ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ СЛОВА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

МАРИНА УШАНОВА
(студентка 5 курсу факультету педагогіки та психології)
Кіровоградський державний педагогічний
університет імені Володимира Винниченка
Кіровоград
Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Тетяна Прибора

На сучасному етапі реформування загальноосвітньої школи все більше відчувається потреба постійного духовного самовдосконалення особистості й збагачення інтелектуального потенціалу як найвищої суспільної цінності. Нинішні умови вимагають формування підростаючих поколінь з розвиненими творчими здібностями, які добре володіють словом в усіх сферах комунікації. У загальноосвітній школі слово виступає засобом пізнання, спілкування і впливу на почуття дитини, воно є також одним з найвагоміших засобів виховання.

Сьогодні, коли перед педагогічною наукою і всіма ланками освіти стоять складні відповідальні завдання, в науково-практичному досвіді В. Сухомлинського можна знайти джерела і шляхи для їх успішного розв’язання.

Творча спадщина В.О.Сухомлинського відзначається багатогранністю і яскраво вираженим новаторським характером. Окремим аспектам його педагогічної теорії і практики присвячені дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Це, зокрема, дисертації М. Базилевич, І. Баранюк, М. Библюка, М. Богуславського, Л. Бондар, Т. Будняк, В. Василенка, Г. Веденської, М. Дубінки, В. Кіндрата, Т. Когачевської, М. Левківського, О. Лоскутова, А. Луцюка.

Окремі аспекти виховання школярів засобами слова досліжувалися М. Антонцем, А. Борисовським, М. Вашуленком, О. Мазуркевичем, Г. Сагач, М. Стельмаховичем, О. Сухомлинською.

Мета статті на основі вивчення науково-педагогічної спадщини В. Сухомлинського проаналізувати теоретичні підходи і практику виховання школярів засобами слова; обґрунтувати значення досвіду видатного педагога для сучасної освітньо-виховної практики.

Актуальними для розвитку педагогічної науки і практики є розроблена В.О.Сухомлинським система виховання школярів засобами слова.

Василь Олександрович особливо високо цінував мудрі поради Я. Коменського та К. Ушинського, які наголошували на провідній ролі слова у вихованні особистості. Ідеї цих педагогів В. Сухомлинський творчо розвинув у власній діяльності, вони знайшли відбиття в його педагогічних поглядах, зокрема, на проблему виховання засобами слова [4,136].

Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського свідчить про те, що він був глибоко обізнаний з досвідом народного виховання, звичаями, культурою, історією українського народу. Свої знання педагог-вчений зумів використати в розкритті багатогранного світу дитини. Він вважав, що пізнання дитиною світу починається з оволодіння нею рідним словом. Педагогічні погляди видатного гуманіста на загальнолюдські цінності пов’язані з народною педагогічною мудрістю, народним світобаченням, українською національною системою виховання.

Слово за В. Сухомлинським – один з найважливіших інструментів виховання; воно виступає як засіб пізнання навколишнього світу, як засіб спілкування, впливу на почуття та емоції дитини, як засіб самовираження, самоутвердження особистості, як засіб творення краси і добра.

В.О.Сухомлинський не уявляв повноцінного виховання без спільних зусиль сім’ї і школи. Він вважав, що завдяки впливу батьків у дитини формуються основи світогляду і переконання. Саме слово батька і матері є тим засобом, який має пробуджувати чуйність і любов до навколишнього світу. [7,108]

Виховання словом у системі В.О.Сухомлинського є цілеспрямованим процесом, який здійснювався за допомогою певних форм, методів і засобів. За роки багаторічної праці Василь Олександрович розробив і застосував у Павлиській середній школі такі оригінальні виховні форми, як подорожі до джерел думки і слова, уроки мислення серед природи, уроки слова і почуттів, вечори читання улюблених творів, що були спрямовані на виховання всебічно розвиненої особистості [9, 159].

У вихованні дітей В. Сухомлинський використовував багато ефективних методів, але провідними серед них він вважав методи формування свідомості (бесіда, розповідь, переконання, навіювання, роз'яснення моральної істини та ін.). Педагог вважав, що моральність слова вчителя залежить від різноманітності цілей звертання вихователя до учня. Великого значення вчений надавав бесідам і радив їх проводити так, аби діти не відчували, що їх виховують.

В. Сухомлинський категорично виступав проти «сильнодіючих» засобів впливу на учнів, вважаючи, що справжнє виховання несумісне з покаранням. Особливо він виступав проти покарань словом, які принижують людську гідність: висміювання, дорікання, «розпікання» учня перед колективом, крик вихователя тощо.

Літературно-педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського представлена у вигляді казок, притч, новел, легенд, оповідань, які він спеціально написав для дітей. Твори В. О. Сухомлинського для дітей несуть у собі елементи високих моральних якостей, без яких неможливо уявити людину-громадянина.

В. Сухомлинського не задовольняв зміст шкільних читанок, в яких відчувався брак художніх творів на морально-етичні теми. Він створив «Хрестоматію з етики для читання учням Павлиськоїсередньої школи». Для вирішення проблеми моральності Василь Олександрович актуалізував педагогічну етику, науку про формування моральних основ особистості, надаючи при цьому велику увагу проблемі виховання школярів засобами слова. Він наповнив такі категорії етики, як честь, обов’язок, гідність, добро педагогічним та гуманістичним змістом.

До важливих засобів виховання В. Сухомлинський відносив книгу. Підкреслюючи велике виховне значення книги в духовному розвитку дитини, Василь Олександрович рекомендує звертати увагу на формування у школярів вміння читати, бачити в тексті його глибинний зміст. Велику увагу він приділяв добору літератури для дитячого читання. Для молодших школярів Павлиської школи вчений уклав Золоту бібліотеку дитинства, а для підлітків – Золоту бібліотеку отроцтва, до яких увійшли найкращі книги українських та зарубіжних письменників.

Одним з вагомих засобів впливу на дитину, формування її морально-етичних переконань В. Сухомлинський вважав казку. Саме казка, на думку педагога, задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до навколишнього світу. Казка завжди глибоко національна і самобутня, вона є джерелом виховання любові до Батьківщини і рідного слова. [5, 566].

У дослідженні виявлено, що в роботі Павлиської середньої школи творчість засобами слова займала одне з вагомих місць. Василь Олександрович наголошував, що складання казок, оповідань і віршів було улюбленим заняттям павлиських школярів. Через твори у дітей виховувалась любов до книги, до природи рідного краю, до людини, до рідного слова. Крім казок, віршів В.О.Сухомлинський разом з колегами широко практикував написання учнями оповідань-мініатюр, що були результатом уроків мислення, на яких удосконалювався найважливіший інструмент людського спілкування – слово.

У процесі дослідження встановлено, що поряд з іншими видами творів, педагог радив включати до словесної творчості гумор, вважаючи, що він зміцнює розумові сили і здібності дитини. Саме гумор, на думку Василя Олександровича, виховує у дітей співпереживання, нетерпимість до грубощів і цинізму.

Велика увага у Павлиській середній школі приділялась прослуховуванню музичних творів, розгляду картин живопису і втіленню їх у словесних образах.

Зазначається, що на сучасному етапі активних пошуків нових шляхів реформування освіти особливо зростає науково-практична значущість творчої спадщини В.О.Сухомлинського. Він створив виховну систему, співзвучну із завданнями сучасної школи. Тому такий широкий інтерес науковців та вчителів-практиків до творчої спадщини павлиського вченого [8, 14].

Творча спадщина В.О.Сухомлинського з проблеми виховання школярів засобами слова широко використовується вчителями-практиками Кіровоградщини, Українського коледжу ім. В.О.Сухомлинського (м. Київ), викладачами Кіровоградського та Уманського педагогічних університетів, інших навчальних закладів.

Отже, можна сказати, що виховання засобами слова у творчій спадщині В. О. Сухомлинського становить оригінальну авторську систему, що характеризуються єдністю мети, завдань, форм, методів і засобів. Дослідження життєвого шляху і творчої діяльності В. Сухомлинського показало, що джерелами становлення його поглядів на слово були: народні звичаї, традиції, мораль українського народу, любов до культури і літератури, твори педагогів-класиків. Значним новаторським внеском у проблему виховання школярів засобами слова є створені педагогом казки, новели, оповідання, бувальщини, притчі, легенди, що значно збагатили сучасну дитячу літературу.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Ботюк О. Використання спадщини В. О. Сухомлинського в трудовому вихованні молодших школярів / О. Ботюк // Початкова школа. – 2008. – № 9. – С. 17–19.
2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2006. – № 2. – С. 22–47.
3. Скутіна В. І., Ткаченко Г. М. В. О. Сухомлинський про гуманістичне виховання дітей у сім’ї // Освітньо-виховні ідеали В.О.Сухомлинського в контексті сучасності: Матеріали Перших Всеукраїнських педагогічних читань. – Київ-Луцьк, 1994. – С. 52–55.
4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина // Вибрані твори в п’яти томах / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 3. – С. 7–279.
5. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибрані твори в п’яти томах / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1976. – Т. 2. – С. 498–570.
6. Тименко В. Методика трудового навчання – технічної та художньої праці / В. Тименко // Початкова школа. – 2006. – № 10. – С. 23–29.
7. Ткаченко Г. М. Проблема виховання засобами слова у творчій спадщині А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського // Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. – К., 1999. –Ч. 4. – С. 105–111.
8. Ткаченко Г. М. Слово навчає, слово й виховує: Творча спадщина В. О. Сухомлинського // Початкова школа. –1999. – № 5. – С. 12–14.
9. Ткаченко Г .М. Слово як засіб духовного збагачення школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського // Наступність і перспективність у навчанні й вихованні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Переяслав-Хмельницький, 2000. – С. 158–159.