Accessibility Tools

ВИХОВАННЯ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ ПЕДАГОГІВ НА ЗАСАДАХ ІДЕЙ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Голинська Світлана Юріївна
(студентка 2 курсу, факультет педагогіки та психології)
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка, м. Кіровоград
Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Баранюк Ірина

Постановка проблеми та завдань. На даному етапі розвитку освітньої галузі в Україні постає проблема виховання молодих учителів-спеціалістів, саме в аспекті любові до своєї професії, до справи якою вони мають займатися. Адже багато перешкод зустрічається на шляху молодих педагогів. Саме тому через страх перед кроками у вчительську професію можна почути від студентів педагогічних ВУЗів, що вони не збираються працювати за спеціальністю, за якою вони навчаються, тим більше не планують ставати вчителями. Педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя. У період реформування освіти одне з основних завдань кожного педагогічного працівника освітньої галузі – вивчати і впроваджувати невичерпну спадщину педагогічних ідей Василя Олександровича Сухомлинського, які не втратили з роками своєї актуальності і витримують іспит на вічне довголіття.

Аналіздосліджень. Питання теоретичних і методичних основ професійної підготовки майбутніх учителів знайшли відображення у наукових працях О. Савченко, В. Лугового, В. Сластьоніна,  А. Кузьмінського, Л. Кондрашової, В. Гриньової.

Мета статті. Проаналізувати погляди В.О. Сухомлинського щодо становлення учительської професії.

Виклад основного матеріалу: Актуальними в умовах сьогодення є погляди В.О. Сухомлинського на професію учителя та, зокрема, молодого педагога. Про це йдеться у таких працях: «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Розмова з молодим директором школи», в статтях «Майстерність», «Високе покликання педагога», «Учитель і діти», «Суспільство і вчитель» та інші.

Сьогодні престиж учительської професії не на найвищому рівні, зокрема, це пояснюється тим, що дітей які мріють обрати саме цю професію, нерідко «відмовляють» від неї, мотивуючи це тим, що невисока оплата праці, недоспані ночі за зошитами, ніякого кар'єрного росту. Але це помилка, адже молодий учитель – це талановита, неординарна, багатогранна особистість, яка може повести за собою дітей, зацікавити їх навчанням.

Переступаючи поріг школи, молодий спеціаліст сподівається реалізуватись у ній як фахівець і ще не зовсім розуміє завдання, які покладені на вчителя, усю ту складність професії педагога. Адже батьки, держава довіряють йому найцінніший скарб світу – дитину, людину, свою надію, своє майбутнє.

І головним завданням будь-якого молодого вчителя має стати забезпечення високої якості освіти та виховання, творчого розвитку кожної особистості. А це вимагатиме постійної творчості, невтомної роботи думки, величезної душевної щедрості та, найголовніше, любові до дітей. Ось що з цього приводу говорив Василь Олександрович: «Без особистості педагога - авторитетної, незламної, непохитної в очах вихованців – ідеал перетворюється в покинутий прапороносцем прапор, що лежить мертвим шматком тканини. Корінь багатьох бід виховання саме й криється на тому, що часто вихованця закликають іти за прапором в той час, як цей прапор ніхто не несе. Бути прапороносцем ідеалу, нести на своєму прапорі вогонь ідеального - ось у чому секрети педагогічного авторитету» [1].

Однією з необхідних умов успішного професійного зростання молодого вчителя є цілеспрямована й систематична самоосвіта. “Удосконалення педагогічної майстерності - це передусім самоосвіта, особисті ваші зусилля, спрямовані на підвищення власної культури праці і в першу чергу культури мислення. Без індивідуальної думки, без допитливого погляду на власну працю неможлива ніяка методична робота”, – стверджував В.О.Сухомлинський у своїй праці “Сто порад учителеві” [7, 524]. Якщо вчитель після вузу не поповнюватиме своїх знань, він неминуче втратить фахову майстерність і авторитет в очах своїх учнів. Давно минули ті часи, коли вчитель був для учня чи не єдиним джерелом інформації, незаперечним авторитетом. Сьогодні арсенал джерел інформації значно збільшився. Учителю необхідно не тільки глибоко володіти знаннями, але й уміти їх передати своїм учням. В. О. Сухомлинський відзначає: «Майстерність викладання полягає не в тому, щоб вчення, оволодіння знаннями було для учнів легким [...]. Навпаки, розумові сили розвиваються, якщо учень зустрічає труднощі і самостійно долає їх. Стимулом активної розумової діяльності є самостійне вивчення фактів, явищ, що проводиться під керівництвом вчителя » [5, 591].

Іншою важливою професійною якістю особистості вчителя є його методична вправність, під якою треба розуміти постійний творчий пошук, безперервне удосконалення своїх знань і майстерності. Творчу діяльність педагога Василь Олександрович розглядав як складну, багатогранну справу, яка починається там, «де зароджується іскра живої, трепетної думки, що шукає відповідь на питання, яке висувається життям. Без питання, без бажання знайти причинні залежності між явищами ця іскра ніколи не загориться. Питання, що запалює іскру творчості, виникає тоді, коли ти хочеш бачити свою справу, свою працю, результати своєї праці кращими, ніж вони є зараз, коли тобі не дає спокою думка: чому твої зусилля не приводять до того, до чого вони, здавалося б, повинні привести?» [5, 406].

За переконанням В. О. Сухомлинського тільки творча особистість учителя зможе виховати творця. Великий педагог відмічав: «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя» [7, 420].

Основу педагогічної творчості вчителя на думку В.О. Сухомлинського становлять [2]:

1) професійна компетентність, професіоналізм. Цей компонент полягає у тому, що вчитель має володіти предметом, методиками викладання, мати знання з педагогіки та психології: «вчителеві треба знати значно більше, ніж вимагає програма» [4, 55], «знайте в сто разів більше, ніж даєте учням на уроках», «без твердого психологічного грунту нема педагогічної культури» [5, 455], «кожний рік повинен збагачувати технічну лабораторію педагогічної праці» [7, 511]. Справжнім майстром педагогічної праці, на думку Василя Олександровича Сухомлинського, вчитель може стати за тієї умови, «коли протягом усього життя він вивчає психологію, поглиблює свої психологічні знання [5, 550];

2) гуманістична спрямованість діяльності. Василь Сухомлинський переконаний, що той, хто не любить і не поважає дітей не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати: «все шкільне життя повинно бути пройняте духом гуманності» [5, 496], «у школі має панувати дух поваги до людської гідності, дух взаємного довір’я вихователів і виховуваних, дух віри в людину» [5, 550];

3) здатність до науково-дослідної діяльності. Поєднання практики з елементами наукового дослідження В.О. Сухомлинський вважав вищим етапом педагогічної творчості: «стає майстром педагогічної праці звичайно той, хто відчув себе дослідником» [5, 471], «постійне поповнення наукових знань учителів – дуже важлива умова багатого інтелектуального життя учнівського колективу, передумова високого наукового рівня викладання основ наук» [4, 220];

4) педагогічні здібності: толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується, комунікативність, професійна проникливість, пильність, інтуїція, емоційна стабільність, креативність, впливовість. Успіх у навчанні і вихованні, вважав великий педагог, можуть забезпечити лише: «увага до кожної індивідуальності, піклування про кожного вихованця, чуйне, вдумливе ставлення до позитивних рис і недоліків кожної дитини» [4, 17–18], «педагог без любові до дитини – це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору» [8, 292];

5) педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них («щоб захистити дитину від зла, подолати його і утвердити добро треба бачити й розуміти минуле і уявляти майбутнє дитини, виразно накреслити перед собою ідеал вихованця» [8, 308], «учитель в слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до виховання [6, 322], «мудре і чуйне слово - немов цілюща вода» [3, 372].

Логічна єдність, цілісність зазначених вище чинників складає, як відмічав В.О. Сухомлинський, педагогічне явище. Тому педагогічна праця лише тоді стає творчим процесом, а вчитель лише тоді стає активною силою, яка впливає на особистість вихованця, коли він (учитель) не лише фіксує все, що відбувається, а й сам активно впливає на педагогічне явище, створює його. Великий педагог писав: «Якраз у тому, що вчитель, спостерігаючи, вивчаючи, аналізуючи факти, творить педагогічне явище, і полягає найважливіший елемент творчого дослідження – передбачення […]. Тільки вивчення й аналіз фактів дають змогу вчителеві бачити в звичайному, звичному нове. Бачення нових сторін, нових рис, нових деталей у звичайному – це важлива умова творчого ставлення до роботи» [5, 473].

Закоханий у свій предмет, Василь Олександрович спонукав і підтримував прагнення вчителів підвищувати свій рівень професійної майстерності. Він писав, що «школа може дати учням міцні і глибокі знання лише при тій умові, коли кожен учитель безперервно удосконалює свою педагогічну майстерність».

Діяльність учителя відбувається в непростий час як для нації, так і для школи зокрема, тому йому постійно доводиться шукати нові, більш ефективні форми й методи навчання і виховання, систематично працювати над удосконаленням педагогічної майстерності. "Улюбленим учителем підлітка, юнака, дівчини стає той, хто щодня відкривається перед допитливим юним розумом і полум'яним серцем якоюсь новою гранню. Якщо ви хочете бути улюбленим учителем, турбуйтесь про те, щоб вихованцю вашому було що у вас відкривати. Якщо ж ви кілька років один і той самий, якщо день, що минув, нічого не додав до вашого багатства, ви можете стати осоружним і навіть ненависним", – говорить Василь Олександрович.

Наслідуючи В.О.Сухомлинського, необхідно прагнути того, щоб через три-п’ять років після закінчення вузу молодий спеціаліст знав удесятеро більше, ніж на початку своєї педагогічної діяльності, щоб йому не загрожувало “духовне закостеніння”, а учням – “нудне зубріння”.

Василь Олександрович говорив: “Чим більше ви вивчаєте й спостерігаєте досвід своїх старших колег, тим необхідніші вам самоспостереження, самоаналіз, самовдосконалення, самовиховання. На основі самоспостереження, самоаналізу у вас народжуватимуться власні педагогічні ідеї” [7, 524].

То чи зможе гідно впоратись молодий педагог із такими важливими завданнями, адже він ще далеко не майстер? Не лише хороша професійна підготовка й особисті якості визначають результат учительської праці. Як стверджував В. Сухомлинський: «Молодий спеціаліст стає хорошим учителем, перш за все, дякуючи обстановці творчої праці педагогічного колективу й учнівського» [1]. Ефективна робота молодих учителів, їхня успішна професійна діяльність у значній мірі залежить від того, в який колектив попаде вчитель, як його зустрінуть, які умови праці й побуту їм створять, як допомагатимуть в повсякденних питаннях, як проводитиметься методична робота, яка буде мотивація ініціативності та творчості молодих педагогів.

Вчителювання – це мистецтво, яке стоїть на тих же щаблях, що і музика , живопис, театр. І як митець відточує свою майстерність, так і вчитель вчиться своєї справи все життя. А молоді педагоги лише на початку цього шляху, і ще буде багато перешкод, які доведеться долати. На початковому етапі у майбутнього педагога все є: закладені знання, освоєні основи викладання, бажання навчати та виховувати гідних громадян для своєї держави. Адже головним показником гарного вчителя було і залишається любов до дітей та школи. А майстерність буде відшліфовуватись з кожним учнем, в якому педагог посіє зерно знання, яке проросте.

Молодий учитель – це нове віяння, нові ідеї, які впливають  не лише на школу, а й на державу в цілому. Своє серце треба віддавати справі про яку мріяв все життя. Адже, діти  – це чистий лист, де вчитель першим робить запис на ньому, і почерк має бути таким, щоб діти запам'ятали його на все життя. Це і є особливістю педагога.

Висновки та перспективи: Таким чином, підсумовуючи викладене, беззаперечно можна сказати, що бути вчителем – це одна з  професій, в якій не лише віддаєш, а й отримуєш, отримуєш любов, розраду, насолоду. А збагнути це зможе той, хто віддаватиме себе до останку. Досвід Василя Олександровича Сухомлинського є цьому підтвердження:«Збагнімо ці слова, Учителю! Ми горимо і згоряємо в ім'я того, щоб єднати людей узами добрих побажань. Щоб людині хотілося жити від того, що поряд з нею живуть люди».

Бібліографія

  1. Бєлашова Л. Чи легко тобі, молодий вчителю? / Л. Бєлашова. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/manage/cadre/34828/.
  2. Половенко О.В. Розвиток творчості вчителя у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського / О.В. Половенко // Педагогічний вісник. – 2013. – № 2/3. – с. 56–58.
  3. Сухомлинський В.О. Народження громадянина / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 3. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 281–582.
  4. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 4. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 5–390.
  5. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 4. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 391–626.
  6. Сухомлинський В.О. Слово вчителя в моральному вихованні / В.О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5-ти т. Т. 5. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 321–330.
  7. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 2. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 419–654.
  8. Сухомлинський В.О. Як любити дітей / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 5. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 292–308.