Accessibility Tools

Web Accessibility plugin by DJ-Extensions.com
pedfak_logo

Факультет педагогіки, психології та мистецтв

ПРАВОВА ПРИРОДА СПРОСТУВАННЯ ЯК ЗАСОБУ ЗАХИСТУ ВІДПОВІДАЧА ПРОТИ ПОЗОВУ

УДК 347.91/.95

Лабань Олена Олексіївна,

головний спеціаліст відділу розгляду

звернень та надання публічної інформації секретаріату

Касаційного адміністративного суду апарату Верховного Суду

e-mail: [email protected]

Анотація

У дослідженні визначаються особливості спростування як основного засобу захисту відповідача проти позову. Автор визначає спростування як необґрунтовану доказами незгоду відповідача з визначеними у позовній заяві позивачем вимогами, доказами, поясненнями, наданими позивачем та/або іншими учасниками цивільного процесу. Спростування правових доводів може стосуватися посилань позивача на нормативні правові акти, їх зміст, значення та застосування в конкретному випадку. Специфіка спростування проявляється у тому, що як у випадку, коли відповідач не спростовує позовні вимоги, так і у випадку, коли він повідомляє таке спростування, досить часто воно не підкріплюється жодними мотивованими поясненнями і може лише виражати особисте ставлення відповідача до заявленого позову.

Автор зауважує, що судова практика свідчить про те, що використання спростування може носити як теоретичний, так і практичний характер, оскільки його застосування може сприяти поданню доказів. Автор наголошує, що відповідач може застосовувати з різних міркувань: недостатність знань про можливості захисту своїх прав та інтересів в суді, неможливість отримання доказів, непідготовленість до процесу.

В ході дослідження автор виокремлює такі основні напрямки дослідження спростування як засобу захисту відповідача проти позову: віднесення спростування до матеріально-правової складової заперечення проти позову; заперечення доцільності виокремлення спростування як засобу захисту відповідача; визначення спростування самостійним засобом захисту відповідача.

Автор наголошує, що спростування доцільно вважати первісною реакцією відповідача, який не погоджується із заявленими позивачем вимогами або ж доказами, наданими іншими учасниками процесу. В майбутньому така реакція може посилюватись поданням доказів, що призводить до трансформації спростування в заперечення, зустрічний позов, або може призвести до задоволення обґрунтованих вимог позивача.

Ключові слова: відповідач, цивільний процес, захист, позивач, судовий розгляд, засоби захисту, спростування, заперечення.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Елистратова А.Н. Теоретические и практические аспекты защиты ответчика против иска : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.15. Саратов, 2014. 197 с.
  2. Добровольский А.А. Исковая форма защиты права. Основные вопросы учения об иске. М., 1965. 190 с.
  3. Арапов Н.Т. Встречный иск в советском гражданском процессуальном праве : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.15. Саратов, 1964. 197 с.
  4. Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесс. М., 1954. 407 с.
  5. Авдюков М.Г. Судебное решение. М., 1959. 192 с.
  6. Воложанин В.П. Защита субъективных прав участниками гражданского процесса. Российский юридический журнал. 2006. № 1. С. 142-144.
  7. Трашкова Н.М. Защита ответчика в гражданском процессе : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.15. М., 2009. 198 с.
  8. Елистратова А.Н. Теоретические и практические аспекты защиты ответчика против иска : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.15. Саратов, 2014. 197 с.
  9. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 (дата звернення : 12.10.2019).
  10. Хесин Д. А. Средства защиты интересов ответчика в гражданском и арбитражном судопроизводствах. Арбитражный и гражданский процесс. 2004. № 1. С. 8-12.
  11. Добровольский А. А., Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы защиты права. М., 1979. 159 с.
  12. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства. СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича, Т. 1. 454 с.
  13. Васильева Г.Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве. Красноярск, 1982. 108 с.