ТУРИСТИЧНО-КРАЄЗНАВЧА РОБОТА ЯК ДІЄВИЙ ЗАСІБ ПІЗНАННЯ ПРИРОДИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ (ЗА ТВОРАМИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО)

Уляна Будник
(студентка 4 курсу Інституту туризму),
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,
м. Івано-Франківськ
Науковий керівник: к.п.н., доцент Оксана Кіліченко

Постановка проблеми. У сучасних умовах реформування всіх сфер суспільного життя проблема розвитку критичного мислення особистості, виховання в неї культури господарювання у природному середовищі, подолання споживацького ставлення до природи та її ресурсів, що базується на принципах добра й краси, свідомості й патріотизму, набуває особливої актуальності.

Процеси євроінтегрування України зумовлюють потребу активізації різних видів туристичної індустрії, зокрема в Карпатському регіоні. Туристично-краєзнавча діяльність слугує дієвим педагогічним засобом формування та розвитку нової людини, здатної до активного пізнання неповторної природи Українських Карпат. Адже тільки в адміністративному плані Українські Карпати охоплюють значну частину Івано-Франківської області, а Карпати взагалі є «унікальним природним скарбом визначної краси та екологічної цінності, …важливою частиною екологічного, економічного, культурного, рекреаційного довкілля та середовища існування», важливо визнати «важливість та екологічну, культурну і соціально-економічну цінність гірських регіонів» [2, 10]. Так, в Івано-Франківській області працює понад 200 шкіл зі статусом гірських. Тому екологічна, природоохоронна, рекреаційна складові є невід’ємними в сучасних наукових дослідженнях регіонуяк такого, що характеризується величезним туристичним потенціалом.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми екологічного виховання та формування екологічної культури особистості досліджували як класики педагогічної думки (Г. Ващенко, В. Сухомлинський, К. Ушинський  та ін.), так і сучасні вчені (Н.Байбара, О.Біда, С.Іващенко, Г.Пустовіт, О.Химинець та ін.).Питання формування екологічної свідомості, залучення молоді до туристично-краєзнавчої роботи знайшли своє відображення в численних наукових дослідженнях (Є. Балашова, Є. Бойко, А. Вербицький, Г. Пустовіт, Т. Філіпчук та ін.). У цьому аспекті заслуговують на глибинне вивчення й ретельне впровадження в сучасну освітню практику прогресивні ідеї, викладені в педагогічній системі видатного українського педагога, Заслуженого учителя України, члена-кореспондента АПН СРСР, кандидата педагогічних наук, директора школи В. Сухомлинського.

Мета статті – на основі вивчення та аналізу творів В.Сухомлинського визначити значення та пріоритетні напрями туристично-краєзнавчої роботи як дієвого засобу пізнання молодою людиною природи Українських Карпат.

Виклад основного матеріалу. Серед основних джерел творчості В. Сухомлинського варто назвати етнопедагогічну мудрість, класичну педагогічну спадщину, передовий педагогічний досвід та його власну шкільну практику. Педагог не випадково важливого значення у вихованні дітей та молоді відводить природі: «Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівськи бережливо ставитись до неї – ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою».

Учений зазначав, що екологічна освіта й виховання покликані забезпечити зростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства і кожної людини зокрема, виробити потребу в спілкуванні з природою та сформувати прагнення брати активну участь у поліпшенні навколишнього середовища. Передумовою цього є відповідні знання, а результатом – екологічний світогляд. Безумовно, що ці знання повинні базуватися на краєзнавчому матеріалі, передусім свого краю.

В. Сухомлинський у статті «Школа і природа» зауважує, що природа слугує джерелом істинного знання: «Світ природи стає невичерпним джерелом знання завдяки тому, що ці знання здобуваються складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, що прикрашають діяльність» [3, 567]. Завдяки досвіду вченого вітчизняна наука і практика отримала джерело формування  в молоді природничих і краєзнавчих знань, дієві форми й методи їх опанування. Всі його праці «написані з природи» і є навчальним посібником вчителю, керівнику творчого учнівського об’єднання, вихователя, студента. «Краса природи – це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, що пробуджує і ледачу, і сонну, і інертну думку. Перед красою кожна дитина така, якою вона є насправді, під впливом краси вона стає такою, якою вона повинна бути. Коли дитина опиняється віч-на-віч з природою, коли перед нею відкривається світ дивних речей – дайте волю дитячим вчинкам, саме через вчинки ви найкраще зможете спостерігати, як сприймає навколишній світ кожна дитина, що вона бачить, як думає».

На формування екологічної свідомості впливають відповідні знання й переконання. Саме на них і базується поведінка людини в природному середовищі, яка складається з окремих вчинків (сукупність станів, конкретних дій, умінь і навичок) та її ставлення до вчинків, на які впливають цілі та мотиви особистості (мотиви у своєму розвитку проходять такі етапи: виникнення, насичення змістом, задоволення). Екологічна поведінка формується з роками навчання дитини у школі, вищому навчальному закладі у професійній діяльності.

В. Сухомлинський вибудував потужну педагогічну систему, зорієнтовану на природоохоронне навчання й виховання особистості, залучення її до туристично-краєзнавчої діяльності, в якій вбачав величезні можливості для опанування такими знаннями. Виховання, на думку педагога, не повинно відокремлювати дитину від навколишнього світу, а навпаки – зобов’язане максимально враховувати особливості її розвитку як природної істоти: «Людина була й завжди залишається дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватися для її прилучення до багатств духовної культури» [Там само].

На думку педагога, культура поведінки в природному середовищі найбільш ефективно формується в дитячому віці, тому увага саме дітей повинна спрямовуватись на те, що дерево і квітка – це живі істоти і життя їх залежить від людини, бо людина може прикласти багато зусиль щоб знищити або відтворити все те, що нас оточує, людина може створити нове життя у вигляді гарного, пахучого куща троянд. Яким зможе бути кущ троянд, таким може бути наша природа. В. Сухомлинський акцентував на потребі формування цілісного ставлення до природи, виховування в дітей і молоді почуття відповідальності за стан довкілля. Особливо цікавими для ідеї вченого для нашого сучасника, коли йдеться про безгосподарне ставлення до природи в Карпатському краї, браконьєрство, бездумне вирубування лісів, що часто призводить до катастрофічних наслідків, повеней, людських трагедій.

Підтвердженням цього є такі тези педагога: «Ми вважали дуже важливим виховним завданням те, що наші вихованці, бачили свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств. …Думка про те, що ми діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело, з якого п’ємо». А тому і спілкування з природою молоді було проникнуте співчуттям, Любов’ю до живих істот, спрямоване на їх збереження та охорону, особливо коли йдеться про розроблення й реалізацію туристичних маршрутів в Українських Карпатах.

Екологічна свідомість – це розуміння необхідності охорони природи, усвідомлення наслідків недбайливого відношення до неї. Крім того, екологічна свідомість це розуміння і усвідомлення того, що кожна людина несе відповідальність за збереження як окремих видів тварин і рослин, так і в цілому життя на Землі. Спілкування з природою повинно відбуватися в різних формах: через працю, споглядання, творчість, науковий пошук, спостереження, милування.

Головним у формуванні й розвитку екологічного мислення молодої людини є створення умов, за якими вона могла б торкнутися природи не тільки рукою, а й розумом, серцем і душею. «…Людина, в якої відкрилися очі на світ, бачить корінь, стебло, листя і міркує про те, як взаємопов’язані ці частини рослини як єдиного цілого». Ці думки повинні супроводжувати її й тоді, коли вона плануватиме самостійну підприємницьку діяльність в гірському краї, коли відпочиватиме з друзями на Говерлі, коли плануватиме туристичний похід чи мандрівку.

Традиційно в Україні вважали недоброю людину, котра не посадила за своє життя жодного дерева. Наші Карпатські села потопають весною у квітучих садах, а хати стоять ціле літо і до пізньої осені у різнобарвних квітах. Цим значною мірою завдячує Україна таким людям, як В. Сухомлинський. Бо посадити і виростити дерево, то не лише практична робота, це – диво народження нового життя, велика відповідальність за те, чи буде воно жити, чи ні. А кожне окремо взяте дерево, що благородно посаджене молодою людиною, кожна ялинка – це краса нашого Карпатського краю. І хоч В.Сухомлинський працював на Кіровоградщині, його ідеї надзвичайно багаті і придатні для використання в навчальних закладах гірського регіону, а також у повсякденній діяльності кожного людини.

У контексті залучення молодої до туристично-краєзнавчої роботи, зокрема складання туристичних етнографічних маршрутів,  надзвичайно корисним є досвід видатного педагога про спілкування в природі, важливість її пізнання, шанобливого ставлення: «Ведіть дітей у ліс, до річки, на луг, – научав В. Сухомлинський, – відкрийте перед ними джерело, без якого неможливе повноцінне духовне життя, і ви побачите, як діти стануть розумними, спостережливими, кмітливими».

Дійсно, вдало організовані туристичні походи в природу, зокрема в Українські Карпати, позитивно впливають на розвиток екологічного мислення молоді, формування її світогляду, сприяють набуттю знань, умінь і навичок для практичного вирішення проблеми охорони навколишнього середовища. Під час туристичної подорожі ведуться спостереження за об’єктами та явищами природи, є можливості для проведення пошуково-дослідницької роботи. Як зазначає Г. Пустовіт, «природоохоронна робота дітей та підлітків є частиною виховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: озброєння науковим знанням з охорони оточуючого середовища та організація відповідної трудової діяльності. При цьому вони набувають певних трудових умінь і навичок, вчаться раціонального природокористування, засвоюють основи колективної праці, дисциплінованості, взаєморозуміння». Важливо не просто спостерігати красу природи, милуватися нею, а й спонукати молодь до дослідження, пізнання її неповторності.

Під час туристичних походів доцільною є організація коротко та довготривалих фенологічних спостережень. Важливо, щоб феноспостереження охоплювали не тільки динаміку розвитку окремих рослин або тварин протягом року чи сезону, а й річні та сезонні метеорологічні і гідрологічні явища, туристичні й рекреаційні ресурси рідного краю. Накопичення конкретних результатів підводить молодь до розуміння зв’язків і залежностей у природі, формує у екологічний стиль мислення.

Організовуючи туристичний маршрут, варто проводити моніторингові дослідження стану місцевих екосистем. Моніторингові дослідження довкілля можуть мати багатовекторне спрямування і, як правило, охоплювати регіональні проблеми у відповідній сфері. Використання моніторингових досліджень в природі не тільки підсилює інтерес до вивчення циклів біологічних, хімічних, географічних дисциплін, але й формує елементи наукового пошуку, поглиблює вивчення окремих розділів наук, вчить замислюватися над проблемами довкілля свого Карпатського краю, бережно ставитися до місцевої флори і фауни, а разом з тим, підвищує рівень екологічної свідомості підростаючого покоління.

В. Сухомлинський також акцентував на потребі озеленення навчального середовища, зокрема в школі, складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв’язування задач із живого задачника, кімната казки, острів чудес, куток краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, весняних квітів, написання дітьми оповідань, казок – ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвитку дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу і гуманного ставлення до людей і природи.

Висновки. Благодійним джерелом гуманістичного виховання особистості є природа. Неоціненне значення в сучасному освітньому просторі належить ідеям В. Сухомлинського. Використання цієї педагогічної спадщини є особливо актуальною сьогодні, оскільки допомагає інтелектуальному, духовному і фізичному розвитку молодої людини, допомагає плекати в неї духову культуру, вчить відчувати, сприймати, аналізувати, порівнювати.

В умовах розвитку сучасної туристичної індустрії в Українських Карпатах актуальним є формування нового світогляду та створення надійної основи для імплементації постулатів сталого розвитку на рівні як пересічного громадянина, так і менеджера туристичного бізнесу. Адже сучасна молода людина є передусім природокористувачем, розпорядником природно-рекреаційних ресурсів свого краю. І чим ґрунтовнішими будуть її знання про Українські Карпати як екосистему, причини й наслідки природних зсувів, паводків тощо, тваринний і рослинний світ, міжнародні й  всеукраїнські екологічні, туристичні програми, тим вагомішою буде її вплив на навколишнє середовище, тим ефективніше буде її використання в плані розвитку туризму й рекреації, шляхом примноження й збагачення багатств краю.

Перспективою подальших досліджень вважаємо вивчення зарубіжного досвіду природокористування, управлінської діяльності в сфері туризму, формування екологічної свідомості молоді.

Бібліографія

1. Пустовіт Г. П. Дослідницька робота учнів з екології в позашкільних установах і школах / Г. Пустовіт. – К. : Інститут педагогіки АПН України, 1996. – 128 с.
2. Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат // Гірська школа Українських Карпат. – Науково-методичний журнал, 2006. – №1. – С. 10–17.
3. Сухомлинский В. А. Школа и природа / В. А. Сухомлинский // Избр. произв. В 5 т. Т. 5 : Статьи. – К. : Рад. школа, 1980. – С. 565–581.
4. Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр. антологія /скл. Л.Нехайчик; ред. Л.Трошина; відп. за вип. Є.Гнатів. – Прилуки : Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького-Носенка, 2013. – 128 с.