ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ЯК ВАЖЛИВОЇ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБОМ ТВОРІВ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

Валерія Опара

(студентка 4 курсу психолого-педагогічного факультету)

Криворізький державний педагогічний університет, м. Кривий Ріг

канд.пед. наук, доцент – Ніна Білоконна

Постановка проблеми. Важливість виховання толерантності, як однієї із якостей гуманної особистості пов’язана з тим, що сьогодні перед суспільством в першу чергу постають цінності і принципи, необхідні для його загального виживання і вільного розвитку, тобто стратегія ненасильництва, терпимості до чужої позиції, цінностей, культури, ідеології, необхідності до взаємного порозуміння, пошуку компромісів у вирішенні будь-яких питань.

Толерантність – важлива моральна якість особистості, завдяки якій спілкування між людьми стає виваженим, що сприяє знаходженню істини навіть у конфліктній ситуації. Це уміння жити в мирі і терпимості до різних людей, вірувань, позицій, здатність відстоювати свої права і свободи і при цьому не порушувати права і свободи інших, готовність до конструктивної взаємодії та взаєморозуміння з людьми, незалежно від їхніх поглядів і поведінки як основи цивілізованих стосунків

Більшість науковців схиляються до думки, що толерантність потрібно виховувати у дітей з дошкільного віку. Проблема гуманних взаємин дошкільників у науковій літературі (Д.Ельконін, О.Запорожець, В.Котирло, О.Кононко, М.Лісіна, Т.Поніманська, Ю.Приходько та ін.) розглядалася у різних аспектах.

У молодшому шкільному віці закладаються вихідні моральні цінності, норми, відбувається розуміння цінності своєї постаті та інших людей, виховується толерантність, почуття солідарності й прагнення до співробітництва. Завдяки пластичності нервової системи, відкритості впливу дорослого, молодші школярі інтенсивно засвоюють різні знання про навколишній світ, починають активно засвоювати цінності суспільства, знайомитися з соціальними ролями (Ш.Амонашвили, Л.Виготський, ГЛюблінська та ін.). Надзвичайно важливими є урока літературного читання, на яких вивчаються твори Василя Олександровича Сухомлинського.

Аналіз останніх публікацій. Ідеї толерантності обґрунтовані в працях видатних філософів, соціологів та педагогів. Проблема толерантності наприкінці XX і початку XXI століття виступає як одна із важливих у сучасній педагогічній науці. Проблеми толерантності, безконфліктності, тактовності перебували в полі зору таких вітчизняних дослідників, як О.Алексюк, Т.Алексєєнко, О.Безпалько, А.Капська, А.Макаренко, О.Савченко, В.Сухомлинський. Серед учених, які суттєво вплинули на розвиток проблематики виховання молоді в дусі толерантності, слід назвати І. Беха, А.Мудрика, О.Рибака, О.Сухомлинську. Разом з тим, недослідженим аспектом взаємин дітей молодшого шкільного віку є формування толерантних стосунків у навчально-виховному процесі.

Мета статті полягає у виявленні можливостей творів Василя Сухомлинського щодо формування толерантності молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. У теорії сучасного наукового знання виокремилися різні підходи до розуміння феномену толерантність. Поняття толерантності формувалося протягом багатьох століть і цей процес продовжується. У сучасній філософській літературі поняття «толерантність» розуміється як терпимість до інших поглядів, звичок. Так, В.Новічков розглядає толерантність як «духовне взаємопроникнення людей, що означає співпереживання труднощам і радощам життя іншого, емоційну співучасть у його житті» [1, 86-87]. Толерантність як позиція, як властивість особистості означає свідому відмову людини від намагань шукати ворогів серед навколишніх людей.

Н.Якса поняття «толерантність» розглядає у соціально-філософському значенні та розуміє його як «певну соціальну якість міжлюдських відносин, а також окремих індивідів чи груп, які характеризуються установкою на доброзичливе сприйняття «іншого», бажання не лише зрозуміти, але й, за можливістю прийняти традиції, культуру, переконання, вірування, інтереси, цінності і т. ін. цього «іншого»[2, 146].

Толерантність у проекті Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності науковцями (О.Сухомлинською, М.Боришевським, К.Чорною, І.Тараненко, С.Рябовим) визначається як терпляче ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань і позицій та є обов’язковою умовою демократичного, правового, стабільного, суспільно-політичного устрою. Толерантність – це гармонія в різноманітті. Вияв толерантності у повазі до прав людини означає право дотримання кожним своїх переконань та визнання такого ж права за іншими, а аж ніяк не терпиме ставлення до соціальної несправедливості чи відмову від своїх переконань.

О. Грива толерантність розуміє як «повагу і визнання рівності, відмову від домінування і насильства, визнання багатовимірності і різноманіття людської культури, норм та вірувань» [3, 9.]. В основі толерантності, зазначає вчена, знаходиться позитивне значення власної унікальності та унікальності іншої особистості. На думку дослідниці, толерантна особистість – це особистість, яка поважає і визнає рівність людей і народів, відмовляється від домінування і насильства, визнає багатовимірність і різноманіття людської культури, норм, вірувань та відмовляється від абсолютизації однієї точки зору, центрації цього різноманіття. Дослідниця визначає такі головні якості толерантної особистості:

• готовність до прийняття інших такими, якими вони є, взаємодії з ними на основі згоди;

• орієнтація на конструктивну взаємодію з іншими членами суспільства;

• самостійність, критичне мислення, когнітивна складність до посибілістського мислення, що допускає іншість та багатоваріантність; здатність до змін та відкритість до нового, спроможність до інноваційної діяльності [3, 13.].

На думку О.Савченко, у межах предмета «Літературне читання» можна розглянути проблему толерантності у трьох напрямах: 1) комунікативна толерантність; 2) екологічна толерантність; 3) толерантність як виявлення та підтримання обдарованості дитини. [4, 132.]. Формуванню означених якостей, сприяють твори Василя Сухомлинського («Покинуте кошеня», «Хризантема і цибулина», «Соловей і жук», «Горбатень дівчинка» та ін. ), що вивчаються на уроках літературного читання у початковій школі.

Висновки. Отже, поняття «толерантність» у сучасному розумінні має широкий спектр тлумачень та інтерпретацій. У науковій літературі толерантність інтерпретується як згода з думками та поглядами інших, активна моральна позиція та психологічна готовність до терпимості заради взаєморозуміння і позитивної взаємодії; моральна якість особистості, яка проявляється у повазі до чужих думок, звичаїв, вірувань, інтересів та почуттів, завдяки чому спілкування між людьми набуває виваженості, сприяє знаходженню істини.

Бібліографія

1.Новичков В.Б. Столичный мегаполис как полиэтническая и поликультурная среда / В.Б. Новичков // Педагогика. – 1997. – №4. – С. 83-87.

2.Якса Н.В. Міжкультурна взаємодія суб’єктів освітнього процесу: Навчальний посібник / Наталія Володимирівна Якса. – Житомир: ЖДУ ім. І. Франка, 2007. – 312с.

3.Грива О.А. Толерантність в процесі становлення молоді в умовах полікультурного середовища: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філос. наук: спец. 09.00.10 "Філософія освіти" / О.А. Грива. – К., 2008. – 32с

4.Савченко О.Я. Дидактика початкової освіти /Олександра Яківна Савченко. – К.: Грамота, 2012.- 504с.