школи – керівник навчально – виховної роботи / В.О. Сухомлинський // Радянська школа  ̶  1953. – №1. – с. 38  ̶  41.
4. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Вибрані твори: В 5-ти т. – Т. 4. – К. : Рад.шк., 1976.  ̶  С. 393  ̶  626.