РОЛЬ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВАВ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА У РОЗВИТКУ ДИДАКТИКИ ФІЗИКИ В УКРАЇНІ

УДК 373.5.016:53 

Микола ГОЛОВКО (м. Київ)

У статті на основі вивчення та аналізу архівних матеріалів,  періодичних видань та методичних праць  досліджується діяльність наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, яке було створене у 1873 за ініціативою відомих громадських діячів, у розвитку теорії та методики навчання фізики в Україні наприкінці XIX-го – на початку XX ст. Актуалізовано проблему вивчення та введення в науковий оббіг дидактики фізики творчого доробку представників Західно-української наукової школи методики фізики, яку формували і розвивали видатні діячі наукового товариства європейського зразка. 

Обгрунтовується  роль товариства як наукового та просвітницького осередку, який сприяв розвитку української школи в цілому, та теорії та практики навчання фізики, зокрема.

Ключові слова: історія вітчизняної  дидактики фізики,  наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові, розбудова шкільної фізичної освіти в Україні.   

В статье на основе изучения и анализа архивных материалов, периодических изданий и методических работ исследуется деятельность научного общества имени Тараса Шевченко во Львове, которое было создано в 1873  по инициативе известных общественных деятелей, в развитии теории и методики обучения физике в Украине в конце XIX-го - в начале XX в. Актуализировано проблему изучения и введения в научный оборот дидактики физики наработок представителей Западно-Украинской научной школы методики физики, которую формировали и развивали выдающиеся деятели научного общества европейского образца.

Обосновывается роль общества как научного и просветительского центра, который способствовал развитию украинской школы в целом, и теории и практики обучения физике, в частности.

Ключевые слова: история отечественной дидактики физики, научное общество имени Тараса Шевченко во Львове, развитие школьного физического образования в Украине.

In the article, the activity of Taras Shevchenko Scientific Society in Lviv, which was independently established in 1873 under the initiative of the prominent public figures in the development of the theory and the methods of teaching physics in Ukraine at the end of the XIX-the beginning of the XX century was covered on the basis of the study and the analysis of archival materials, periodicals and methodological works. The problem of studying and introduction of physics didactics in the scientific glossary and the creative lay-outs of the Western-Ukrainian scientific school of the physics methodology that was formed and developed by the outstanding representatives of the scientific society of the European standard was made actual.

The role of the society as a scientific and an educational center which contributed to the development of the Ukrainian school in general and the theory and practice of teaching physics, in particular.

Keywords: history of homeland physics didactics, Taras Shevchenko Scientific Society in Lviv, development of school physical education in Ukraine.

Становлення теорії та методики навчання фізики як галузі педагогічної науки в Україні позиціонується зі соціокультурними змінами  наприкінці XIX- початку XX ст., які загострили увагу суспільства до стану шкільної фізичної освіти. Це був період, коли на тлі бурхливого розвитку фізичної науки та  університетської  освіти видатні  вчені, професори М. Авенаріус, Г. Де-Метц, І. Косоногов, В. Левицький, П. Огоновський, М. Пильчиков, М. Умов Ф. Шведов, М. Шиллер розпочали активний рух за реформування шкільної фізичної освіти, закладали теоретичні та практичні підвалини методики фізики.

Важливим соціокультурним феноменом, що мав потужний вплив на розвиток науки та освіти в Україні у другій половині XIX– на початку XX ст., стають науково-просвітницькі товариства. Особливий  інтерес у контексті історико-методичного дослідження представляють наукові товариства, в діяльності яких помітне місце відводилося проблемам фізичної науки та освіти. Аналіз цього процесу дає можливість виявити чинники становлення дидактики фізики в Україні як педагогічної науки та особливості її поступального розвитку.

В історії вітчизняних наукових товариств особливе місце належить товариству імені Т.Г. Шевченка (НТШ) у Львові. Перші розвідки щодо його діяльності у контексті становлення фізичної науки виконані на початку 1990-х років Ю.В. Головачем [1] та продовжені в працях Сулима Г. [8]. Науковий доробок вчених-фізиків, членів товариства, та питання його використання у шкільному курсі фізики, досліджено В.Р. Шаромовою [9, 10]. Окремі питання методичної діяльності відомих діячів товариства висвітлені в працях Н. Гривнак [2]. Разом з тим, актуальними залишаються питання цілісної оцінки внеску видатних вчених-методистів товариства у становлення методики навчання фізики в Україні.

У другій половині XIX ст. науково-просвітницькі товариства, які створювалися, як правило, при провідних вітчизняних університетах з потужними фізичними кафедрами, були чи не єдиними осередками методичної думки з фізики в Україні. Чітко регламентований навчальний процес в університеті залишав зовсім небагато часу та можливостей для обговорення та вирішення питань, що виходили за його межі.  Тому   саме засідання наукових товариств давали можливість не тільки більш ґрунтовно обговорити проблеми сучасної фізики, новітні відкриття та суперечливі наукові гіпотези, проблеми організації шкільної та університетської фізичної освіти, а й  залучити до цього процесу учителів середньої школи та громадських діячів, безпосередньо не пов’язаних з університетом та роботою в ньому. Саме наукові товариства забезпечували органічний зв’язок університетської науки та шкільної практики.

У Києві, Одесі та Харкові такі осередки почали створювалися при університетах після прийняття відповідного рішення на  першому з’їздi натуралiстiв, який вiдбувся в 1867 роцi в С.-Петербурзi. Своєрідне соціокультурне середовище склалося в Східній Галичині. Воно характеризувалося тривалою (упродовж XVIII – початку XX ст.) австрійською та польською експансією всіх галузей суспільного життя, що, в свою чергу, суттєво впливало на  розвиток науки, університетської та шкільної освіти. Так, у другій половині XIXст. тут активно діяло Польське педагогічне товариство, Польський шкільний музей, мережа педагогічних бібліотек, Товариство «Братньої допомоги кандидатам на складання кваліфікаційних іспитів на посаду вчителя народної школи у Львові», Польське товариство природознавців ім. Коперніка, Товариство Вчителів Вищих Шкіл [3].

Разом з тим, діяльність цих товариств хоча й позитивно впливала на розвиток освіти та науки, проте була спрямована, в першу чергу, на підтримку польської культури. Тому справжніми осередками вітчизняної науки та освіти у   стають просвітницькі товариства, діяльність яких була спрямована на розвиток української школи.  

Найбільш визначальний вплив на розвиток змісту та методики навчання фізики української школи Східної Галичини мало Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка (НТШ) у Львові. Воно було створене у 1873 як незалежна інституція за ініціативою відомих громадських діячів О. Кониського, М. Жученка, Є. Милорадовича, Д. Пильчикова. Його роль, в першу чергу, визначається просвітницькою діяльністю, збереженням, популяризацією та розвитком української культури та мови.

НТШ об’єднало українських учених та природодослідників і за досить короткий термін стало визнаним в Європі  осередком української науки. Його члени виконали фундаментальні дослідження з теоретичної та експериментальної фізики, астрономії. Не менш значущою була й системна діяльність товариства щодо розвитку української школи в Галичині. Оскільки всі державні навчальні заклади здійснювали навчальний процес польською та німецькою мовами, то відповідним було  й навчально-методичне забезпечення. Тому НТШ активно підтримало розбудову української школи (недержавної), з рідною мовою навчання.

У 1892 році НТШ було реформаване у наукову інституцію, яка за структурою відповідала західноєвропейським науковим академічним товариствам. З 1899 року запроваджувалися вибори дійсних членів товариства. Одними з перших по математично-природописно-лікарській секції були обрані фізики В. Левицький та І.  Пулюй, математик П. Огоновський. У 1896 році започатковуються «Записки математично-природописно-лiкарської секції». Вже в їх перших випусках були опубліковані праці членів секції І. Пулюя та В. Левицького.

Учені НТШ органічно поєднували ґрунтовну наукову роботу з викладанням в середніх та вищих навчальних закладах, працювали над питаннями теорії та практики навчання фізики. Творення підручника для української школи упродовж усього існування Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові було одним із провідних напрямів його діяльності. У 1883 році товариства вибороло  право офіційно випускати шкільні підручники. А ще до цього, у 1876 році, зусиллями та коштом товариства у його видавництві вийшов перший підручник з фізики для середньої школи українською мовою «Фізика для низших кляс середніх школ», написаний професором академічної гімназії у Львові М. Полянським за четвертим виправленим виданням німецького підручника фізики доктора Ф.І. Піска. За своїм змістом це був курс фізики німецької нижчої середньої школи. Він включав всі основні розділи фізики: механіка, теплота, електромагнетизм, коливальний рух, звук, оптика. Значну увагу в підручнику приділено розгляду механічних явищ, як таким, з яких учні середньої школи розпочинали знайомство під час вивчення фізики [7].

Помітний вплив на розвиток курсу фізики української школи та методики його викладання мала науково-педагогічна діяльність В. Левицького та П. Огоновського. У 1897 році дійсний член НТШ П. Огоновський, професор гімназії у Львові, створив підручник українською мовою для загальноосвітньої школи «Учебник фізики для низших клас шкіл середніх», який тривалий час залишався єдиним підручником з фізики для середньої школи з українською мовою навчання.

Структура та зміст підручника відповідали програмі з фізики австрійської школи. У ньому висвітлювалися такі розділи: «Про тепло», «Сили молекулярні», «Основи хімії», «Магнетизм», «Електричність», «Механіка загальна», «Механіка течії», «Механіка тіл повітряних», «Наука про звук», «Наука про світло», «Основи астрономії і математичної географії» [1].

Підручник П. Огоновського став визначною подією в методиці фізики наприкінці XIX століття не тільки у контексті розвитку вітчизняного підручникотворення та розроблення науково-методичного забезпечення навчання фізики. Саме в цей період відомі вчені-фізики, методисти Галичини, так само, як і дослідники в Надніпрянській Україні, досліджували проблему реформування шкільної фізичної освіти, працювали над удосконалення методики шкільного фізичного експерименту.

Низку оригінальних методичних праць з цього напряму опублікував член НТШ, доктор фізики В. Левицький. У 1894 році він ще будучи студентом четвертого курсу, опублікував першу статтю, яка отримала схвальну оцінку в наукових колах. Після закінчення університету В. Левицький стає членом товариства, з яким тісно співпрацював упродовж майже 50-ти років. Мовна комісія наукового товариства у 1895 році звернулася до молодого вченого з пропозиціє щодо розроблення  матеріалів з української математичної та фізичної термінології. Це завдання В. Левицький блискуче виконав. Вже цього року він уклав короткий німецько-український словник математичних термінів, що включав 69 математичних термінів. А в 1896 році друкується перша частина фізичної термінології В. Левицького, в якій було зібрано 343 терміни з механіки українською мовою та їх переклад на німецьку і французьку мови. Саме в цих матеріалах вперше систематизовано фізичні терміни, які увійшли з часом у підручники [8].

Упродовж 1896-1902 у збірнику математично-природописно-лікарської секції були надруковані наступні частини (теплота, метеорологія, магнетизм, електрика і електротехніка, акустика і оптика, астрономія і космографія). 

У зв’язку з широкою реформою середньої освіти Австро-Угорщини у 1910/11 роках випала унікальна можливість реалізувати зміст навчання в українській школі рідною мовою навчання. Упродовж короткого часу завдяки зусиллям видатних вчених-просвітників, членів Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, Петра Огоновського та Володимира Левицького були створені оригінальні підручники фізики, які відіграли важливу роль не тільки в становленні курсу фізики в українських школах Галичини, й у розбудові курсу фізики радянської школи в Україні.

У 1910 році у Львові вийшов друком підручник фізики для нижчих класів шкіл середніх П.Огоновського. У 1912 році В. Левицький видав підручник «Фізика для вищих кляс середніх шкіл». Таким чином, українську школу першого та другого ступеня було забезпечено навчальною книгою згідно нової структури та змісту шкільного курсу фізики.

В.Левицький плідно співпрацював з Українським педагогічним товариством та публікував методичні статті у його часописі «Учитель». Так, учений-методист розробив методику використання в шкільному фізичному експерименті електростатичних машин, обґрунтував можливість виготовлення приладів для демонстрації явищ з електростатики силами вчителів фізики та учнів середньої школи, стверджуючи важливість та необхідність широкого запровадження експериментального методу у навчанні фізики учнів середньої школи [4].  

У праці «Матерія та її переміни» В. Левицький розглядає особливості вивчення в курсі фізики середньої школи наукових досягнень сучасної фізики. Зокрема, X-променів, радіоактивного розпаду, планетарної моделі атома, закону збереження матеріїї у процесах розпаду [5].

Доцільно зауважити, що науково-педагогічна діяльність членів НТШ мала визначальний вплив не тільки на розвиток науково-методичного забезпечення шкільної фізичної освіти у Східній Галичині, а й на становлення в подальшому структури та змісту шкільного курсу фізики та методики його викладання в Україні та світі.

Так, у першій третині XX ст. методична думка з фізики збагатилася напрацюваннями З. Храпливого. Випускник Львівського університету у 1929 році  успішно витримав випробування на звання вчителя фізики і математики та розпочав у Перемишлі свою багаторічну педагогічну діяльність.  

Молодому педагогу вдавалося поєднувати викладання з науковою роботою. Працюючи в Перемишлі, З. Храпливий систематично бере участь у роботі наукового семінару в Інституті теоретичної фізики, створеному при Львівському університеті. У 1934 році З. Храпливого було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, що стало визнанням його внеску у розвиток фізичної науки на світовому рівні. У 1936 році він переїхав до Львова, де викладав фізику у філії Першої академічної гімназії. Саме в цей період відбувається становлення З. Храпливого як глибокого науковця, фізика-теоретика та методиста.

У зв’язку з реформою шкільної освіти члени НТШ взялися за створення підручників для української школи. Згідно нових програм у 1938 році Видавництво шкільних книжок у друкарні Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка у Львові видало 4 підручники. Три з них, зокрема, підручник фізики для III класу середніх шкіл В.Гавецькі, були перекладені з польської мови. Один був «оригінальним» за визначенням журналу «Вільна українська школа», в якому друкувалися методичні матеріали для вчителів, рецензії на підручники. Це підручник фізики для IV класу гімназії «Нарис фізики», створений З. Храпливим.  Він став справжньою подією в розбудові шкільної фізичної освіти Західної України.

Зауважимо, що розроблення підручника фізики для гімназій учителем із багаторічним педагогічним досвідом, який мав фундаментальні наукові праці та був визнаним вченим у галузі теоретичної фізики, стало одним із перших в історії вітчизняного підручникотворення прикладом поєднання у цьому процесі вимог шкільної практики та високого наукового рівня. Однією з важливих переваг підручника З. Храпливого, відзначеною в рецензії, було використання  української фізичної термінології, виконаної згідно термінологічного словника Всеукраїнської академії наук у Києві, «вільної від провінціоналізмів» [6]. 

Доцільно відзначити цікавий методичний підхід, використаний у підручнику, за яким вводиться поняття сили та описується різноманітність сил у природі, особливості їх дії. У першому розділі «Сили» на прикладах з природного оточення дитини та досліду з рухомим візком сила вводиться як «всякий чинник, що може спричинити або змінити рух, а також викликати деформацію (зміну форми або об’єма) тіла».  Наголошується на різноманітності сил у природі. Описуються способи вимірювання сил, характеристики сили як векторної величини, складання та розкладання сил [11]. У шостому розділі «Сили та рухи» описується рівномірний та рівноприскорений  рух,  вільне падіння, рух тіла під дією сталої сили. Тут сила розглядається як величина, яка кількісно характеризує взаємодію тіл та рух.

З. Храпливий, як  науковець та методист намагається вирішити одне з традиційно важливих методичних питань, що стосується співвідношення понять «маса» та «вага» у курсі фізики першого концентру. Автор наголошує на необхідності формування в учнів чітких уявлень про відмінності поняття ваги та маси, як необхідної умови розуміння ними змісту законів фізики.

Питаннями методики фізики З. Храпливий продовжував цікавитися і в подальшому, коли працював у Сполучених Штатах Америки над фундаментальними дослідженнями сучасної хвильової теорії поля, будучи  членом Нью-Йоркської Академії Наук та Американського фізичного товариства. Зокрема, у 1952 році в Американському фізичному журналі  виходить його стаття Про дефініції у навчанні фізики», в якій обґрунтовується методика введення означень фізичних величин [2].

У цьому короткому історико-методичному нарисі нами було актуалізовано проблему вивчення та введення в науковий оббіг дидактики фізики творчого доробку яскравих представників Західно-української наукової школи методики фізики, яку формували і розвивали видатні діячі Наукового товариства Т.Г. Шевченка у Львові, що упродовж більш ніж півстоліття було єдиним просвітницьким осередком європейського рівня в Галичині, і сприяло розвитку української середньої школи та шкільної фізичної освіти.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Головач Ю.В. Фізики – дійсні члени Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові / Юрій Головач // Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Зб. Нарисів / Упоряд. і передм. О.К. Романчука. – Львів: Меморіал, 1992. – С. 49 – 72. 
2. Гривнак Н. Про методику викладання фізики у працях Зенона Храпливого /Н. Гривнак // Фізичний збірник НТШ. Т. 6. – Львів, 2006. – С. 236 – 245.
3. унанець Н. Наукові бібліотеки Львова XIX – початку XX ст., орієнтовані на польського читача: заснування та формування фондів / Наталія Кунанець // Бібліотечний вісник. – 2006. – № 4. – С. 52 – 64. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bv_2006_4_11.pdf.
4. Левицький В. Машини електричні / Володимир Левицький // Учитель. – 1906.- Ч. I. – С. 4 – 6.
5. Левицький В. Матерія і її переміни / В. Левицький // Учитель. – 1909. – Ч. 1. – С. 8 – 9.
6. Нові підручники фізики, хімії й математики для українських гімназій // Вільна українська школа. – 1938. – № 7 – 12. – С. 152 – 157.
7. Полянський М. Фізика для низших клас середніх шкіл / М. Полянський. – Л.: Товариство імені Шевченка, 1876. – 313 с.
8. Сулим Г. Володимир Левицький як термінолог / Георгій Сулим // Проблеми української термінології : зб. наук. пр. ‒ 2012. ‒ С. 128 ‒ 131.
9. Українські фізики та астрономи [Текст] : посібник-довідник / авт.–уклад. В. Р. Шаромова. – Вид. 2-ге, доп. – Т. : Підручники і посібники, 2009. – 352 с.
10. Фізика та астрономія у школі: українознавчий аспект. Позакласні заходи [Текст] : посібник / В. Р. Шаромова. – Т. : Підручники і посібники, 2008 . Ч. 1. – [Б. м.] : [б.в.].  
11. Храпливий З. Нарис фізики. Підручник для IV кляси гімназії / З. Храпливий. – Л.: PWKS, 1938. – 288 с.

Головко Микола Васильович, кандидат педагогічних наук, доцент, старший науковий співробітник, заступник директора Інституту педагогіки з наукової роботи, провідний науковий співробітник відділу біологічної, хімічної та фізичної освіти.

Наукові інтереси: удосконалення змісту навчання фізики, навчання фізики в профільній школі, питання історії дидактики фізики в Україні.