СЕРВАНТЕСІВЬСКИЙ ДИСКУРС В РОМАНІ “ОРЛАНДО” В. ВУЛФ

Ірина Школа

(Бердянськ, Ураїна)

Як справедливо зауважують літературознавці (К. Айкен, Г. Лі, Н. Морженкова, Н. Соловйова), роман “Орландо” не привернув достатню увагу читачів та критиків і переосмислення його значення в літературі ХХ ст. та творчості В. Вулф ще не завершено. Цей твір, на нашу думку, має глибокий філософський підтекст та насичений великою кількістю мовних знаків і прагнення пробитися крізь них до істини та сутності життя змушує героя/героїню відчувати їх відносність. Саме прагнення авторки захистити внутрішню свободу творчої людини, яка має можливість створювати та змінювати світ, трансформувати реальність, на наш погляд, зближує героя/героїню В. Вулф з Дон Кіхотом. Обожнення мистецтва, зокрема літератури, як слушно зауважує Г. Блум [1], стає єдиною релігією для В. Вулф у романі “Орландо”. Саме тому двадцять біографічних років, які проживає у творі головний герой/героїня, вміщують триста років історії англійської літератури.

Навіть сама письменниця зізнавалася в щоденнику: “Правда в тому, що я розпочала його (роман “Орландо”) як жарт, але продовжила роботу цілком серйозно” [4, 128].

Під час сприйняття тексту образи та події роману “Орландо” усвідомлюються як належні не тільки до одного твору, а й до літературної традиції загалом. Саме на цю особливість звертає увагу Н. Бушманова. Дослідниця робить висновок про те, що дискурс В. Вулф “…зорієнтовано на створення інтертекстуальної рамки за допомогою фальшивих текстів, імітацій інших творів; “дзеркальних ситуацій”, тобто відтворення стереотипних реакцій героїв і через них читачів” [2, 189]. Таким чином, поєднання клішованих літературних елементів у творі англійської письменниці створює подібний до М. Сервантеса трагікомічний ефект. “Дон Кіхот” М. Сервантеса та “Орландо” В. Вулф – глибоко філософські романи, в яких розгортається гра в літературу та відбувається комунікація з реципієнтом у трикутнику автор – текст – читач. Як і М. Сервантес, англійська письменниця звертається до взаємодії минулого і теперішнього, історії і сучасності та вдається до пародійності. Як справедливо зауважує Дж. Тротманн, “Орландо” багато в чому є авторською пародією на теми та прийоми, які В. Вулф розробляє у своїх попередніх романах” [3, 102].

Тільки подолавши всі існуючі межі (соціальні, ґендерні, вікові, культурні, історичні) та опустившись до самого “низу”, Орландо знову відроджується, щоб самоідентифікуватися як поет, як людина європейської культури.

Подібну властивість тексту змінювати реальність ми спостерігаємо також у М. Сервантеса. Зауважимо, що рецепція “Дон Кіхота” у творі англійської письменниці особлива тому, що це – роман, в якому кіхотичний герой змінює стать, перетворюючись на жінку. На нашу думку, підштовхнути авторку до такого експерименту з Орландо могли як кросґендерні перевдягання персонажів власне іспанського роману, так і наявний в англійській літературі приклад Ш. Леннокс, яка свого часу створила переконливий жіночий образ Дон Кіхота.

За допомогою такого нетрадиційного прийому В. Вулф не тільки порушує ґендерні питання, а й глибше розкриває описаний М. Сервантесом феномен впливу літератури, художнього тексту на реальну дійсність, оскільки причиною всіх трансформацій, що відбуваються з Орландо, є бурхлива уява та прагнення творчості. “Орландо” – це перш за все роман про літературу, головна героїня/герой якого не тільки письменниця/письменник, а й літературний критик, здатний критичним поглядом охопити англійську літературу за триста років (від В. Шекспіра до Т. Гарді). Події, описані авторкою, відбуваються в Англії, що пізнає себе в літературі і через літературу. Характерно, що В. Вулф навмисно підкреслює в романі, що перед нами не живі люди, а вигадані персонажі та не реальна дійсність, а фіктивний простір художнього тексту.

Історія про те, як хлопець перетворюється на жінку, має барокові риси, вона вигадлива та химерна. Спершу Орландо – це прекрасний молодий чоловік, який одного дня стає жінкою: “Орландо став жінкою. (…) Зміна статі, змінивши долю, зовсім не змінила його особистість. Обличчя, як свідчать портрети, залишилося таким самим…” [5, 466] (Тут і надалі в перекладі автора. І.Школа). На погляд В. Вулф, усе змінюється у світі, крім людини. Ні час, ні навіть зміна статі не робить її героя/героїню іншим психологічно. Таким чином, Орландо змушений/змушена дивитися на світ крізь призму кожної епохи, не змінюючись при цьому сам/сама.

Подорож Орландо, як і подорож Дон Кіхота, є, насправді, пошуком себе. Спробувавши себе в тілі чоловіка та жінки, героїня знаходить духовну цілісність через материнство. Однак і ця трансформація відбувається тільки з тілом героїні, не змінюючи її душу, хоча, проаналізувавши прихований зміст роману, стає зрозуміло, що герой/героїня В. Вулф – істота з самого початку вагітна, але духовно, оскільки зі століття в століття Орландо виношує свою поему “Дуб”, прагнучи зробити її досконалою.

Список літератури:

1. Блум Г. Західний канон : книги на тлі епох / Гарольд Блум ; [пер. з англ. за ред. Р. Семківа]. – К. : Факт, 2007. – 720 с.

2. Бушманова Н. И. Проблема интертекста в литературе английского модернизма (проза Д. Х. Лоренса и В. Вулф) : дис. … доктора филологических наук : 10.01.05 / Наталья Игоревна Бушманова. – Москва, 1996. – 401 c.

3. Trautmann J. Virginia Woolfs Orlando and Vila Sackvill-West / Joan Trautmann // Critical Essays on V. Woolf [еd. M. Beja]. – Boston : G.K. Hall, 1985. – 230 p.

4. Woolf V. A Writer's Diary. Being Extracts from the Diaiy of V.Woolf / Virginia Woolf. – London : HogarA Press, 1969. – 355 p.

5. Woolf V. Orlando : novel / Virginia Woolf // Selected Works of Virginia Wool. – London : Wordsworth Editions . – 2005. – P. 393–560.