ПРОБЛЕМА МОВЛЕННЄВОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СПАДЩИНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

Ірина Левковська
(студентка 4 курсу психолого-педагогічного факультету Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет»)
м. Кривий Ріг
науковий керівник: кадидат педагогічних наук, доцент Білоконна Ніна Іванівна

Постановка проблеми у загальному вигляді. Завдання початкової ланки освіти – сформувати в учнів не лише знання, вміння й навички, а й здатність застосовувати їх на практиці, що потребує компетентнісного підходу до навчання. Компетентнісний підхід як сучасна освітня парадигма передбачає методологічну перебудову навчального процесу на принципах гуманізації і демократизації, формування в учнів ключових і предметних компетентностей, зміщенні акцентів у навчанні від «знаю, вмію» до «здатний, спроможний застосувати знання й уміння на практиці». З огляду на це, педагогічна спадщина видатного вітчизняного педагога Василя Сухомлинського набуває особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової психолого-педагогічної й методичної літератури дозволяє говорити про те, що процес мовленнєвого розвитку учнів початкової школи є багатогранним і складним. Він посідає важливе місце у формуванні особистості молодшого школяра. Мовленнєвому розвитку сприяє викладання усіх навчальних предметів, але особлива роль у цьому належить початковому курсу рідної мови, адже без високої культури мовної і мовленнєвої підготовки немає ні школи, ні справжньої розумової праці. Робота над формуванням умінь мовленнєвої діяльності (аудіювання, побудова діалогів, усних і письмових переказів та творів, читання вголос та мовчки) проводиться як на уроках мови, так і на спеціально відведених уроках – уроках мовленнєвої діяльності (О.Лобчук). Дієвим засобом організації різних видів мовленнєвої діяльності молодших школярів є художні твори для дітей В.Сухомлинського, що вивчаються на уроках літературного читання.

Спираючись на психолого-педагогічні дослідження, методична наука (М.Вашуленко, Л.Варзацька, І.Гудзик, О.Лобчук, К.Пономарьова, О.Хорошковська та ін.) дедалі активніше шукає шляхи виховання гуманної людини, формування у неї комунікативної компетентності. Цікаві поради щодо роз’язання цієї проблеми мають педагогічні праці В.Сухомлинського, його твори для дітей.

Мета статті полягає у визначенні навчально-виховного потенціалу педагогічної спадщини Василя Сухомлинського щодо організації мовленнєвої діяльності молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Справжнім шанувальником рідного слова був Василь Сухомлинський. У своїй педагогічній діяльності він часто звертався до слова як найважливішого засобу впливу на особистість учня, на формування його почуттів і переконань. До сьогодні залишається актуальною порада видатного педагога-практика, педагога-науковця: «Якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мистецтвом, відточуйте слово. Шукайте у невичерпній скарбниці нашої рідної мови перлини, які запалюють вогник захоплення в дитячих очах. Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!» [3, 167].

Робота над різними видами мовленнєвої діяльності збагачує учнів знаннями, які пробуджують їхні почуття, викликають у них бажання стати кращими, зробити щось добре, допомагає усвідомити людські чесноти: любов до природи, чесність, скромність, працьовитість, виховують моральні якості, культуру спілкування й поведінки, формують особистість. Так, ефективною, на нашу думку, буде робота над аудіюванням з використанням творів Василя Олександровича («Покинуте кошеня»,«Соловей і жук», «Горобчик і Вогонь» «Як Наталя у Лисиці хитринку купила»). Зміст казок та оповыдань знайомить молодших школярівз добром та злом,гарним і поганим, досконалим і потворним. Учнів приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Вони емоційно сприймають текст, у якому добро перемагає зло, щиро переживають горе, нещастя ображених.

Уроки літературного читання дозволять розширити знання учнів про особистість В.Сухомлинського, привернути увагу до характеристики внутрішнього стану дійових осіб його творів («Як Павлик списав у Зіни задачу», «Найкраща лінійка» «Горбатенька дівчинка», «Соловей і жук», «Я хочу сказати своє слово», «Про що думала Марійка»). За допомогою художніх творів є можливість значно підвищити ефективність формування у молодших школярів естетичних почуттів, смаків, ідеалів та виховання у них емоційної культури.

Велике значення мають думки Василя Олександровича Сухомлинського з приводу емоційної культури. Він був одним із перших, хто розумів проблему емоційного виховання. При цьому особливу увагу приділяв формуванню емоційної сфери школярів у процесі формування їхнього духовного світу. Так, наприклад, у його класі було традицією вільно, відверто висловлювати свої почуття: задоволення й незадоволення, вдячність і образу, гнів і подив. Яскравим прикладом практичної діяльності педагога було використання різноманітних хризантем зі шкільної теплиці, які щоденно ставилися на столі вчителя, символізуючи своїм кольором певний душевний стан дітей: рожева – радість, синя – тривога, блакитна – сум, фіолетова – образа.

Будучи тонким психологом, В Сухомлинський вважав, що від того, наскільки емоційно яскраво забарвлюється пізнавальні ідеї в роки отроцтва, наскільки буде широким коло фактів, що охоплює людина своїм мисленим поглядом, наскільки органічно зливаються та поєднуються емоційна й моральна оцінки навколишнього світу, наскільки глибоко відбиваються пізнані людиною ідеї в її особистій діяльності, залежить її душевність, сердечність [5, 58]. Зміст емоційної культури педагог пов’язував з наявністю в учнів здатності відчувати відтінки думок і почуттів людей. Ця чуттєвість виробляється тоді, коли школяр відчуває гру слів, їхнє внутрішнє змістовне багатство, емоційне забарвлення. Виховання чутливості до слова – одна з передумов гармонійного розвитку особистості [4, 215].

У сучасних умовах розвитку суспільства емоційний світ молодшого школяра є вразливим та залежним від оточення, оскільки на цьому віковому етапі емоційний компонент переважає над інтелектуальним. Не кожен учень здатен самостійно помітити прекрасне в довкіллі. Саме тому йому необхідно допомогти помічати і бачити, слухати і чути, а що найголовніше – радіти красі. Необхідно гармонізувати розвиток інтелектуального та емоційного в учнів початкової школи. Емоційні процеси посідають важливе місце у формуванні особистості молодшого школяра, а емоційна культура є складовою його духовної культури. Емоції допомагають розкрити внутрішній світ людини, впливають на її вчинки, відіграють роль регуляторів людського спілкування [1, 38]. Дуже важливим, на нашу думку, є те, що завдяки створенню на уроці доброзичливої атмосфери, забезпеченню учням бадьорого настрою, у молодших школярів поступово виховується бажання вчитися.

Мовленнєва діяльність молодших школярів – це процес практичного оволодіння рідною мовою, формування уміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу та засвоєння досвіду, набутого людством, як засобом пізнання самого себе і саморегуляції, як могутнім засобом спілкування і взаємодії людей.

Особливо цікавою для учнів початкових класів є мовленнєва діяльність, яка потребує створення власних казок, оповідань. Як зазначають провідні методисти (Л.Варзацька, Т.Ладиженська, О.Лобчук, К.Пономарьова, М.Рибнікова, та ін), у мовленнєвій практиці молодших школярів за ступенем самостійності це можуть бути колективні та індивідуальні твори, за формою – усні і письмові, за типами – розповіді, описи, міркування, за стилями – художні та наукові [2, 46]. Тематика творів повинна мати різноманітний характер і спонукати учнів до міркувань, висловлювання власних позицій, точок зору, наприклад: «Як я відпочивав улітку», «Чим мені подобається осінь (зима)», «Мій тато (мама)», «Наш парк».

Процес побудови творів у початковій школі носить навчальний характер, і в ньому надзвичайно необхідною є допомога вчителя. Щоб у власних творах учні могли передати ті зв’язки і залежності, які мають місце у реальному житті, вони повинні добре володіти фактичним матеріалом, відповідним лексичним запасом, що дозволить передати зміст образно і яскраво.

Підготовка до складання твору має бути поетапною:

1) формування уміння спостерігати «факти в їх складових частинах» (М.Рибнікова), помічати яскраве, характерне, бачити предмет, ніби заново, свіжими очима (Т.Ладиженська), а потім систематизувати їх;

2) поповнення словникового запасу лексикою, необхідною для створення висловлювання:

а) вчитель у результаті бесіди уточнює словник учнів, доповнює його;

б) вчитель пропонує певні тематичні групи слів, які дозволяють учням вибрати необхідні слова для передачі думки (О.Лобчук).

Наприклад, готуючись до складання твору на тему «Наш парк», пропонуємо учням таку лексику:

дерева – розкішні, стрункі, могутні, розлогі;

кущі – підстрижені, кучеряві, з білими і червоними ягодами;

квіти – червоногарячі, сальвії, пахучі чорнобривці, білі (кольорові) хризантеми.

З кожною групою слів учні складають два-три пов’язаних між собою речення (Ніби сторожа, стоять у парку могутні дуби, розлогі клени. Між ними біліють стрункі берізки.).

Погоджуємося з рекомендаціями О.Лобчук про те, що побудову тексту можна розпочати з колективного добору зачину. Після вибору кращого зачину, учні приступають до опису ознак, які розкривають думку, закладену у першому реченні. Вчитель звертає увагу, скільки підтем у загальній темі, скільки буде абзаців, як ці абзаци з’єднати у тексті. Колективно вирішується, як закінчити текст [2, 47].

Учні заслуховують складений текст і починають його редагувати (уточнюють, які речення необхідно перебудувати чи вилучити; які слова необхідно замінити на ті, що більш точно і образно можуть розкрить основну думку твору).

Запис твору учнями здійснюється з урахуванням їхнього віку та завдань, які стоять перед уроком. Це може бути індивідуальна робота (вчитель надає диференційовану допомогу слабким учням) чи робота в парах., групова чи колективна.

Висновки і перспективи подальших розвідок. У організації мовленнєвої діяльності молодших школярів допомагають твори В.Сухомлинського. Кожна його казка, кожне оповідання допомагаєють розширити життєвий досвід учнів, опанувати головні моральні закони людства. Вони навчать не боятися будь-яких випробувань, не зраджувати, не відступати, не чинити підлості, бути щедрим, милосердним, життєрадісним, працьовитим і доброзичливим, сприяють емоційно-естетичному вихованню молодших школярів.

Щоб у подальшому мовленнєва діяльність учнів була успішною, вчителеві необхідно постійно звертатися до невичерпної спадщини В.Сухомлинського, переглянути зміст теоретичних підходів до організації мовленнєвої діяльності своїх вихованців.

Бібліографія

1. Білоконна Н.І. Формування емоційної культури дітей молодшого шкільного віку засобами художньої літератури / Н.І.Білоконна, В.С.Абрамчук. - Кривий Ріг: КПІ ДВНЗ «КНУ», 2015. - 84с.
2. Лобчук О. Підготовка майбутніх учителів до проведення уроків мовленнєвої діяльності у початковій школі / О.Лобчук // Початкова школа. – 2011. - № 12. – С.44-47.
3. Сухомлинський В. О. Джерела естетичних почуттів : Вибр. твори в 5-ти т. / Василь Олександрович Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 3. – 537с.
4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям: Вибр. твори: в 5-ти т. / Василь Олександрович Сухомлинський. – Т.2. – К.: Рад. школа, 1976. – 414с.
5. Сухомлинський В.О. Як виховани справжню людину.Вибрані твори: У 5 т. / Василь Олександрович Сухомлинський. – Т.2. – К.: Рад. школа, 1976. – 414с.