ПАВЛИСЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА ЯК НОВАТОРСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО–ВИХОВНИЙ ЗАКЛАД

Світлана Полтавська

(студентка 4 курсу факультетe педагогіки та психології)

Кіровоградський державний

педагогічний університет імені В. Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Прибора Тетяна

Постановка проблеми. З чого починається дитинство, буденні клопоти, перше кохання, сльози та радість? Звісно ж, зі школи. На жаль, в наш час, не кожна школа може вихвалятися відмінними відповідями учнів, професійною компетентністю педагогів та справжнісінькими директорами. Але, є одна школа, якою захоплюються і до сьогодні. Це Павлиська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 1 імені В. О. Сухомлинського.

Образ цієї школи – це вчитель, це «фон» на уроках і в позаурочний час, система ідеалів, цінностей і стосунків, це дух школи, яка кінець кінцем стає чимось значно більшим, ніж просто школа: це цілісна культура, яка має циклічний всеохоплюючий характер і об’єднувала В. Сухомлинського як носія ідей, учителів, батьків, родичів, село, країну, дітей, книги, природу, пісню, музику, цілий світ, можна навіть сказати всесвіт, що кружляє разом з іншими, може, зовсім і не такими, несхожими шкільними планетами в космосі під назвою життя. Вона залишається з нами й зараз як віддзеркалений відблиск, що продовжує світити в ХХІ столітті.

Проблемою в наш час є наявність таких шкіл, в яких вчителі не звертають увагу на дітей «групи ризику». Вони мало дбають про їх всебічно гармонійний розвиток, засвоєння знань, умінь та навичок.

Аналіз досліджень. Дослідженням педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського займалися Бондар Л., Савченко О., Іванюк Г., Кондицька І., Кравченко Л., Нaтoчій A., Федорчук Е., Завацький С., Суярко С. та інші.

Мета статті: полягає у розкритті досвіду роботи Павлиської школи як живильного джерела духовності, що ґрунтується на гуманістичних ідеях В. О. Сухомлинського з розвитку творчої особистості.

Виклад основного матеріалу. У 1907 році селяни Павлиської волості на сходці села поставили питання про будівництво нової чотирикласної школи. Земство на це не погоджувалося, мотивуючи тим, що для цього потрібні чималі кошти – 22 тисячі карбованців золотом. Таким чином, за кошти самих селян протягом 1908 – 1910 рр. неподалік від церкви було побудовано двоповерховий кам’яний будинок з червоної цегли, з великими світлими вікнами [1, 345].

У 1948 році школу очолив В. О. Сухомлинський. Школа мала ошатний вигляд, шкільне подвір’я – неприглядне і більше нагадувало сільський вигін. Було до чого прикласти рук і зусиль. З часом на подвір’ї з’явилися нові приміщення. У 1957 році було добудовано основний корпус школи. Та була у Василя Олександровича мрія: посадити у школі сад, а поруч із ним збудувати теплицю, щоб учні мали змогу проводити досліди і вирощувати рослини різних широт, закласти виноградник, розбити алеї. Свою мрію він утілював у життя разом зі своїми колегами, старшокласниками та їх батьками. На території школи побудована бузкова алея, сад Матері, горобинова алея, зелена лабораторія, куточок червоної калини та лісу, зелений клас, виноградник, криниця та неподалік від неї дуб – велетень [2, 448].

Та основним завданням було, розвинути у дітей творчі здібності. Розвиткові творчих здібностей учнів сприяють різноманітні форми, методи та види роботи як на уроках, так і в позаурочний час. Учителі використовували різні види роботи: індивідуальну, фронтальну, кооперативну, у парах, у малих і великих групах. Щоб розвивати творчі здібності дитини, необхідно змусити її мислити. «Умійте примусити її дивуватись», – радив В.О. Сухомлинський. Цьому в значній мірі сприяють уроки мислення серед природи, які вчителі початкових класів проводять протягом року. Робота проводиться у послідовності, на яку вказував В.О. Сухомлинський: побачити, відчути, назвати словом. Спочатку вчителі обирають такі об’єкти спостереження, які можуть захопити дітей. Краса слова, як і краса побаченого куточка природи, пробуджує у школярів інтерес. Наступний етап – підбір питань, що спрямовують хід дитячого мислення. Після спостережень і відповідей на них діти працюють над словом, розвиваючи таким чином своє образне мислення [1, 450].

Словесна творчість – це складний процес, який активізує розумову і психічну діяльність школяра. «Дитина навчиться складати твір тільки за умови, коли кожне слово перед нею – як готова цеглинка, якій заздалегідь приготовлене місце», – писав В.О. Сухомлинський. Пам’ятаючи його настанови, учителі ведуть своїх вихованців до лісу, на берег річки, в поле, щоб знайти такі «цеглинки», щоб не згас вогник творчості у дитячих душах, щоб, побачивши і переживши незвичайну красу природи, учні могли передати свої почуття, думки, переживання [3, 280].

Для стимулювання творчої активності школярів педагоги використовують такі методи і прийоми: розвиток творчого інтересу, створення ситуацій емоційного переживання, успіху, вибору, відкриття, самостійну дослідницьку роботу, різні види творчо – розвивальних технологій. Учні працюють над загадками, прислів’ями, народними прикметами, читають вірші, співають, слухають музику, інсценізують казки В.О. Сухомлинського, українські народні та свої власні. Кінцевим результатом такої роботи є збірки дитячих казок, оповідань, віршів, які потім використовуються на різних уроках, годинах спілкування, святах, батьківських зборах та друкуються на сторінках дитячих газет. Велика увага у Павлиші приділялась читанню. В. Сухомлинський не уявляв собі повноцінного, всебічного розвитку підлітка без того, щоб вони не мали своїх улюблених письменників. Обов’язковою вимогою до дітей було за шкільні роки перечитати 200 книг із золотого фонду світової літератури, а до педагогів ставив вимогу навчати школярів працювати з книгою [4].

Одним із шляхів розвитку творчої активності учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження інтерактивних форм і методів навчання. Уроки позакласного читання дають можливість розширити читацький кругозір учнів, виробити вміння застосовувати знання, отримані на уроках. Вони не передбачають поглибленої роботи над виробленням навичок читання. Їх завдання – з’ясування читацьких вражень, розвиток самостійності, роздумів, оцінювань, суджень, творчості. Твори В.О. Сухомлинського спонукають до роздумів, розкривають перед учнями красу рідного краю, вчать людяності й мудрості, дають змогу бути співучасниками різних подій [3, 465].

Висновок. Отже, проблема розвитку творчих здібностей учнів у різні часи хвилювала людство: педагогів, учених, філософів. У кожній людині, стверджували вони, закладений творчий потенціал від природи, треба тільки створити умови для його розвитку. У наш час творча активність школярів – це соціальна складова. Суспільству потрібні люди творчо мислячі, а щоб виховати таких, треба використовувати на уроках такі освітні технології й методичні підходи, які сприяють не накопиченню знань і вмінь, а спонукають школярів до активної творчої діяльності. Саме досвід роботи вчителів Павлиської школи може стати у нагоді в практичній роботі з учнями у формуванні їх творчого потенціалу.

Бібліографія:

1. Максимюк С. П. Педагогіка : навч. посіб. / С. П. Максимюк. – К. : Кондор, 2005. – 667 с.
2. Сухомлинський В. О. Людина – найвища цінність / В.О. Сухомлин­ський // Вибр. твори : в 5-ти т. Т. 5. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 446–472.
3. Деркач В. Ф. Школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності / В. Ф. Деркач, Л. С. Явтушенко, І. М. Черньонкова. – Кіровоград : КОІППО імені Василя Сухомлинського, 2013. – 136 с.
4. Шкляр Р. В. Педагогічна система В. О. Сухомлинського [Електронний ресурс] / Р. Шкляр // Класна оцінка. Освітній портал. –  2013. – 14 листопада. – Режим доступу до статті: http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/pedagogichna-sistema-v-o-sukhomlinskogo.html.