ЕТНОПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЕТНОПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ВИХОВАТЕЛІВ

Ольга Ткаченко
(Кіровоград, Україна)

Анотація. У статті обґрунтовано потребу формування в майбутніх учителів, вихователів етнопедагогічної компетентності, яка забезпечує реалізацію їхньої життєтворчої та культуротворчої професійної місії. На основі аналізу будови етнопедагогічної компетентності як різновиду професійної компетентності педагога з’ясовано місце дослідницьких компетенцій у структурних і функціональних компонентах цього професійного особистісного утворення. Порівняння сутності етнологічного та науково-педагогічного дослідження дало змогу виявити особливості етнопедагогічного дослідження, специфіку його організації та значення для формування різних компонентів етнопедагогічної компетентності в майбутніх фахівців у галузі освіти.

Ключові слова: професійна компетентність педагога, етнопедагогічна компетентність, етнологічне дослідження, науково-педагогічне дослідження, етнопедагогічне дослідження.

Аннотация. В статье обоснована потребность в формировании у будущих учителей, воспитателей этнопедагогической компетентности, которая обеспечивает реализацию их жизнетворческой и культуротворческой профессиональной миссии. На основе анализа этнопедагогической компетентности как разновидности профессиональной компетентности педагога определено место исследовательских компетенций в структурных и функциональных компонентах этого профессионального личностного образования. Сравнение сущности этнологического и научно-педагогического исследования позволило выявить особенности этнопедагогического исследования, специфику его организации и значение для формирования разных компонентов этнопедагогической компетентности у будущих специалистов в области образования.

Ключевые слова: профессиональная компетентность педагога, этнопедагогическая компетентность, этнологическое исследование, научно-педагогическое исследование, этнопедагогическое исследование.

Annotation. The article substantiates the necessity of forming of future teachers, educator’s ethnopedagogical competence, which ensures implementation of their giftware and cultural professional mission. Based on the analysis of the structure ethnopedagogical competence as a form of professional competence of the teacher clarified the place of research competences in structural and functional components of this professional personal education. A comparison of the essence of ethnological and scientific-pedagogical research, accounting tasks ethnological science, the content of professional-pedagogical training of teachers and educators in higher education has allowed to identify the features ethnopedagogical research, the specifics of its organization and the value for the formation of the various components ethnopedagogical competence (motivation and values, cognitive, operational, technological and personal) in the future specialists in the field of education.

Keywords: professional competence of the teacher, ethnopedagogics competence, ethnological research, scientific-pedagogical research, ethnopedagogical research.

Постановка проблеми. Глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, динамічність нинішнього життя вимагають від сучасної людини, яка адаптується в соціумі, інформаційному просторі, постійного оновлення знань, мобільності в різних ситуаціях, самостійності, творчості в ухваленні й реалізації рішень. Ці обставини зумовлюють потребу в підготовці фахівця у галузі освіти, здатного до адекватного осмислення закономірностей соціалізації особистості з огляду на традиції та трансформацію соціокультурного простору, кваліфікованого їх урахування в педагогічному процесі з метою стимулювання пізнавальноїактивності, виявлення творчого потенціалу учнів. В умовах актуалізації компетентнісного підходу в освіті майбутній фахівець такого рівня має бути спроможним до дослідницької діяльності у контексті етнопедагогічної компетентності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Компетентнісний підхід в освіті схарактеризований В. І. Байденком, О. Г. Бермусом, Н. М. Бібік, О. І. Пометун, О. Я. Савченко, А. В. Хуторським та ін. Сутність поняття професійної компетентності вчителя та її структурні частини з’ясовані в працях Н. В. Гузій, І. А. Зязюна, Н. В. Кузьміної, А. К. Маркової, Л. М. Мітіної, Дж. Равена, В. О. Сластьоніна. Особливості організації процесу формування різних видів цього особистісного утворення в майбутніх учителів вивчали О. Б. Бігич, О. І. Гура, І. О. Зимня, Н. В. Кічук, Я. В. Кічук, В. В. Радул, С. А. Раков, Є. М. Смирнова-Трибульська, Л. Л. Хоружа та ін.

Проблеми організації дослідницької діяльності, зокрема і студентів, окреслювали у своїх працях Ю. К. Бабанський, С. У. Гончаренко, В. В. Краєвський, С. Д. Максименко, М. Н. Скаткін та ін. Специфіку етнологічного дослідження виявляли М. С. Глушко, М. В. Гримич, І. С. Кон, С. О. Токарев, інші вчені. Питання організації етнопедагогічного дослідження не знайшли належного висвітлення у науковій літературі.

Формулювання мети статті. Визначення сутності, завдань та змісту етнопедагогічного дослідження як засобу формування етнопедагогічної компетентності у майбутніх учителів-вихователів.

Виклад основного матеріалу. Етнопедагогічну компетентність учителя-вихователя ми розглядаємо як різновид педагогічної компетентності, що є динамічним особистісним утворенням фахівця в галузі освіти, яке передбачає опанування педагогом системи етнопедагогічних знань, умінь і навичок кваліфікованого опрацювання надбань світової народної педагогічної культури, урахування актуальності окремих її елементів у процесі осмислення педагогічної теорії та організації сучасної педагогічної практики, що дає змогу спеціалістові реалізувати гуманістичний підхід до своєї професійної діяльності й оптимально виявити власний творчий потенціал.

Актуальність цього виду професійної компетентності вихователів і вчителів зумовлена інтеграцією української системи вищої професійної освіти до світового освітнього простору, потребою у розв’язанні глобальних проблем входження людини в соціальний світ, що пов’язані з тенденціями до етнічного відродження, інтенсифікації міжетнічних контактів, адаптації людини в багатонаціональному світі, етносоціальною структурою українського суспільства та іншими чинниками.

Більшість дослідників компетентності у певній сфері, зокрема І. Г. Єрмаков, І. О. Зимня, А. К. Маркова, схильні пов’язувати її з дослідницькою діяльністю [3; 7] і трактувати як «здатність дослідити цю сферу і висловити щодо неї адекватну оцінку, корисну як для діяльності у ній, так і утримання від тієї чи іншої діяльності» [2, 226]. Для фахівця з вищою освітою дослідницька діяльність стає запорукою якісного самовдосконалення та набуття професіоналізму. Дослідження в діяльності педагога вможливлюєбачення реальних навчальних і виховних проблем, вибір найбільш оптимальних та ефективних шляхів їх вирішення та знаходження нових підходів до розв'язання, вияв творчості у професійній діяльності.

Структурно-функціональний аналіз етнопедагогічної компетентності майбутнього вчителя-вихователя засвідчує, що когнітивний та операційно-технологічний компоненти цього виду професійної компетентності ґрунтуються на дослідницьких компетенціях, які коригують зміст мотиваційно-ціннісного та індивідуально-особистісного компонентів. Структурним компонентам підпорядковані функціональні, що містять дослідницькі компетенції у сферах гносеологічної, навчальної та виховної функцій педагогічної культури.

Дослідницькі компетенції і компетентність, залежно від методологічного підходу дослідників, мають кілька визначень. Наприклад, за системним підходом, їх розглядають як компоненти професійної компетентності педагога. Е. Ф. Зеєр, Н. Ф. Тализіна та інші науковці, керуючись знаннєво-операційним підходом, трактують їх як сукупність знань і вмінь, необхідних для дослідницької діяльності. В. М. Введенський, М. А. Чошанов підкреслюють визначеність ефективності застосування цього виду професійної компетентності в реальній практиці застосування отриманих знань та вмінь [1, 52]. У змістовій характеристиці феномена, яка дає змогу розмежувати дослідницьку компетентність із близькими за наповненістю, акцентується увага на вияві її в теоретичній обізнаності, оперуванні методами науково-педагогічного дослідження, грамотній обробці та вдалій репрезентації результатів дослідження певної проблеми.

Близькою за значенням до дослідницької компетентності виявляється методологічна компетентність, яка ґрунтована на методологічній культурі. Методологічна культура, на думку П. Г. Кабанова, є рефлексією дослідницької діяльності педагога [4, 32]. В. В. Краєвський, В. О. Сластьонін вважають, що володіти методологічною культурою – це значить «знати методологію педагогіки та вміти застосовувати ці знання в процесі розв’язання педагогічних ситуацій», усвідомлювати складність характеру залежності законів, цілей, принципів і правил педагогічного процесу [5]. Це усвідомлення, на думку науковців, досягається й завдяки етнопедагогічній культурі, яка є базовою для етнопедагогічної компетентності.

Врахування специфіки етнопедагогічної діяльності дало змогу виокремити в межах етнопедагогічної компетентності дослідницький її компонент, який охоплює цілісну інтегральну характеристику особистості педагога, що виявляється в інтересі до дослідницької етнопедагогічної діяльності та готовності зайняти в ній активну позицію, усвідомленні етнопедагогічної інформації, баченні її проблемності та можливих труднощів у застосуванні на практиці, адекватності оцінювання власних етнопедагогічних знань та конкретної ситуації, щодо якої можна застосувати етнопедагогічний матеріал, здобутий у результаті освіти та самоосвіти, у прагненні до професійного самовдосконалення в галузі етнопедагогіки.

Дослідницький компонент як складник етнопедагогічної компетентності ми розглядаємо як рівень освіченості в галузі етнопедагогіки, достатній для самостійного творчого розв’язання дослідницьких завдань теоретичного або прикладного характеру у сфері етнопедагогічної діяльності. Дослідницька компетентність ґрунтована на 1) усвідомленні провідних світоглядних теорій, які визначають характер етнопедагогічного досвіду, знаннях про природу етнопедагогічних знань, способи їх отримання і фіксації в етнології, етнопсихології та етнопедагогіці; про сутність творчості, етапи й технології творчої етнопедагогічної діяльності; про методологію дослідницької діяльності; 2) уміннях застосовувати методи науково-педагогічного дослідження, різні прийоми творчої діяльності в процесі опанування народнопедагогічним досвідом людства; 3) готовності до продуктивної дослідницької діяльності в галузі етнопедагогіки.

Дослідницькі компетенції вчителя мають неабияку вагу для етнопедагогічної компетентності, оскільки остання пов’язана з оволодінням знаннями в молодій галузі педагогіки, передбачає самостійний рух студентів до виявлення закономірностей та принципів навчання і виховання, вивчення дитячої субкультури тощо. Не випадково відомі дослідники проблем етнопедагогіки й етнопсихології В. С. Кукушин та Л. Д. Столяренко вважають, що при вивченні етнопедагогіки значну увагу слід приділяти «пошуковій та дослідницькій роботі» [6, 7].

Дослідницькі компетенції студентів виявляються у виконанні майбутніми фахівцями етнопедагогічних досліджень, проектів, орієнтованих на самостійне опрацювання основної і додаткової літератури з дисципліни, а також безпосереднє спостереження і спілкування з носіями певних етнічних культур. Такого роду дослідження, відповідно до завдань та методики організації, інтегрує в собі елементи етнологічного та педагогічного дослідження.

Етнологічне дослідження традиційно має на меті збір та опрацювання польових етнографічних матеріалів. Збір матеріалів здійснюється завдяки спостереженню, опитуванню, інтерв’юванню, передбачає особистий контакт дослідника з об’єктом наукових інтересів, супроводжується різними методами фіксації і опису польових етнографічних матеріалів. Опрацювання зібраних матеріалів зорієнтоване на застосування порівняльно-історичного методу та методу типологічного аналізу.

Етнопедагогічне дослідження – це різновид наукового дослідження, яке здійснюється з метою уточнення та поглиблення знань з етнопедагогіки, удосконалення методологічних умінь студентів та їхніх умінь педагогічного спілкування. Воно містить елементи етнологічного дослідження та науково-педагогічного дослідження, спирається, з одного боку, на встановлення безпосереднього контакту з інформаторами, вміння налаштовувати їх на невимушену розмову і непомітно спрямовувати бесіду в потрібне русло, своєчасно і якісно фіксувати етнографічний матеріал, а з іншого – на опрацювання наукової літератури з проблем етнопедагогіки для вирізнення проблемних питань та аналізу отриманої інформації, що стосується проблем виховання дітей.

Визначений вид дослідження може мати різні предмети вивчення і виконуватись у межах таких навчальних дисциплін, як педагогіка, етнопедагогіка, актуальні проблеми гри, основи науково-педагогічних досліджень, у ході виконання курсових чи кваліфікаційних робіт тощо. Виконання дослідницьких завдань має на меті актуалізацію, систематизацію, закріплення та поглиблення знань студентів з етнопедагогіки, удосконалення в них умінь дослідницької діяльності; розвиток навичок професійного самовдосконалення на рефлексивній основі.

Етнопедагогічне дослідження виконується на основі спілкування з кількома особами – носіями певної етнокультури. Мета дослідження – поглибити знання про традиції виховання дітей і молоді у певних народів, що проживають на території України. У ході дослідження вивчаються особливості соціалізації та виховання дітей і молоді в минулі роки. Розглядаються такого роду питання: як грали діти, у які ігри, якими іграшками, хто і як виготовляв іграшки; в якому віці почали залучатись до праці, які мали трудові обов’язки; як традиційно одягались, яким був святковий одяг; яких правил поведінки дотримувались діти, що дозволялось робити, а що заборонялось; чи часто батьки, дідусі й бабусі хвалили за виконану роботу, які види і форми покарання застосовували; які вислови – зразки народної мудрості – вживались дідусями, бабусями, батьками; які були стосунки з батьками, сестрами, братами; до чого прагнули, які були мрії; участь у святах; улюблені танці, вірші, пісні тощо.

У звіті про результати етнопедагогічного дослідження обов’язково фіксуються наступні положення: хто проводив бесіду; з ким (вказуються прізвище, ім’я та по батькові; національність; рік народження; місце проживання респондента в дитячі роки); дата бесіди. Відповіді на запитання фіксуються в довільній формі (можливий варіант: запитання – відповідь). Звіт завершується висновками, в яких студент фіксує традиційне у процесах соціалізації та виховання дітей і молоді.

Оцінювання результатів етнопедагогічного дослідження зорієнтовано на такі критерії: усвідомлення мети і завдань виконаної роботи; зміст звіту про дослідження, доцільність обраної послідовності питань, обсяг отриманої інформації; логічність викладу, співвідношення фактів і висновків, яскравість прикладів з життя респондентів, переконливість висновків; вияв належного рівня знань основних категорій та положень етнопедагогіки; оригінальність роботи; якість оформлення, зокрема грамотність викладу матеріалу, охайність оформлення матеріалів.

Аналіз результатів досліджень студентами дитячої субкультури, традицій соціалізації і виховання у різних народів засвідчив, що в контексті формування етнопедагогічної компетентності в майбутніх учителів-вихователів спостерігаються такі зміни в межах різних компонентів цього професійного особистісного утворення:

1. мотиваційно-ціннісний компонент – усвідомлюється і загострюється потреба в ціннісному ставленні до етнопедагогічної інформації та установках на її сприйняття, продовжується формування етнопедагогічних цінностей, диференціація та інтеграція у свідомості загальнолюдських і національних педагогічних цінностей, уточнюються професійні педагогічні позиції, підвищується інтерес до етнопедагогічної діяльності, стає стійким прагнення до самоосвіти в галузі етнопедагогіки;

2) когнітивний компонент – у процесі виконання дослідження уточнюються, розширюються, поглиблюються, закріплюються та систематизуються знання студентів у галузі родинознавства, народного дитинознавства, народного виховання, народної дидактики, народної педагогічної деонтології, удосконалюються інтелектуальні вміння, педагогічне мислення, навички педагогічного спілкування та етнопедагогічної творчості;

3) операційно-технологічний компонент – майбутній фахівець вчиться оперувати знаннями про традиційні процеси виховання, соціалізації, закріплені в народній педагогіці; інформацією про дитячі народні ігри та іграшки, народні ремесла й промисли, родинно-побутову культуру, традиційні методи і форми педагогічного впливу на дітей; усвідомлювати та реалізувати в практиці сучасного навчально-виховного закладу виховний потенціал рідної мови, національних обрядів, звичаїв, традицій, свят, символів, народного мистецтва тощо; грамотно організовувати диференційоване навчання і виховання на основі врахування індивідуальних етнічних особливостей поведінки дітей та їхніх батьків у педагогічному процесі;

4) індивідуально-особистісний компонент – удосконалюються комунікативні, перцептивні, зокрема емпатійні, здібності, підвищується рівень усвідомленості саморегуляційних умінь, формується професійна толерантність, створюється основа для нормалізації професійної самооцінки та вияву педагогічної творчості в межах етнопедагогічної діяльності тощо.

Позитивні зрушення у межах структурних компонентів сприяють удосконаленню і функціональних компонентів етнопедагогічної компетентності студентів, що знаходить віддзеркалення у їхній пізнавальній діяльності, в організації ними навчального та виховного процесів під час педагогічної практики.

Висновки. Етнопедагогічне дослідження як різновид етнологічного та науково-педагогічного досліджень може виступати засобом формування етнопедагогічної компетентності, оскільки сприяє удосконаленню структурних та функціональних компонентів цього виду професійної компетентності майбутніх фахівців у галузі освіти.

Перспективами вивчення проблеми може бути дослідження питань формування інших видів професійної компетентності педагога у процесі етнопедагогічного дослідження.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Введенский В. Н. Моделирование профессиональной компетентности педагога / В. Н. Введенский // Педагогика. – 2003. – №10. – С.51–55.
2. Життєва компетентність особистості: від теорії до практики: наук.-метод. посібн. / ред. І. Г. Єрмаков. – Запоріжжя: Центріон, 2005. – 640 с.
3. Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата современного образования [Електронний ресурс] / И. А. Зимняя // Интернет-журнал «Эйдос». – 2006. – 5 мая. – Режим доступу до журн.: http://www.eidos.ru/journal/2006/0505.htm. – Назва з екрана.
4. Кабанов П. Г. Вопросы совершенствования методологической культуры педагога / Петр Георгиевич Кабанов. – Томск: Издательство Томского государственного университета, 1999. – 140 с.
5. Краевский В. В. Педагогика и ее методология вчера и сегодня [Електронний ресурс] / В. В. Краевский //Интернет-журнал «Эйдос». – 2003. – 2 декабря. – Режим доступу до журн.:http://www.eidos.ru/journal/2003/0711-03.htm. – Назва з екрана.
6. Кукушин В. С. Этнопедагогика и этнопсихология / В. С. Кукушин, Л. Д. Столяренко. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 444 с.
7. Маркова А. К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя / А. К. Маркова // Советская педагогика. – 1990. – №8. – С.82 – 88.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Ткаченко Ольга Михайлівна – доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки дошкільної та початкової освіти Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Коло наукових інтересів: проблеми формування педагогічної майстерності та творчості майбутнього вчителя, вихователя, становлення їхньої етнопедагогічної компетентності.