УРОКИ МИСЛЕННЯ НА ПРИРОДІ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО
Кот Катерина
(студентка 5 курсу, факультет педагогіки та психології)
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка, м. Кіровоград
Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Баранюк Ірина
Постановка проблеми. Розвиток мислення учнів молодшого шкільного віку є одним головних завдань початкової школи. Це зумовлено тим, що оволодіння інтелектуальними вміннями на початковому етапі навчання забезпечує ефективне засвоєння нових знань у середніх і старших класах, досягнення максимальних результатів у виконанні навчальних завдань з мінімальними витратами. З огляду на зазначене цінними є теоретичні положення та практичні здобутки Василя Олександровича Сухомлинського у галузі розвитку особистості школяра, який прагнув, щоб початкова школа стала «школою мислення, фундаментом творчих розумових сил учнів» [1, 2].
Аналіз досліджень і публікацій. Протягом не одного століття, відомі психологи та педагоги приділяли велику увагу пошукам раціональних шляхів розвитку мислення учнів. Такі педагоги як Ж.-Ж. Руссо, Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, психологи Ж.-Ж. Піаже та Л.С. Виготський в своїх працях наголошували на загальному розвитку особистості, та безпосередньо розвитку мислення. Величезний теоретичний та практичний внесок у проблему розвитку мислення зробив відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський.
Психолого-педагогічна спадщина В. Сухомлинського є безцінним внеском у педагогічну науку, тому сучасні вчені як України, так і світу, вивчають праці педагога, та впроваджують їх у сучасну педагогіку.
Мета статті. Проаналізувати шляхи розвитку мислення молодших школярів у педагогічній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського.
Виклад основного матеріалу. Сучасна школа стоїть на позиціях розвивального навчання і робить багато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активної життєвої позиції особи органічно пов’язане з формуванням її мислення, розвитком та удосконаленням усіх якостей розуму. Пошук ефективних шляхів розвитку мислення школярів спонукає до історико-педагогічного аналізу, осмислення й творчого використання спадщини прогресивних педагогів.
Василь Олександрович Сухомлинський – визначний педагог минулого століття. Його педагогічна спадщина безцінна. Його праці, його книги та роботи, на сьогодні, стають все більш актуальними в усьому світі. Найважливішою метою навчання та виховання, на думку педагога, було привити дитині бажання вчитися. Щоб не було так: « вогник жаги до знань, який дитина несла в школу, згас, а натомість з’явилася – байдужість..» [8]. І безумовно, це – одне з найважливіших завдань будь-якого вчителя. Адже саме в початкових класах формується ставлення дитини до навчання. І саме перший вчитель запалює вогник жаги до знань у дитячих серцях, з яким вони будуть йти по життю.
Василь Сухомлинський писав: «..шкільне навчання має один дуже серйозний недолік, а саме: з тієї хвилини, як дитина сіла за парту, ми класними стінами, дошкою, книгою, зошитом відгороджуємо її від того середовища, в якому відкрилось її перше джерело живої думки і живого слова, – від природи, від лісу і саду, від тихої діброви і зеленого лугу, від синього неба і вогняної квітки соняшника, від дзвінкого дзвіночка жайворонка і дзюрчання перших весняних струмочків…» [7, 45]. Педагог приділяв велике значення саме урокам розвитку мислення на природі. В Павлиській школі, разом з іншими вчителями початкових класів, Василь Олександрович створив ці уроки на природі, де учням не лише за допомогою книг та зошитів, а й на основі безпосереднього сприймання навколишнього світу, давали знання ті самі, що й в межах інших шкіл, але вже з опорою на спостереження за природою. На цих уроках розвивали мислення, розширювали світогляд учнів, розвивали фантазію, збагачували словниковий запас учнів, створювали позитивне емоційне ставлення до процесу навчання.
Діти, які можуть не лише побачити те, що вони вчать, а й доторкнутися, роздивитися – набагато краще засвоюють цей матеріал. Діти дивуються, захоплюються природою, у них з’являється безліч питань – це допомагає розвивати мовлення і мислення. Під час уроків мислення на природі – мовлення дітей ставало більш емоційним, яскравішим, виразнішим, учні вчилися мислити, розмірковувати та приходити до висновків. Третину уроків восени та навесні проводили на природі. Так, щодо психофізіологічних особливостей сприйняття, мислення та розумової праці дітей В. Сухомлинський зауважує: «Дитина мислить… Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини – як через канали зв’язку – ідуть сигнали. Нейрони «обробляють» цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить, її потрібно знову і знову сприймати, «обробляти» [3, 33].
Проблему розвитку мислення учнів, педагог пов’язував з цілісним розвитком особистості. І здійснення його неодмінно повинно ґрунтуватись на розвитку пам’яті, уваги, спостережливості, волі, емоцій та інших якостей. І саме тому, розвиток мислення у майбутніх учнів Павлиської школи, Василь Олександрович починав вже з дошкільного віку, адже був глибоко переконаний в тому, що «дошкільний і молодший шкільний вік великою мірою визначає майбутнє людини». Для дошкільнят В. Сухомлинський відкрив школу під блакитним небом , яку він назвав «Школою радості», де вчитель з майбутніми першокласниками проводив «уроки мислення». Педагог неодноразово підкреслював, що знання мають засвоюватися під час активного, самостійного виконання учнями мислитель них операцій – порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення та конкретизації: «Я ставив мету: зафіксувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, домагався того, щоб процеси мислення протікали на основі живих, образних уявлень…» [5, 64]. Цим вчитель готує необхідну психологічну основу для формування дійових знань.
Перша дія школи – не в школі, а в природі. Саме тут – «джерело слова і розуму» Природа – це сад здоров’я, фізичного й духовного – вважав педагог. Школа під блакитним небом, уроки мислення на природі – це мандрівка до джерела емоцій, образного сприйняття світу, єднання з прекрасним і початок духовного здоров’я малечі і підлітків. « Дитина, – писав В. Сухомлинський, – найкраще сприймає, осмислює і запам’ятовує знання тоді, коли вона їх переживає. Без емоційного ставлення до знань, без інтересу, подиву, задоволення, радості, впевненості та інших позитивних переживань неможливе успішне навчання». Два рази на тиждень педагог разом зі своїми учнями йшли на природу – вчитися думати. Не просто спостерігати за явищами природи, а саме думати. Під час цих екскурсій, діти спостерігали за рослинами, тваринами, комахами, різними природними явищами, робили замальовки рослин, листя, складали і записували казки, оповідання та вірші. Ці уроки мислення, педагог називав «подорожі до джерела думки» [3, 79].
Василь Олександрович був переконаний в тому, що дітям повинно подобатись навчання, щоб вони отримували насолоду від здобуття знань, їм повинно бути цікаво, «їм необхідне багате, різноманітне, захоплююче інтелектуальне життя..». «Першоджерело розуму, думки, мислення – у навколишньому світі, в тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес» [6, 178]. Характерною особливістю дитячого мислення є те, що воно тісно пов’язане з яскравими предметами і явищами. Педагог зазначав, що : «дитина мислить образами. Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші всі уявні ці краплини, тим глибше осмислює вона закономірність природи» [7, 33].
Досвід роботи В. О. Сухомлинського та його колег підтвердив, що мислення дітей, які читають «Книгу природи», має чудову властивість: «оперуючи абстрактними поняттями, дитина в думці звертається до тих уявлень, образів і картин, на основі яких ці поняття сформувалися» [9, 15].
Організовуючи роботу з дітьми, учений передусім піклувався про розвиток їхнього мислення і мовлення, для чого використовував красу навколишнього: серед природи, багатої на живі образи, легше думати, краще фантазувати, швидше добирати слова з найтоншими відтінками. «Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, по складах прочитати перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої у світі книги – книги природи» [8].
Спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодівала формами й процесами мислення, збагачувалася поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зав’язків, помічених гострим зором допитливого спостерігача.
У зв’язку з цим, у газеті « Комсомольская правда» (від 2 грудня 1976 р.) академік В. М. Столєтов писав: «Своїми «уроками мислення на природі» Сухомлинський дивився вперед на два-три десятиліття. Недалеко той час, коли і ці уроки будуть визнані в міських школах».
«Уроки мислення» – це екскурсії в ліс, сад, на колгоспні поля, на берег річки, до струмка.., де діти, «милуючись красою, шукали у рідній мові свої слова, передаючи красу навколишнього світу. Бачення світу, завдяки якому людина стає не пасивним спостерігачем, а відкривачем істини – це і є народження живої думки» [8]. Ще в давньому світі, Арістотель зазначав, що мислення починається з подиву.
Василь Олександрович писав в своїх працях, що: «..діти — майбутні першокласники – прийшли з учителем на зелений луг. Пахне трава, милують зір квіти, гріє ласкаве сонечко, в блакитному небі співає жайворонок, у прозорому струмку плавають рибки... Перед дитиною відкривається життя в найрізноманітніших його проявах. І ось тут вона осягає своїм розумом дивовижну, разючу істину: джерелом життя є сонце. В яких би формах воно не виявлялось, його пробуджує тільки сонячний промінь. Ця істина викликає в дітей глибокі хвилювання. Перед ними постають десятки загадок, відкриваються найрізноманітніші зв'язки й відношення, суть яких неясна, але її хочеться збагнути. Осягнувши своїм розумом одну істину, дитина пояснює за допомогою неї все нові й нові явища. Але чим більше зрозумілого, тим більше відкривається і незрозуміле, тим активніше працює думка, тим сильніший потяг до знань. Із заняття на тему «Сонце – джерело життя на землі» дитина йде в радісно-піднесеному, схвильованому настрої. Цей душевний стан породжує особливу сприйнятливість розуму до всього, що треба запам’ятати. Людина, яка багато думає, власними зусиллями відкриваючи істину – з великою активністю, з інтересом сприймає і запам’ятовує. І ці знання, здобутті самостійно, будуть надовго зберігатися в пам’яті дітей, адже це вони самостійно прийшли до цієї істини. Для гармонії думки та пам’яті потрібен не один урок мислення ,а ціла система.
«Система уроків мислення – це наша школа думки, без якої ми не уявляємо повноцінної, ефективної, розумової праці на всіх уроках не в початковій школі, а й у наступні періоди навчання та розумового розвитку» [8]. Завдяки урокам мислення, учні стають трудівниками своєї думки. Основною метою уроків мислення було «щоб діти поступово оперували такими поняттями, як явище, причина, наслідок, подія, зумовленість, залежність, відмінність, подібність, спільність, можливість та ін.», що могло сприяти вмінню розбиралися в закономірностях природи і формувати у дітей абстрактне мислення. Уроки мислення не є чимсь універсальним; це не єдиний засіб виховання розумових здібностей і бажання дітей вчитися. Та, мабуть, це найдоцільніший, ураховуючи вікові особливості сприймання й мислення, засіб формування поглядів вихованця, його ставлення до розумової праці й до самого себе. Найголовніше — вже в молодшому віці людина свідомо дорожить тим, що вона — мисляча особистість. А якраз без цього не може бути й мови про жодне свідоме прагнення оволодівати знаннями.
На уроках мислення В. Сухомлинський учив дітей не тільки сприймати навколишній світ, а й помічати відносини між предметами та явищами навколишньої дійсності. Діти відкривали та пізнавали закони природи.
Так, поступово та систематично у свідомості дітей формується перше поняття про живе і неживе, і це лише початок. Педагог хоче навчити учнів розуміти відмінності між живим і неживим. І так поступово діти дізнаються, що все живе не може існувати без сонця, і в той же час без неживого. В. Сухомлинський «глибоко переконаний, що без емоційного підйому не можливий нормальний розвиток клітин мозку», а що саме найважливіше, що «емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприйняття навколишнього світу, – це вимога, висунута законами розвитку дитячого мислення» [4, 43].
Висновки. Уроки мислення, звичайно, не є єдиним засобом навчання і виховання, але відповідно до вікових особливостей молодших школярів, таке сприйняття навколишнього світу є досить ефективним для розвитку їх мислення, формування світогляду, ставлення до розумової праці та самого себе.
Тому саме ми, молоді вчителі, можемо змінити сучасне навчання, звернутися до дитячої душі засобами природи, «оживити навчання». Якщо Василь Олександрович, вже понад 30 років тому зміг це зробити і досяг не абиякого результату, то й ми, в сучасних умовах, зможемо це зробити. Вчителю потрібно лише трохи зусиль та індивідуальний творчій підхід до своєї педагогічної діяльності.
Бібліографія
1. Борисовский А. М., В. А. Сухомлинский : кн. для учащихся / А. М. Борисовський. – М.: Просвещение, 1985. – 128 с.
2. Паламарчук В.Ф. Уроки мислення у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського і в сучасній школі // В.О. Сухомлинський і сучасність. – Чернігів, 1996. – вип. 2. – с. 89– 98.
3. Сухомлинський В.О. Вибрані тори : в 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1976–1977. – Т. 3. – 1977. – 670 с.
4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. − К.: Радянська школа, 1988. – 288 с.
5. Василенко В. А. Проблема совершенствования урока в педагогическом наследии В. А. Сухомлинского : [моногр.] / В. А. Василенко. – Кировоград, 1999. – 84 с.
6. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1978. – 263 с.
7. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5 т. Т. 5. Школа і природа / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1977. – 549 с.
8. Сухомлинський В.О. Вчити вчитися / В. О. Сухомлинський // Початкова школа. – 1969. – Серпень. – № 2.
9. Скірка Г. М. Василь Сухомлинський про особливості навчання шестиліток [Електронний ресурс] / Г. М. Скірка. – Режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru /pedagogics/00053885_1.html