МЕНЕДЖМЕНТ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Леся Лебедик
(Полтава, Україна)

Анотація. У статті виділені напрями досягнення мети педагогічної підготовки магістрів з позицій теорії управління; визначені принципи, функції і методи менеджменту системи педагогічної підготовки цієї категорії фахівців. Автор вказав на актуальні проблеми педагогічної підготовки майбутніх магістрів та шляхи їх вирішення.

Ключові слова: магістр, система педагогічної підготовки магістрів, принципи, функції і методи освітнього менеджменту.

Анотация. В статье выделены направления достижения цели педагогической подготовки магистров с позиций теории управления; определены принципы, функции и методы менеджмента системы педагогической подготовки этой категории специалистов. Автор указал на актуальные проблемы педагогической подготовки будущих магистров и пути их решения.

Ключевые слова: магистр, система педагогической подготовки магистров, принципы, функции и методы образовательного менеджмента.

Annotation. In article are allocated directions of achievement of the purpose of pedagogical preparation of masters from positions of the theory of management; principles, functions and methods of management of system of pedagogical preparation of this professional category are defined. The author has specified in actual problems of pedagogical preparation of the future masters and a way of their decision.

Keywords: master, system of pedagogical preparation of masters, principles, functions and methods of educational management.

 

Постановка проблеми. Безперечно, існуюча система педагогічної підготовки магістрів, які мають право викладати у вищій школі, має суттєво реформуватися. Реалізація педагогічної функції магістра передбачає досягнення його педагогічної мети як педагога і менеджера – використання і підвищення педагогічного (виховного, освітнього, навчального і розвиваючого) потенціалу студентів чи співробітників, їхніх колективів у цілому для підвищення успішності вирішення професійних і життєвих завдань на основі принципів і методів освітнього менеджменту.

Аналіз публікацій, у яких започатковано розв’язання проблеми, показав, що дослідження менеджменту педагогічної підготовки магістрів можуть базуватися на теоретико-методологічних працях Ю.К. Бабанського, С.У. Гончаренка, І.А. Зязюна [2], В.Г. Кременя, І.Я. Лернера та ін.; працях з дидактики професійної освіти Р.С. Гуревича, О.І. Гури [1], О.А. Дубасенюк, Н.Г. Ничкало [2], В.Ю. Стрельнікова [3], Л.О. Хомич, П. Юцявічєнє та ін.

Аналіз нормативної, наукової і навчальної літератури показав, що основними положеннями нової парадигми управління освітніми системами (система педагогічної підготовки магістрів у їх складі) є такі: запровадження науково-технічних досягнень є головним напрямом підвищення рівня функціонування будь-якого навчального закладу; освіта розглядається як відкрита система управління, яка чутливо реагує на зміни у зовнішньому середовищі; орієнтація освітніх систем не на зростання обсягів випуску фахівців, а на підвищення якості їх підготовки і більш повне задоволення запитів суспільства; забезпечення швидкості і адекватності реакції освітніх закладів на зміну кон’юнктури ринку; зростання ролі організаційної культури й інновацій, мотивації і стилю управління освітніми системами.

Разом з тим, аналіз наукових праць вітчизняних авторів показав, що поза увагою дослідників залишилися питання аналізу проблем менеджменту педагогічної підготовки магістрів як майбутніх викладачів вищої школи.

Зважаючи на це, метою даної статті став теоретичний аналіз проблем менеджменту педагогічної підготовки магістрів як майбутніх викладачів вищої школи в контексті компетентнісного підходу.

Визначаючи актуальні проблеми менеджменту педагогічної підготовки магістрів ми перш за все керувалися результатами аналізу існуючої системи, спостерігаючи за педагогічною підготовкою магістрів в освітніх закладах різних профілів і різних відомств, експертних бесід з посадовими особами і викладачами вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації.

Вимоги державних і галузевих стандартів, які є основою для вироблення навчальних планів вищих навчальних закладів, уніфікують систему педагогічної підготовки магістрів і створюють єдине поле для конкуренції навчальних закладів. З другого боку, єдині стандарти не дають змоги повною мірою врахувати запити конкретної галузі чи регіону (лише 20% навчального часу складає компонент університету чи академії).

Завданнями дослідження стали: по-перше, виокремлення напрямів досягнення мети педагогічної підготовки магістрів з позицій теорії управління; по-друге, визначення принципів, функцій і методів менеджменту системи педагогічної підготовки цієї категорії фахівців; по-третє, виділення на основі виконання попередніх завдань актуальних проблем педагогічної підготовки магістрів як майбутніх викладачів вищої школи та шляхів їх вирішення.

Розпочнемо виклад суті й результатів нашого теоретичного дослідження з першого його завдання – залучення даних теорії управління. Так, нами з’ясовано в ході проведеного дослідження (що підтверджено також практикою вищої школи), що досягнення мети педагогічної підготовки магістрів як майбутніх викладачів вищої школи забезпечується вирішенням комплексу завдань педагогічного менеджменту: організацією і забезпеченням ефективного функціонування навчально-виховної системи у процесі повсякденного функціонування системи педагогічної підготовки магістрів і практичного вирішення її завдань; зростанням рівня педагогічної компетентності магістрів на основі організації системи їх диференційованої педагогічної підготовки; перетворенням колективу магістрантів завдяки створеній керівниками і викладачами університету системі у виховний, навчальний і розвиваючий колектив; оптимізацією навчальної діяльності магістрів через включення у систему педагогічної підготовки методів і дій, які найбільше реалізують педагогічну функцію; врахуванням організаторами навчання індивідуальних і групових особливостей студентів; підвищенням ефективності професійних дій магістрів як керівників, які впливають на педагогічні передумови правомірної поведінки і дотримання трудової дисципліни; допомоги магістрам у самовихованні, самоосвіті і підвищенні особистої професійно-педагогічної підготовленості, а також у повсякденному вирішенні педагогічних завдань.

Сучасний вищий навчальний заклад – складна соціально-педагогічна система, менеджмент є однією з важливих її характеристик. Менеджмент все частіше розглядається як мистецтво управління людьми, а люди та їхні знання і кваліфікація – як головне джерело прибутків.

Виконання другого завдання дослідження дало змогу виділити (також підтверджені практикою) важливі принципи менеджменту вказаної системи: принцип формулювання мети (є основою планування, організації, контролю, тобто основою змісту всієї діяльності менеджера будь-якого рівня управління); принцип цілеспрямованості (відображає вимоги ставити мету з урахуванням її оптимальності, реальності, соціальної значимості і перспективності); принцип кооперації (відображає важливі вимоги до управлінської діяльності магістра як педагога і менеджера з опорою на колективну творчість і колективний розум); принцип функціонального підходу (є умовою постійного розвитку, удосконалення діяльності магістра як педагога і менеджера на основі постійного оновлення, уточнення і конкретизації функцій виконавців);  принцип комплексності, поєднання цільового, функціонального управління і лінійного керівництва (системне управління неможливе поза комплексом науково обґрунтованих суб’єкт-суб’єктних управлінських впливів, а принцип комплексності складає його суть); принцип самовдосконалення (здійснюється на основі досягнення теорії і передової практики менеджменту і викладання).

Нами досліджене важливе поняття теорії і практики менеджменту в сфері освіти – поняття про його функції, основними з яких є: планування – основна функція менеджменту, яка полягає у визначенні мети і напряму діяльності освітньої системи; прийняття управлінського рішення – у змінному середовищі є основною проблемою менеджменту; укомплектування штату – менеджмент інвестує ріст і розвиток відданого і добре навченого колективу; ефективна комунікація – керівники повинні інформувати своїх співробітників про мету і наміри; стимулювання – нагородження співробітника на основі довгострокової програми за знаходження нових способів ефективної роботи; керівництво – менеджери стають визнаними «лідерами», коли пристосовують свій стиль до вимог ситуації; контроль – порівнюються бажані результати з досягнутими і застосовуються необхідні корегувальні дії.

У комплексі ці функції відображають хід і послідовність управлінських дій, їх завершений цикл.

Наукові основи освітнього менеджменту актуалізують питання про методи управління, які є способами досягнення поставленої мети, способами реалізації основних функцій. Основні методи освітнього менеджменту:

– за об’єктами менеджменту – державні, регіональні, місцеві;

– за суб’єктами менеджменту – адміністративні, господарські;

– за метою – стратегічні, тактичні, оперативні;

– за часом – перспективні, довготермінові, поточні;

– за стилем менеджменту – авторитарні, демократичні, ліберальні.

Застосування цих методів сприяє формуванню добросовісного ставлення до праці, формування почуття обов’язку і відповідальності за доручену справу, вихованню економного і бережливого ставлення до різних видів власності, розвитку громадської активності. Ці методи сприяють підтримці авторитету особистості і її інтересів, забезпеченню свободи особистості кожного учасника освітнього процесу.

Виконання перших двох завдань дослідження дозволило нам у межах третього завдання виділити найбільш значимих шість проблем менеджменту педагогічної підготовки магістрів.

1. Створення умов для належної педагогічної підготовки магістрів.

Можливими шляхами вирішення цієї проблеми можуть бути:  прогнозування потреб студентів і створення кооперації викладачів університету для організації педагогічної підготовки магістрів; структурна й інституціональна перебудова системи професійної підготовки, відпрацювання різних моделей інтеграції педагогічної підготовки магістрів, забезпечення реальної багаторівневості цієї підготовки.

Ці шляхи є продуктивними, адже вони не потребують значних капіталовкладень, створення нової матеріально-технічної, навчальної і методичної бази, серйозних кадрових переміщень.

2. Формування науково обґрунтованої стратегії педагогічної підготовки магістрів, визначення цільових установок і пріоритетів у її реалізації, забезпечення чіткого функціонування всіх ланок педагогічної підготовки магістрів у економічному університеті.

Для цього необхідним є: формування умов для неперервного росту педагогічної майстерності викладачів, які здійснюють педагогічну підготовку магістрів, створення ефективної системи додаткової професійної освіти;  здійснення державної підтримки провідних наукових і творчих шкіл, які організовують і удосконалюють педагогічну підготовку фахівців.

Стратегія педагогічної підготовки магістрів має передбачати перш за все забезпечення її неперервності і розвиваючого характеру протягом всієї їхньої діяльності, взаємозв’язок і наступність функціонування всіх її етапів. Пріоритетними напрямами реалізації цільових стратегічних установок можуть бути: оновлення змісту, організаційних форм і методики такої підготовки; підвищення в її структурі ролі предметної і педагогічної освіти; реалізація компетентнісного підходу до педагогічної підготовки кожного студента – перехід від навчання словом до навчання ділом; активізація самостійної роботи магістрів щодо підвищення їхньої педагогічної підготовки.

3. Суттєве підвищення в системі професійної підготовки магістрів ролі і місця предмета педагогічної спеціалізації, забезпечення його системного поглибленого вивчення на всіх етапах професійного становлення.

Підготовка магістрів має здійснюватися на новому рівні, порівняно з підготовкою бакалаврів, озброювати їх новітніми досягненнями науки, а не просто коментувати вже відомі йому прописні істини.

4. Утвердження принципу соціальної справедливості щодо оцінювання рівня педагогічної підготовки кожного магістра.

Його реалізація передбачає, щоб вся робота в системі педагогічної підготовки щодо вказаного оцінювання велася в атмосфері демократизму, гласності, правдивості, критики і самокритики, із залученням навчальних колективів, стимулювала подальший професіональний ріст.

5. Оптимізація змісту педагогічної підготовки магістрів на різних етапах:

– уникнення сегментації професійної освіти, невиправданого монополізму і слабкої інформованості, а також диспропорцій і зайвого дублювання педагогічної підготовки;

– проблемний аналіз найновіших, пріоритетних проблем науки, що дозволить на практиці реалізувати принцип гуманізації такої підготовки;

– забезпечення участі самих здобувачів ступеня магістра у вирішенні проблем їхньої педагогічної підготовки, зокрема, у виробленні освітніх стандартів, узгоджених із сучасними кваліфікаційними вимогами (професіональними стандартами).

6. Забезпечення режиму найбільшого сприяння для удосконалення педагогічної підготовки магістрів.  

Шляхами реалізації вказаної проблеми є: поглиблення у програмах педагогічної підготовки магістрів інтеграційних і міждисциплінарних програм, поєднання їх з проривними високими технологіями; радикальне покращення матеріально-технічних засобів навчання; інформатизація педагогічної підготовки магістрів; оптимізація методів навчання, активне використання технологій відкритої освіти.

Такими є, на наш погляд, найзначніші проблеми менеджменту педагогічної підготовки магістрів. Висновком з даного дослідження може бути констатація того, що реалізація вказаних проблем, як показало дослідження, може здійснюватися такими напрямами:

– по-перше, забезпечення неперервності педагогічної підготовки за умови оновлення змісту, організаційних форм і методів такої підготовки;

– по-друге, підвищення рівня педагогічної і управлінської культури організаторів і виконавців педагогічної підготовки магістрів;

– по-третє, особистісної взаємодії у процесі педагогічної підготовки;

– по-четверте, впровадження в даний процес педагогічного моніторингу як умови удосконалення професійно-педагогічної підготовки студентів.

Таким чином, основною метою педагогічної підготовки магістра є його підготовка як кваліфікованого викладача, науковця і менеджера, конкурентного на ринку праці, компетентного і відповідального, здатного до роботи за фахом на рівні світових стандартів, готового до постійного професіонального росту, соціальної і професіональної мобільності; задоволення потреб особистості в отриманні відповідної освіти.

Уточнення найефективніших шляхів вирішення актуальних проблем менеджменту підготовки магістра як викладача, у свою чергу, визначає перспективи подальших досліджень. Відзначимо, що вирішення проблеми удосконалення педагогічної підготовки магістрів передбачає зусилля академічного і педагогічного співтовариства, держави, підприємців.

Література

1. Гура О. І. Психолого-педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу: теоретико-методологічний аспект : монографія / О.І. Гура. – Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2006. – 332 с.

2. Неперервна професійна освіта: теорія і практика : зб. наук. праць : у 2-х ч. / за ред. І. А. Зязюна, Н. Г. Ничкало. – Ч. 1. – 2001. – 305 с. ; Ч. 2. – 2001. – 302 с.

3. Стрельніков В.Ю. Професійний розвиток майбутнього фахівця як складник його соціальної діяльності у контексті сучасної соціокультурної ситуації / В.Ю. Стрельніков // Соціально-педагогічна діяльність в умовах трансформації суспільства: теоретичні та прикладні проблеми : монографія / С.П. Архипова, Т.М. Десятов, І.І. Кругляк та ін. ; за заг. ред. С.П. Архипової. – Черкаси: Вид. ФОП Гордієнко Є.І., 2014. – 234 с. – C. 19–46.