ПРИРОДА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО
Марта Савчин
(студент, 2 курс, Педагогічний інститут)
ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”
м.Івано-Франківськ
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри теорії та методики початкової освіти,
Любомира Ілійчук
Постановка проблеми.Глобальні проблеми сучасності, що несуть загрозу для життя і людської цивілізації, викликали необхідність екологічної освіти і виховання підростаючого покоління, покликаних реалізувати ідеї екологічноінформаційного суспільства. Пошук шляхів гармонійної взаємодії суспільства і природи призводить до інтенсивного процесу екологізації загальної культури людства, і як наслідок, – до формування теорії і практики виховання екологічно грамотної особистості.
Гострота сучасних екологічних проблем висунула перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання виховання молодого покоління в дусі дбайливого, бережливого ставлення до природи, здатного вирішувати питання раціонального природокористування, захисту і відтворення природних багатств [4, 13]. Щоб ці вимоги перетворилися в норму поведінки кожної людини, необхідно з дитячих років цілеспрямовано виховувати почуття відповідальності за стан навколишнього природного середовища.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.Загальні положення екологічної освіти і виховання, питання формування екологічної культури особистості вивчали А. Волкова, О. Захлєбний, І. Звєрєв, О. Лабенко, С. Лебідь, Н. Лисенко, І. Матрусов, О. Мащенко, Р. Науменко, Л. Печко, О. Пруцакова, Г. Пустовіт, Н. Пустовіт, І. Родигіна, М. Соннова, А. Степанюк, І. Суравегіна та ін. Проблема формування певних компонентів екологічної культури учнів молодшого шкільного віку знайшла висвітлення у низці психолого-педагогічних праць (О. Варакута, Г. Волошина, Н. Горобець, І. Жаркова, С. Жупанин, Г. Ковальчук, О. Крюкова, Д. Мельник, Л. Нарочна, І. Павленко, Л. Різник, Л. Салєєва, Л. Селюкова, Г. Тарасенко, Т. Тарасова, Г. Ткачук, Л. Чистякова, Л. Шаповал та ін.). Дослідники розглядають різні аспекти екологічного виховання та освіти учнів у навчально-виховному процесі та при організації суспільно-корисної роботи з охорони природи.
Сьогодні ідеї сучасної комплексної екології активно впроваджуються в практику навчання і виховання молодших школярів. Адже свідоме й бережливе ставлення до природи слід формувати з дитинства у сім’ї та школі, за умови активного формування екологічної культури особистості й накопичення у неї систематичних знань, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів. У даному контексті важливим стає звернення до прогресивних ідей, практичного досвіду, унікальної педагогічної спадщини В. Сухомлинського, яка є невичерпним джерелом думок, поглядів видатного педагога. У його працях панорамно представлені проблеми розвитку і формування особистості дитини, зокрема, засобами природи рідного краю.
Мета статті – проаналізувати педагогічні погляди В. Сухомлинського на зміст і особливості формування особистості молодшого школяра засобами навколишнього природного середовища.
Виклад основного матеріалу. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського має різноплановий, багатоаспектний характер. Творча думка педагога зазнавала певної еволюції, вона постійно збагачувалася, поглиблювалася, відточувалась. Серед основних джерел творчості педагога варто назвати народну педагогічну мудрість, класичну педагогічну спадщину, передовий педагогічний досвід і його власну педагогічну практику.
В. Сухомлинський наголошував на необхідності екологічної освіти і виховання, які покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства і кожної людини зокрема, виробити потребу в спілкуванні з природою та сформувати прагнення брати активну участь у поліпшенні довкілля. Передумовою цього є екологічні знання, а результатом – екологічний світогляд. Тому школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища, при цьому навчання має бути активним, цікавим, раціональним, максимально наближеним до життя [1, 18].
Видатний педагог вибудував струнку педагогічну систему, зорієнтовану на природоохоронне навчання й виховання дітей. Суспільне виховання, на його думку, не повинно відокремлювати дитину від навколишнього світу, а навпаки – зобов’язане максимально враховувати особливості її розвитку як природної істоти: “Людина була й завжди залишається дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватися для її прилучення до багатств духовної культури” [7, 127].
В.Сухомлинський стверджував, що метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у кожної дитині міцних екологічних знань, розуміння взаємозв’язку і єдності дитини з природою; ролі навколишнього середовища у житті та потреби його охорони. Дитячі роки найбільш сприятливі для цього, бо дитина у своє дитяче серце і душу вбирає те, що каже вчитель, що її оточує у житті. Саме у шкільні роки формується світогляд, характер, звички, відношення до навколишнього світу, де не останнє місце займає і відношення до природи. Гармонійне спілкування дітей з природою у подальшому житті не дозволить їм необдумано зірвати квітку, зламати деревце або ж знищити гніздечко пташки.
На думку педагога увага дітей повинна спрямовуватись на те, що дерево і квітка – це живі істоти і життя їх залежить від людини, бо людина може прикласти багато зусиль, щоб знищити або відтворити все те, що нас оточує, людина може створити нове життя у вигляді гарного, пахучого куща троянд. Яким зможе бути кущ троянд таким може бути наша природа. “Краса природи – це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, що пробуджує і ледачу, і сонну, і інертну думку. Перед красою кожна дитина така, якою вона є насправді, під впливом краси вона стає такою, якою вона повинна бути. Коли дитина опиняється віч-на-віч з природою, коли перед нею відкривається світ дивних речей – дайте волю дитячим вчинкам, саме через вчинки ви найкраще зможете спостерігати, як сприймає навколишній світ кожна дитина, що вона бачить, як думає” [6, 45].
В.Сухомлинський формував цілісне ставлення до природи, виховував почуття відповідальність за стан довкілля. Підтвердженням цього є такі висловлювання педагога: “Ми вважали дуже важливим виховним завданням те, що наші вихованці, бачили свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств. Думка про те, що ми діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело, з якого п’ємо” [7, 587]. А тому і спілкування з природою молодших школярів було проникнуте співчуттям, любов’ю до живих істот, спрямоване на їх збереження та охорону. Звідси, якщо послідовно, день за днем, вчитель використовуватиме принципи екологічного виховання у роботі з дітьми, то у таких дітей будуть розвинені почуття відповідальності та збереження природи як важливого фактору існування людини.
Спілкування з природою повинно відбуватися в різних формах: через працю, споглядання, творчість, науковий пошук, спостереження, милування. І тут важливим є створення умов, за якими дитина могла б торкнутися природи не тільки рукою, а й розумом, серцем і душею. З цього приводу В. Сухомлинський зауважував: “Маленька людина, в якої відкрилися очі на світ, бачить корінь, стебло, листя і міркує про те, як взаємопов’язані ці частини рослини як єдиного цілого” [7, 554]. За переконанням педагога, природа є колискою дитячої думки, тому потрібно прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення щодо спілкування з природою. Важливим є те, щоб діти, бачачи і розуміючи свою єдність з природою, переживали, оберігали і примножували природні багатства.
Природа здатна створити стан духовної готовності дитини до сприймання того, що потрібно вкласти в її розум, зробити добутком її думки.Щоб запобігти безсердечності, павлиських школярів виховували у дусі турботи, тривоги, неспокою про живе і красиве. “З перших днів перебування в школі, – писав В.Сухомлинський, – ми спонукаємо до такого: якщо ти побачив, що на дереві надламана гілочка, дбайливо підв’яжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно гілочка приживеться. Ми постійно вчимо це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце” [3, 59]. Як бачимо, природа має великий вплив на дитину, бо засіває в маленькій душі добро, людяність, любов до природи, потребу примножувати красу рідного краю і оберігати її.
Природа являє собою безпосереднє джерело яскравих дитячих вражень і спостережень, бо дитина не тільки чує, а й прислуховується, не тільки дивиться, а й вдивляється, а це все разом покращує якість сприймання сприяє кращому запам’ятовуванню, допомагає в подальшому дитині у навчанні. Ефективно використовуючи у своїй роботі спілкування з природою, В. Сухомлинський добивався великих успіхів у навчанні. У нього не було відстаючих. Він зміцнював, розвивав пам’ять своїх вихованців, збагачував її поняттями, істинами. узагальненнями, повсякденним спілкуванням з природою [5, 110].
В. Сухомлинський завжди підкреслював, що треба навчати учнів розуміти природу, піклуватися за збереження і примноження її багатств. Найважливішими умовами виховання бережливого ставлення до природи є пізнання та вивчення рідного краю, розвиток в учнів позитивних емоційних виявів до навколишніх об’єктів, активна практична діяльність. При цьому пізнання та вивчення природи рідного краю слід починати зі спостережень у природі. Видатний педагог сформував низку порад щодо організації спостережень для підвищення їх ефективності: спостереження мають викликати почуття радості, супроводжуватися короткими, емоційно насиченими розповідями про даний об’єкт, під час спостережень необхідно звертати увагу на красу навколишнього світу.
Саме методам безпосереднього ознайомлення дітей з природою В. Сухомлинський надавав першочергового значення. Екскурсії в природу позитивно впливають на розвиток екологічного і естетичного мислення вихованців, формування їх світогляду, сприяють набуттю знань, умінь і навичок для практичного вирішення проблем охорони навколишнього середовища. Під час екскурсій вихованці не лише ведуть спостереження, а й отримують первинні знання та вміння щодо проведення пошуково-дослідницької роботи. Вони опановують методи проведення спостережень за об’єктами та явищами природи, вчаться аналізувати, порівнювати, робити узагальнення та висновки. Подорожі у природу, складання книжок-картинок про природу, проведення уроків мислення, використання і розв’язування задач із живого задачника, кімната казки, острів чудес, куток краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, весняних квітів, написання дітьми оповідань, казок – ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвитку дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу і гуманного ставлення до людей і природи.
Всесвітньо відомий педагог завжди у роботі з дітьми підкреслював, що природа – це чарівниця, а дерева, квіти, трави, кущі – наше щастя і ми повинні шанувати їх усі. З перших хвилин життя дитина входить до світу природи, що викликає почуття радості, здивування, захоплення, милування. “Замилуватися кущем шипшини, на якому палають червоні ягоди і жовтогарячі листочки; маленьким кленом і стрункою яблунькою з кількома жовтими листочками; кущем помідорів, обпаленим першим нічним диханням заморозку, – все це пробуджує в дитячих серцях ласкаве доброзичливе, дбайливе ставлення до живого” [2, 96]. Таке сприймання дітьми реальності допомагатиме педагогам донести до їхньої свідомості розуміння того, що людина – це частина природи, а тому вона повинна розвиватися за її законами і ставитися до природи, не порушуючи її законів.
Висновки.Погляди В. Сухомлинського особливо актуальні у наш час, позначений гуманізацією навчально-виховного процесу. Поглиблене вивчення педагогічної спадщини видатного педагога сприятиме оптимізації процесу навчання і виховання особистості. Розвиваючи ідеї та досвід видатного педагога, зокрема ідею гармонійного розвитку дитини засобами природи, необхідно трансформувати їх у сучасне життя. І тут слід згадати слова видатного педагога, гуманіста, мислителя ХХ століття В.Сухомлинського:“Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівські бережливо ставитись до неї – ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою”.
Бібліографія
1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України : підруч. для студ. вищ. пед. навч. закл. / Л.В.Артемова. – К. : Либідь, 2006. – 424 с.
2. Бахтібенов А.Ш. Екологічне виховання молодших школярів / А.Ш.Бахтібенов // Русс. яз. – 1993. – № 6. – С. 96-98.
3. Гладюк Т. Ідеї формування екологічної культури молодших школярів у педагогічній спадщині В.Сухомлинського / Т.Гладюк // Наукові записки ТДПУ ім. В.Гнатюка: Педагогіка. – 2002. – №5. – С. 59-62.
4. Глазачев С.М. Збережемо цінності екологічної культури / С.М.Глазачев // Початкова школа. – 1998. – № 6. – С.13-14.
5. Ковальчук В. Актуальність ідей В.О.Сухомлинського у проблемі формування соціальної компетентності майбутнього вчителя / В.Ковальчук // Наукові записки ТДПУ ім. В.Гнатюка: Педагогіка. – 2002. – №5. – С. 110-111.
6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори :в5-ти т. / В.О.Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 2. – 668 с.
7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5-ти т. / В.О.Сухомлинський.– К.: Рад. школа, 1977. – Т. 5. – 639 с.